Психолог Світлана Бажеріна: Від сімейного насильства немає пігулки, що діє моментально

День весілля, мабуть, один з найяскравіших у житті кожної людини. Повна ідилія і взаєморозуміння, тільки добрі і ласкаві слова один для одного - що ще потрібно для щастя? На жаль, часто ніжні стосунки дуже скоро залишаються для пари у минулому, змінюючись злощасними «б'є - значить, любить» або «боїться - значить, поважає».

Побої, постійні докори, обмеження - далеко не останні фактори, що стають перепоною на шляху сімейного благополуччя. І, як показує практика, на сьогоднішній день від подібного ставлення до себе страждають не лише жінки, а й чоловіки. Як розповіли ForUm'у у Міністерстві соціальної політики України, всього за дев'ять місяців нинішнього року до Департаменту сім'ї та дітей надійшло 84989 звернень з питань протидії насильству в сім'ї. Переважно волають про допомогу жінки - 89,7%. Однак чималий відсоток у цьому «антирейтингу» доводиться і на звернення чоловіків - 9,7%.

ForUm вирішив з'ясувати, з чого починаються такі проблеми, і чи існують шляхи їх запобігання? Напередодні ми поспілкувалися з психологом, екс-директором Київського психологічного центру практичної і соціальної роботи Світланою Бажеріною, і ось що з'ясували...

- Чи можна вважати проблему насильства в сім'ї соціальною недугою сьогоднішнього дня?

- Насильство в родині залишається соціальною недугою вже упродовж багатьох років. Тому не можна сказати, що проблема виникла несподівано і викликана, наприклад, якимись політичними змінами. Я б сказала, що подібні соціальні хвороби пов'язані з проблемами в суспільстві.

Сім'ям, де батьки п'ють або настільки зайняті роботою, не до виховання своїх чад. Зразком негативної поведінки для дітей може стати хто завгодно, аж до малознайомого «крутого хлопця» на вулиці.

Це й спонукає до того, щоб вважати соціальну проблему насильства в сім'ї вкрай актуальною. І варто врахувати, що тут немає такої пігулки, за допомогою якої проблема вирішилася б в один момент. Немає таких заходів чи акцій, у результаті яких все б одразу змінилося, тому що модель подальшої поведінки формується в сім'ї. Діти, які з раннього дитинства бачили в домі сварки і рукоприкладство, виростаючи, частіше за все не знаходять ніякого конструктивного вирішення сімейних проблем. Вони бачать, що агресія і сила роблять тебе лідером. Тебе слухають, підкоряються, ти можеш керувати і контролювати ситуацію. По суті, діти вдаються до тих же методів і заходів, якими користувалися свого часу батьки по відношенню один до одного й оточуючих.

- Які види насильства найчастіше виявляються в сучасних сім'ях?

- Сьогодні зустрічаються абсолютно всі види насильства: фізичне, психологічне (моральне), сексуальне й економічне. Інша справа, що часом ми піддаємося моральному насильству, самі того не помічаючи. Адже поняття «насильства» включає в себе не лише побої. Це і моральний тиск (психологічний): приниження, образи, ізолювання, залякування, погрози, образливі порівняння...

У сьогоднішніх реаліях варто виділити також економічний вид насильства, коли дружина фінансово залежить від чоловіка, а діти - від батьків. Примітно, що такі випадки зустрічаються часто навіть у тих сім'ях, які добре забезпечені. На одній з консультацій один молодий чоловік мені заявив: «Вона п'ять разів на рік відпочиває за кордоном. Чого їй тільки не вистачає»? А їй не вистачає елементарного: щоб він приділяв їй більше уваги, висловлював свою любов, виявляв турботу, а не відкуповувався цінними речами або дорогими поїздками, а потім докоряв за це. І такі випадки не поодинокі. Подібному насильству піддаються також жінки, які не працюють і автоматично стають залежними від чоловіка. Найчастіше їм доводиться чути: «Скільки тобі грошей не дай, все мало». Часом доходить до того, що чоловік не дає грошей навіть на колготки, аргументуючи це словами: «Ми вже купували тобі колготки. Скільки їх можна рвати»? А дружині доводиться вдягати чоботи на босу ногу. Під довгою спідницею цього, звичайно, не видно... Але тут біда в іншому: наскільки це принижує жінку, ображає її самолюбство, наскільки її ранить безпорадність і залежність від нього.

- Як така несприятлива атмосфера в сім'ї відбивається на дітях? Чи може це вплинути на взаємини між дітьми і батьками?

