Економічна ситуація у світі залишається неоднозначною. З одного боку, фіксуються позитивні тенденції – продовження зростання в основних країнах, що розвиваються, нові стабілізаційні заходи у єврозоні, позитивні сигнали від економіки США. З іншого боку, залишається чимало ризиків і проблем. Тому ForUm вирішив дізнатися у відомого економіста, директора Міжнародного фонду Блейзера Олега Устенка про те, що ж насправді зараз відбувається у світовій економіці і які перспективи подальшого економічного розвитку має при цьому Україна.
- Олеже, уже майже рік увага глобального економічного співтовариства прикута до ситуації у Євросоюзі. Що там відбувається зараз?
- У боротьбі з борговою кризою Євроцентробанк постійно нарощує ліквідність, виділяючи кошти банкам порівняно стабільних країн ЄС на придбання боргових зобов'язань слабких середземноморських економік. Але реальна проблема – не у відсутності ліквідності і живих грошей, а у кредитоспроможності: проблемним країнам не хочуть давати у борг. А якщо гроші надходять, то ще питання, як вони використовуються (аж до небажання урядів скорочувати дефіцити держбюджетів). Тому проблеми у єврозоні зберігаються, а це впливає на загальносвітову ситуацію. Щоб подолати ці проблеми, крім єдиної монетарної стратегії, країни-члени повинні об'єднати бюджетну політику. Іншими словами, бюджет повинен верстатися у Брюсселі. А це значить, що більш стабільні держави (Фінляндія, Німеччина, та й та ж Польща) зобов'яжуться постійно підтримувати слабших південноєвропейських «колег». Але проти цього виступає Франція, Фінляндія та інші. Поки ж уже у 2012 р. банкам Євросоюзу потрібно до 300 млрд євро рекапіталізації.
У 2013 р. у ЄС очікується деяке економічне відновлення, проте його драйвером буде, перш за все, Східна Європа – Польща, Румунія та інші нові члени. І у будь-якому разі Євросоюз уже не буде таким, як раніше, у т.ч. за формою.
- У той же час перехідні ринки продовжують рости...
- Так, тут зростання триває, але уповільнюється, і це стосується всіх країн Брікс, включаючи Китай і Росію. Так, в Індії знижується приплив прямих іноземних інвестицій (ПІІ), яких уже недостатньо для погашення рахунку поточних операцій. А ось у США макроситуація може стабілізуватися: свіжа статистика свідчить про підйом економіки цієї країни та про зростання зайнятості. І саме Штати у 2013 р. можуть стати головним двигуном світової економіки – у т.ч. і тому, що 80% їхньої промисловості орієнтовано на внутрішній ринок.
- Нещодавно пройшли чергові переговори з МВФ. Як Ви оцінюєте перспективи подальшої співпраці України з Фондом?
- Для оцінки ситуації потрібно, перш за все, чітко розуміти мандат МВФ. Не будемо забувати, що насамперед це технічна структура: її кошти використовуються на покриття дефіциту рахунку поточних операцій різних країн (викликаного девальвацією, різким відтоком валюти тощо). При цьому Фонд не фінансує дефіцити держбюджетів, не дає гроші на розвиток окремих секторів економіки і промислових галузей – цим займаються абсолютно інші організації, наприклад, Світовий банк (СБ). На останньому засіданні G-20 капітал МВФ було вирішено збільшити на $700 млрд, у т.ч. приблизно $75 млрд надійде із країн Брікс (включаючи $43 млрд від Китаю) з одночасним збільшенням частки їхніх голосів у керівництві Фонду.
Співпраця з МВФ важлива для багатьох країн, не тільки для України, у першу чергу – для тих, де великий зовнішній борг. Якщо співпраця з Фондом в активній фазі, то країні відносно легко рефінансувати борги і навпаки. До того ж, ресурс МВФ досить дешевий – 4% річних. Тому конкуренція за цей ресурс дуже велика, а в останні кілька місяців на тлі турбулентності світової економіки посилилася до неймовірних розмірів. На ці гроші претендують і Іспанія, і Італія, і Румунія, не кажучи вже про Грецію та Португалію.
Ні, керівництво Кабміну не кривить душею у тому, що саме зараз ці гроші Україні не потрібні. Резерви Нацбанку сьогодні становлять приблизно $30 млрд, що дорівнює 4 місяцям покриття всього національного імпорту, не кажучи вже про його критичну компоненту. Тобто ситуація дійсно непогана. Але не варто втрачати шанс все ж отримати кошти Фонду – хоча б тому, що позитивна співпраця з ним відкриває доступ до роботи з цілою низкою інших структур. Не дарма перший віце-прем'єр Валерій Хорошковський нещодавно зустрічався у Вашингтоні не тільки з керівництвом МВФ, але і з топ-менеджментом СБ. З останнім досягнута домовленість про подальше кредитування вітчизняної економіки на $1 млрд щороку, але це спрацює тільки у тому разі, якщо буде робота з МВФ. До речі, кошти СБ теж надходять під 4%. У цілому переговори були досить успішними. Фонд визнав, що українська сторона виконує свої основні зобов'язання.
Але враховуючи збільшений попит на його ресурси, він не піде ні на яке пом'якшення умов – навпаки, вони можуть посилитися. При цьому ніхто не наполягає на зростанні тарифів на газ, це не входить у мандат МВФ. Він може наполягати тільки на зменшенні дефіциту держбюджету, а Київ майже не має для цього іншого фіскального простору, крім газових цін. Обходитися ж без грошей Фонду нам дуже важко, це вимагало б різкого урізання бюджетних витрат, скасування більшості соціальних пільг, додаткового підвищення пенсійного віку, збільшення цін на газ у 5 разів. І призвело б до колосального девальваційного тиску на гривню при сильному відтоку золотовалютного запасу.
- Наскільки можна зрозуміти, стара програма stand-by себе вичерпала, і наприкінці року будуть іти переговори про нову програму на нових умовах.
- Так, у грудні керівництво України звернеться до МВФ з проханням відкрити нову програму stand-by, яка може стартувати вже у січні-лютому на новому базисі. Так, імовірно, що у меморандумі з'являться окремі статті щодо продовження структурних реформ – пенсійної, податкової. І в 2013 р. ці реформи будуть достатньо активними, тому на 1,5-2 роки відкривається нове вікно можливостей (зважаючи на те, що у цей час не буде ніяких загальнонаціональних виборів).
- А яким у цілому буде 2013 рік для вітчизняної економіки?
- Непоганим, враховуючи і перспективу співпраці з МВФ і запуск програм імпортозаміщення. У наступному році наша економіка може показати 4-відсоткове зростання, а базова інфляція залишиться на рівні 6% і допоможе послабити диспропорції торговельного балансу. Надалі, років через 5, Україна може вийти на річне зростання ВВП у 5% і більше, і за 11-12 років подвоїти його абсолютний обсяг.
У той же час не варто занадто сподіватися на заміщення імпорту. Так, скоротити експортну залежність можна, але це тривалий процес. Для цього треба стимулювати внутрішній попит, і нинішні урядові соціальні ініціативи багато у чому спрямовані саме на це. А щоб промисловість встигала за споживанням, її теж потрібно стимулювати.
Для цього необхідно поліпшувати інвестиційний клімат як для зовнішніх, так і для внутрішніх інвесторів – інвестиції підвищать ефективність економіки і, знову-таки, внутрішнє споживання. Так, нам треба відродити велике виробництво сільгосптехніки. Але тут виникає питання вимог до локалізації кінцевого продукту: зараз пропонується, щоб агротехніка, яка випускається в Україні, мала не менше 15% вітчизняних компонентів. А цим у своїх цілях користується РФ, де обов'язкова локалізація складає всього 5%.
- Які ще можна виділити фактори, що дозволяють розраховувати на прискорення зростання ВВП наступного року?
- У 2011-12 рр. уряд досяг колосального прогресу у зниженні бюджетного дефіциту. У 2009 р. бюджетний дефіцит сягав 10%, у 2010-му впав до 6,5%, потім до 4,5% у минулому році, а план на 2012 р. становить 2,5%. Це досить сміливий показник, але позитивний тренд очевидний. Він означає, що не треба робити нові борги, тобто ситуація стійка у довгостроковій перспективі. Що, у свою чергу, є важливим фактором макроекономічної стабільності: в основних країнах Європи дефіцит держбюджету коливається у межах 5-15%, а у США складає 10%. У нас ще й зменшується держборг: якщо на початок року він становив приблизно 40% ВВП, то зараз скоротився до 36%. Це дуже позитивна динаміка. Для порівняння: держборг Штатів – більше 100% ВВП, Японії – 220%.