- Я можу відповісти на це запитання дуже просто, привівши життєвий приклад. Часто ми чуємо, як люди похилого віку скаржаться, що діти про них зовсім забули, дорікають у тому, що вони присвятили дітям все своє життя, а ті виявилися такими невдячними. Ось я, як психолог, вам скажу, що це дуже сумнівні заяви. Як правило, в таких батьків діти терпіли покарання, образи й образи у вигляді постійних докорів за щось. Тобто вчинки батьків носили характер або фізичного, або психологічного насильства. А діти такого не прощають. І у них вже давно втрачено зв'язок, вони завжди уникатимуть своїх батьків, і постараються якомога рідше з ними бачитися. Допомагати якось можуть: наприклад, надсилати гроші, але спілкуватися з ними їм важко, і винні в цьому самі батьки. (Це як потрібно ображати, щоб тебе не пробачили?!)

Будь-які події залишають свій слід у нашій психіці. Повертаючись до того, про що я вже згадувала, що проблема насильства в сім'ї зароджується в самій родині, хочу навести приклад того, як діти «успадковують» цю недугу. Банальна ситуація: тато ображає маму, діти починають заступатися, говорять мамі, що тато поганий. Тата просять більше так не робити. Але минає якийсь час, мама витирає дітям сльози, заспокоює їх. І що ж вона їм каже?! «Діти, тато ж наш взагалі хороший. Це сьогодні у нього так вийшло, а взагалі-то він вас любить». І що ж діти в цьому випадку запам'ятовують, який висновок вони роблять, яку модель поведінки беруть за зразок?

Проблеми не вирішуються рукоприкладством чи методами тиску. Їх потрібно проговорювати. А з дітьми - в першу чергу. Тоді вони знатимуть, як виходити зі складних ситуацій. Будь-який конфлікт потрібно навчитися вирішувати не з позиції сили, віку, становища, досвіду, а з позиції любові й поваги до своїх близьких, тобто спокійно аргументувати свої погляди, слухати заперечення, розуміючи, що для співрозмовника це теж болісно. Тут головне - йти на обопільні поступки й угоди. Таким чином, батьки покажуть приклад вирішення проблеми, не вдаючись до ременя і загроз.

- І все таки, чоловік-тиран - це відлуння минулого чи наслідок неправильної поведінки дружини?

- А чому тільки чоловік-тиран? Може бути і дружина-тиран...

 

Ця проблема виходить з розуміння життя, як вирішувати проблеми і затверджуватися самому. Невміння приймати рішення, невміння проговорювати проблеми з близькою, значимою людиною часто якраз і призводить до негативних наслідків ...

- Були випадки, але знову-таки... Тут не йдеться про якісь побої. Наприклад, дружина ображала чоловіка своїм непослухом, протестами, постійними докорами. Тобто в даному випадку це психологічне насильство. Це культура кожної сім'ї. І хочу вам сказати, що жертвою подібного насильства може стати будь-хто - і дитина, і літня людина...

- А от іноді говорять, що у сварці винні обоє...

- Згодна. Розумієте, тут теж потрібно відчувати певну грань і різницю у вчинках. Наприклад, якщо людина не стрималася, будучи доведеною до відчаю, а інша людина дійсно його спровокувала. Але якщо подібне повторюється часто - це вже зовсім інше. Тут проявляється свого роду навмисність психологічного тиску на сім'ю. На роботі людина одна - позиціонує себе як високоморальну, інтелігентну, а вдома маска величі раптом спадає...

- Грубість, стусани, удари, образи, приниження людської гідності не мають в цивілізованих стосунках виправдання. Буває, що людина переживає якийсь стресовий стан і їй складно управляти своїми емоціями, або вона просто не вміє цього робити. А буває, що подібні вчинки для когось - норма негативної поведінки. І швидше за все, вона і була такою раніше, просто ви цього не помічали, не знаючи добре людини.

Можна сказати однозначно, що люди, для яких грубе ставлення до близьких - норма, просто-напросто затверджуються за рахунок інших. За рахунок тих людей, яких вони можуть образити. Вони підпорядковують собі або жінку, або дитину, або ще когось. Але, зауважте, підпорядковують тільки тих, хто слабший або нижче за посадою. Часто ґвалтівник може маніпулювати почуттями інших за допомогою обіцянок, брехні і вибачень. Але чи помічали ви, як звучать ці вибачення? Приблизно так: «Якби ти туди не пішла, я б не розсердився; якби ти не істерія, я б не вдарив». Навіть у виправданнях відчувається певний психологічний тиск.

- Чи можна перевиховати агресора?

- Це складне питання. Виробити свою стратегію захисту самій жінці або іншій жертві насильства складно. Напевно, їй потрібен просто грамотний психолог, який би допоміг пережити агресію. Як би з боку насильника не розвивалася ситуація, постійної напруги і переживань не уникнути, оскільки важко жити під постійною напругою і чеканням гіршого: складно передбачити, що готує сьогоднішній вечір, в якому стані повернеться чоловік і як буде до неї ставитися.

Повторюся і скажу, що придушити агресію таблеткою не можна. Людину, яка вважає подібну поведінку нормою, складно змусити переглянути свої дії відносно інших. І навіть якщо людина хоче змінитися, це робота не одного дня. На це йде безліч сил. Але найголовніше - необхідно пам'ятати, що допомогти можна тільки тому, хто хоче змінитися. Хоча, виходячи зі своєї практики, я не пам'ятаю жодного випадку, коли ґвалтівник хотів би себе змінити, скоріше він хотів змінити іншу людину у вигідних для себе ситуаціях.

І все таки, якщо чоловік і дружина хочуть зберегти стосунки, необхідно сісти за «стіл переговорів». Найкраще, звичайно, щоб була присутня нейтральна сторона. У даному випадку - психолог. Необхідно проговорити проблеми обох, щоб усе було почуто. Але... почути не тільки образи, а зрозуміти, що кожен робить не так. Чому з ним так поводяться? Зазвичай ось це «що я роблю не так?» ми чуємо дуже рідко. Найчастіше доводиться чути: «Він - негідник, вона - сволота». Цей бар'єр переступити, звичайно, складно, але спробувати варто.

 
- Скажіть, чому багато жінок намагаються не говорити про проблему насильства вголос, а терплять усі знущання мовчки?

- Одне скажу точно: терпіти у жодному разі не можна... Але це залежить від індивідуальних особливостей людського характеру. Одні можуть терпіти, плачучи в подушку, відвертаючись і кажучи, що у них все добре. А інші скажуть: «Мені погано, давай подумаємо, що нам з цим робити, інакше я так більше не зможу і піду від тебе». Тут потрібно враховувати індивідуальні якості: як достоїнства так і недоліки людини. Якщо дочка виховувалася в родині, де мати терпіла побої, то, ставши дорослою, швидше за все, вона теж стане терпіти побої і образи.

 

Хто до чого звик і що вважає нормою... Нормальна людина вважати це нормою не повинна.
Як правило, у жінок, які терплять насильство, існує якась психологічна залежність. Сприяють цьому і побутові фактори: нікуди йти, немає роботи, немає на що утримувати дітей. І виходить, що жінка сама себе програмує на те, щоб далі залишатися з чоловіком і терпіти його брутальності. Крім того, сприяти цьому може і низька самооцінка.

А жінка, яка не хоче так жити, буде продовжувати боротися, або навіть розлучиться. Тут питання в тому, чи може людина приймати серйозні рішення. Я, як психолог, можу сказати, що терпіти насильство по відношенню до себе категорично не можна. Потрібно пам'ятати, що власне життя, і здоров'я дорожче: і твоє, і дитини.

- Якщо потерпіла сторона повідомляє про це в міліцію, після чого справа йде до суду, то проблема вирішується. Але тут же є й інша сторона медалі - не всі жінки зраджують поведінку своїх чоловіків розголосу. Та що там чоловіків, іноді навіть хамство начальника терплять, боячись змінити роботу.

 
У мене була клієнтка, яка постійно скаржилася, що її б'є чоловік, але при цьому у випадку чергових побоїв вона ніколи не хотіла викликати міліцію. Усе це тривало до тих пір, поки він її не вдарив ножицями. Його посадили. Дякувати Богу, у нашій країні існують покарання за хуліганство та насильство.

Тому на захист себе потрібно зважуватися. І психолог повинен у цьому людині допомогти, тому що самому потерпілому зробити це дуже складно. Але вчитися приймати рішення просто необхідно. Психолог допоможе виробити план стратегії опору насильству, зняти стрес, назвати все своїми іменами, зрозуміти характерні особливості насильника, що дасть можливість зрозуміти, як себе захищати у майбутньому і чого не можна робити, щоб не погіршити ситуацію.

- Враховуючи проблему, що обговорюється, можу побажати тільки одне: якщо у вас в родині виникли подібні труднощі, сідайте за «стіл переговорів». Обговоріть все те, що ставите в основу своєї сім'ї. Навчіться проговорювати проблеми і чути один одного.

Хочу також звернути увагу молодих людей, які тільки збираються створити сім'ю. Любов, взаєморозуміння - поняття абстрактні. Потрібно з'ясувати один у одного, а що кожен розуміє під цими словами. Який сенс вкладає в слово «взаєморозуміння», чого хоче від цього порозуміння? Чому ви одружуєтеся? Що важливо для вашої родини? Які традиції і культурні цінності батьківської родини? Кожна людина відповість на ці запитання по-своєму. Одна під взаєморозумінням розуміє підтримку, а інша - цілковиту слухняність. Тому потрібно навчитися чути один одного.

Не бійтеся звертатися за допомогою до людей, фахівців і у відповідні служби.