Також, незважаючи на тривожні настрої міжнародних ринків, Україна, як і раніше, залучає закордонних інвесторів: у I півріччі в країну надійшло $2,5 млрд ПІІ. Це підтверджує інтерес (і довіру) і до України, і у цілому до перехідних ринків. І в 2013 р. цей інтерес зростатиме. Інвесторів мотивує і бажання перестраховувати свої ризики.
У цьому зв'язку згадаємо і нещодавнє розміщення єврооблігацій, що дозволило залучити $2 млрд, а заявок було набагато більше, книги були закриті на рівні приблизно $7,5 млрд. І нам потрібно активно залучати капіталовкладення і у жодному разі не сидіти і не чекати, що хтось прийде і принесе гроші. Необхідно, щоб ті, у кого є інвестиції у Східній Європі, згадали: ага, тут же дорога робоча сила – треба йти далі на Схід.
- У цьому світлі яке значення має недавня ратифікація договору про ЗВТ з СНД? Чи означає це інтеграційний «крен» на Схід?
- Наша економіка на 50% залежить від експорту, а це не дозволяє ігнорувати жодного із ключових зовнішньоторговельних партнерів. Ми повинні бути і з тими, і з іншими, інакше можемо багато втратити. Так, до 40% експорту йде у Митний союз, а це означає, що МС формує до 20% нашого ВВП. А частка товарного експорту до ЄС – 25%, що теж немало. І Київ змушений вести тяжку гру, працюючи на обох напрямах.
Підкреслю у цьому зв'язку, що стиснення світової економіки змушує провідні країни все активніше захищати свої національні ринки від імпорту, незважаючи ні на які норми СОТ. Це стосується і РФ. На практиці елементи протекціонізму зараз використовують дуже багато країн. А щоб подати протест до СОТ і організувати розгляд, потрібно у ліпшому разі від 6 до 12 міс. Велика частина урядів вводить свої захисні заходи набагато швидше. І у сучасній ситуації спроби таких заходів будуть набагато частіші, ніж раніше. Впливові країни і їхні угруповання постараються вирішувати свої економічні проблеми за рахунок решти.
Тому ратифікація угоди про вільну торгівлю з СНД – це явний позитив. Так, він не прибере всі торговельні обмеження (тим більше – відразу), але нових претензій і санкцій стане набагато менше. Однак це не означає, що ми можемо вступити до МС, це суперечило б нашим зовнішньоекономічним пріоритетам щодо інтеграції у Європу. Так, можливо, у короткостроковій перспективі ЗВТ з ЄС не така корисна для нас, як ЗВТ з СНД. Не будемо забувати, що вільна торгівля з Брюсселем – це частина угоди про асоціацію, що передбачає стратегічний інституційний розвиток України (за який, до речі, платитимуть європейці через програми підтримки). А це означає принципову можливість поліпшити бізнес-клімат та економічну ефективність, що більш важливо, ніж просто розвиток експорту.
- Отже, пріоритетом залишається Європа. А як тоді бути з тим, що Митний союз все ж залишається головним покупцем наших товарів, особливо відносно продукції глибокого переділу?
- Так, МС – це для нас головний ринок збуту продукту з високою доданою вартістю (машини, прилади). У 2011 р. однієї тільки машинобудівної продукції ми продали у Росію на $7 млрд. Але де гарантія, що росіяни і надалі купуватимуть наше обладнання, якщо воно конкурентоспроможне тільки на їхньому ринку, і то не дуже? Все одно потрібно модернізувати індустрію, і тут дуже пригодиться доступ до європейських технологій. До речі, справді ймовірно, що після запуску ЗВТ і асоціації з Європою промисловці ЄС будуть переносити свої східноєвропейські підприємства на вітчизняну землю, тому виробничі витрати тут менші. Ми ж спростимо собі доступ на найбільший товарний ринок у світі розміром $15 трлн. Для порівняння: ринок США становить $14 трлн, а РФ – всього $\1,5 трлн.
...Ми можемо мати скільки завгодно ЗВТ з іншими країнами, але входження у МС при цьому неможливе. На жаль, Москва не до кінця це розуміє. Пом'якшити її позицію і дійти консенсусу можна, якщо залучити її до діалогу Київ – Брюссель. Треба чітко заявити: обидва ринки для нас важливі, і Кремль повинен бути спостерігачем на переговорах щодо ЗВТ з Євросоюзом. Інтереси Росії повинні враховуватися, вона повинна мати можливість впливати на позиції сторін. Вже одне це здатне надати діалогу з Брюсселем якісно нового імпульсу. Тим більше, що раціональний російський бізнес бачить для себе колосальні плюси в інтеграції України з ЄС.
- Одні кажуть, що ратифікація ЗВТ з СНД була затягнута, інші, навпаки, називають її поспішною. Де істина?
- Нам потрібно було ратифікувати угоду до кінця липня – перед тим, як Росія офіційно вступить у СОТ. І тут Кабмін діяв правильно. У договорі 70-80% норм прописано з посиланням на норми СОТ.
- Є і ще один зовнішній вектор: влітку Київ домовився з Пекіном про два великих кредити. Що можна сказати про цей напрям зовнішньоекономічної політики?
- Пекін грає велику геополітичну гру, зробивши ставку на «відродження Великого шовкового шляху». І Україна для нього – це, зокрема, майданчик для просування інтересів у Європі. Для нас же КНР може слугувати лобістом наших інтересів на світовій арені. Китайська економіка – друга у світі за величиною, і співпраця з нею може бути дуже навіть плідною. Але з точки зору великих кредитів вона не замінить МВФ, тому не має подібної мети, та й можливостей. Китайці зазвичай виділяють кредити під конкретні цілі і завдання, плюс при цьому потрібно використовувати їхні технології, а то й їхню робочу силу. Тим самим Пекін фінансує власну економіку і експорт. Подібні підходи розраховані на стратегічну перспективу глобального просування своїх інтересів (10 років і далі).
Додам, Китай – найбільший власник облігацій у доларі США і ніяк не зацікавлений в обвалі цієї валюти. А, навпаки, налаштований і далі купувати американські держзобов'язання. Крім того, у доларі сформовано майже $2 трлн золотовалютних резервів КНР.
- А що потрібно Україні, щоб теж стати геополітичним гравцем і центром впливу?
- Потрібно продовжувати боротьбу з корупцією (а інвестори називають її головною проблемою роботи на нашому ринку). Потрібна дерегуляція бізнесу по всій вертикалі, на місцях – а це зараз саботується провінційною бюрократією. Необхідна і судова реформа, стабільне законодавче поле, плюс зниження кредитних ставок, розмір яких сьогодні ледве дозволяє вести прибутковий бізнес.
Разом з тим, більшість зарубіжних експертів сходиться на думці, що в Україні створена відносно розвинена демократична система, якої немає ніде у колишньому СРСР, крім Балтії. Далі, у світі визнають, що ми володіємо досить розвиненою інфраструктурою – дороги, нафтогазопроводи, електромережі, зв'язок тощо. У нас відносно дешева робоча сила з кваліфікацією європейського рівня.
У нас величезні можливості АПК, у т.ч. прекрасні чорноземні ґрунти. А це важливий фактор для власної гри на світовій арені. Ми багато у чому контролюємо – реально! – світове сільське господарство, входячи до числа провідних експортерів зернових та іншої агропродукції. І в 2012 р. наша роль на глобальних продовольчих ринках посилиться на тлі великого неврожаю у США, поганої ситуації в АПК Європи і РФ. Остання, до речі, у цьому сезоні може ввести квотування експорту сільгосппродукції.
Взагалі, Україна сьогодні перебуває на перехресті цілої низки міжнародних інтересів: російські інтереси у Європі і, навпаки, інтереси США у Європі та СНД, інтереси Китаю. На цьому переплетенні можна грати, досягаючи своїх цілей – зараз для цього якраз зручний момент. І в результаті ми через кілька років можемо вийти на щорічне зростання ВВП у 7% і вище.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом