Для багатьох із нас цирк, як і раніше, залишається чимось винятково розважальним і несерйозним. Тим часом, у профільному вузі, до речі, єдиному в Україні, вже давно змінили підхід до циркової спеціальності. Сучасний цирк – це синтез театру, хореографії, спорту, найскладніших технічних елементів і трюків, де все об'єднано, як правило, єдиним сюжетом. Про те, як готують фахівців для цирку, ForUm дізнався, відвідавши Київську муніципальну академію естрадного та циркового мистецтва.
Дивно, але виявляється, в Академії, яка всіма профільними експертами вже давно визнана найкращою цирковою школою у світі, за 50 років її існування ніколи не було власної тренувальної бази для студентів факультету циркового мистецтва. Так, для занять зі спеціалізації студентів кафедр еквілібристики і жонглювання, циркової акробатики та циркової гімнастики (а таких – 110 осіб) Академія з 1988 року орендує гімнастичний зал у спорткомплексі ЦСКА (Повітрофлотський проспект, 10). Увійшовши всередину, нам здалося, що ми потрапили на підготовку учасників якогось талант-шоу.
На перший погляд, у приміщенні панує атмосфера хаосу: відразу біля входу кілька хлопців осідлали моноцикли, з боків хтось жонглює булавами, хула-хупами, м'ячами і капелюхами. Трохи далі – юнаки і дівчата-еквілібристки згинаються у химерних позах, ніби зроблені вони не із плоті та кісток, а із гуми. В іншому кутку залу гімнастки літають у повітрі на кільцях, трапеціях і полотнах, під ними – дівчина-акробатка робить стійку на одній руці на голові у хлопця. Однак придивившись, розуміємо, що тренувальний процес упорядкований: студенти перебувають під контролем викладачів і всіх заходів технічної безпеки суворо дотримуються.
«Циркова спеціальність в усьому світі дуже престижна і приносить артисту непоганий дохід, але в Україні, у силу багатьох обставин, склалося дещо інше уявлення про цей вид мистецтва, - вважає радник ректора з творчих питань Ганна Лященко. - Реалізувати себе молодому цирковому артисту, будь-то ілюзіоніст, еквілібрист, жонглер, акробат, повітряний гімнаст – неважливо, у нашій країні на даному етапі дуже складно. Ввійти у будь-яку профільну державну структуру, у штаті якої працює давно згуртований колектив артистів і режисерів, які часто професійно і ментально відстали від світових тенденцій років на тридцять-сорок, молодому креативному артисту чи режисерові дуже непросто».
Тим не менше, Ганна Лященко вважає, що при грамотному менеджменті та маркетингу циркове мистецтво може бути затребуване в Україні. Підтвердження цьому – недавні гастролі Цирку дю Солей, який вперше приїхав в Україні та привіз шоу Saltimbanco, якому близько 20 років. Незважаючи на те, що квитки коштували від ста доларів і вище, їх розкупили задовго до прем'єри. Це говорить про те, що українському глядачеві цікаве якісне циркове шоу. Тому Владислав Корнієнко, який зовсім недавно став ректором Академії, активно шукає шляхи виходу із ситуації як на рівні міської влади, так і на державному рівні.
«У Цирку дю Солей працює чималий відсоток випускників Академії, - розповідає Лященко. - Потрібно зазначити, що наші випускники, які працюють у цьому легендарному цирку, задіяні у їхніх шоу не як артисти масовки, а працюють зі своїми сольними номерами, створеними тут, в Україні, режисерами-постановниками Академії. Наш цирковий факультет випускає не просто, так скажемо, трюкача, який може технічно виконувати певну кількість складних елементів, а випускає сформованого артиста з готовим номером, який несе у собі смислове навантаження, має свою драматургію, і таке поєднання високого технічного рівня артиста, з одного боку, і креативного підходу до режисури циркового номера, з іншого боку, справляє фурор в усьому світі».
За словами Лященко, починаючи з 1999 року, Академія щорічно проводить шоу-вистави, які, як правило, проходять у червні у Київському театрі оперети. У цих шоу задіяні студенти всіх кафедр і всіх курсів, режисерами-постановниками яких є наші педагоги-режисери. Це Микола Баранов або Ірина Герман, імена яких добре відомі по всій Європі.
«Починаючи з 1985 року, перемоги наших студентів та випускників на найпрестижніших фестивалях-конкурсах циркового мистецтва у Монте-Карло (Festival International du Cirque de Monte-Carlo) та у Парижі (Festival Mondial du Cirque de Demain), які за своєю значимістю рівносильні Олімпійським іграм у спорті, привернули до Академії пильну увагу світової циркової громадськості.
Завдяки закордонним партнерам, які допомагають просуванню інтересів Академії за кордоном, і керівництву Академії на наші щорічні шоу почали приїжджати промоутери, продюсери, режисери, представники артистичних агентств, директори усіх світових цирків, європейських театрів-вар'єте, профільні журналісти з усіх країн, - продовжує Ганна. - З кожним роком їхня кількість стрімко зростає. Так, торік ми відсвяткували 50-річний ювілей нашого навчального закладу вже традиційним дводенним гала-концертом, і кількість тільки зарубіжних гостей досягла 200 чоловік. Безумовно, ці люди прагнуть підписати контракти з нашими випускниками, оскільки рівних їм мало».
Коли студенти приступають до уроку хореографії, до нас підходить педагог-режисер факультету циркового мистецтва Тарас Поздняков, який звільнився. Студенти тим часом вишиковуються перед великим дзеркалом і повторюють рухи тренера – сьогодні вони розучують хіп-хоп.
«Після закінчення Академії у 1999 році я залишився у ній викладати «жонглювання», пізніше став режисером-постановником циркових номерів. Згодом створив свій проект альтернативного цирку «Raw Art», до складу якого входять студенти і випускники Академії, - розповідає Тарас Поздняков. - Багато людей продовжують думати, що цирк – це щось несерйозне. Насправді ж сьогодні цирк розвивається навіть більш стрімкими темпами, ніж, скажімо, кіно або театр. Він поєднує у собі безліч жанрів і дозволяє реалізувати себе як творчу людину».
Поздняков поділився з
ForUm'om і своєю особистою думкою щодо традиційного цирку, який ми можемо споглядати у будівлі на проспекті Перемоги. «Естетика цього цирку морально застаріла: програма у них розрахована швидше на дітей, яких приводять у цирк бабусі з дідусями, ніж на сучасну молоду людину. Молодь же віддасть перевагу, скоріше, більш ефектному кіно, ніж такому цирку», - каже Тарас.
Не у захваті Поздняков і від різного роду талант-шоу, які масово наплодили в Україні останнім часом.
«Мої студенти принципово не беруть участі у таких телепроектах. Я занадто поважаю їхню працю, щоб допустити до подібного низькосортного шоу. Такі шоу дискредитують професію артиста цирку. Глядачеві здається, що все дуже просто. Насправді ж це дуже важка праця, - обурюється Поздняков. - Ви ж не будете оперувати людину після двомісячних тренувань на кухні? Так чому ж багато хто вважає, що циркове мистецтво можна легко і швидко освоїти?»
З ним погоджується Наталя Позднякова, педагог кафедри еквілібристики і жонглювання факультету циркового мистецтва.
«Якщо у балеті засіб самовираження – тіло, у театрі – слово, в образотворчому мистецтві – картини, то у цирку це – трюки. За допомогою стійки на руках, жонглювання і т.п. ми доносимо ідею, думку, сюжет, - розповідає Наталя Олександрівна. - Ми живемо у вік високих технологій, цирк уже давно перестав бути місцем, де дурний клоун відколов дурний жарт».
За словами Позднякової, в Академії навчаються сучасні, високоосвічені, молоді, начитані люди. Крім циркового мистецтва, вони опановують ази політології, філософії, соціології, історії, педагогіки і т.д. Їх хвилюють проблеми найрізноманітнішого спектру: від глобального потепління до самореалізації молодої людини. «У своїх номерах-постановках я намагаюся зачіпати суспільно важливі теми», - доповнює Тарас Поздняков.
«У циркову студію мене привели ще у дитинстві. Я відразу ж закохалася у неї, але навіть не думала, що це буде моєю майбутньою професією. Та і батьки були проти, але у підсумку перемогла таки я, - розповідає студентка другого курсу, майбутня дипломована акробатка Валерія Доценко. - Вступила до Академії, відразу ж з'явилося багато друзів-однодумців. А от з колишніми однокласниками часто доводиться сперечатися, доводячи, що цирк – це не тільки клоуни. У майбутньому мрію показувати своє мистецтво глядачам як в Україні, так і в усьому світі».
Наталія Василюк викладає каучук на кафедрі еквілібристики і жонглювання. «Після закінчення Академії у 1998 році я 10 років працювала у театрі Анатолія Залевського «Різома», виступала з гастролями по всьому світу, у 2002 році стала володаркою бронзової медалі на Міжнародному фестивалі циркових артистів «Цирк майбутнього» у Парижі. Зробивши успішну кар'єру артистки, я повернулася до Академії, щоб передати свій досвід молодому поколінню». На запитання, чи був у неї шанс залишитися працювати за кордоном, Наталя відповідає: «Звичайно ж, були всі можливості, але, мабуть патріотизм і бажання працювати в Україні зіграли вирішальну роль».
На відміну від економічних і юридичних спеціальностей, куди часто йдуть під впливом моди, в Академію естрадного та циркового мистецтв випадкові люди не потрапляють. Зазвичай сюди йдуть вчитися діти циркачів, які бажають продовжити сімейну династію, діти зі спорту, або ж ті, хто не уявляє своє життя без арени.
Оскільки подібна Академія в Україні тільки одна, з'їжджаються сюди діти із усієї України. Починають навчання з 14-15 років. На сьогоднішній день в Академії навчається 447 студентів. Що стосується факультету циркового мистецтва, часто це ті, хто з дитинства займається у циркових студіях. Переважно в Академії навчаються діти із небагатих сімей, тому особливо гострою проблемою для студентів стає відсутність у закладу свого гуртожитку.
Академія готує фахівців за трьома напрямами – естрадно-циркове, музичне і театральне мистецтво за спеціалізаціями: циркова акробатика, циркова гімнастика, еквілібристика, жонглювання, клоунада, музична ексцентрика, пантоміма, ілюзія і маніпуляція, естрадний танець, розмовні жанри естради, ляльки на естраді, естрадний вокал та режисура естради і цирку.
Усі заняття, крім раніше згаданих тренувань, проводяться у будівлі Академії по вул. Жилянська, 88. Зокрема, кафедр пантоміми та естрадного вокалу, де нам пощастило побувати.
Пантомімі навчаються у звичайній аудиторії площею трохи більше 20 «квадратів». На одному курсі навчається у середньому близько 8 чоловік. Процесом керує завкафедрою пантоміми Наталя Яківна Ужвенко.
«У пантоміму найчастіше йдуть діти, які люблять працювати над своїм тілом, фізично витривалі, але не підходять для цирку, - говорить Наталя Ужвенко. - Ми вітаємо, якщо у дитини є акторський талант, проте слід пам'ятати, що, на відміну від театру, міми повинні виражати свої думки і почуття невербальними засобами. Мім – це універсальний актор. Такі трюки, як «стінка», «драбинка» і т.д., це азбука пантоміми. Але якраз ці поняття спаплюжили наше мистецтво, оскільки багато хто думає, що на цьому пантоміма і закінчується. Насправді ж пантоміма вчить мислити візуальними образами».
На думку Наталі Яківни, сучасна естрада стала дуже одноманітною. Залишилися тільки пісні і танці: та й то, про танці заговорили після показу відповідного телешоу. Однак останнім часом, вважає Наталя Ужвенко, на естраду почали повертатися і артисти оригінального жанру, у тому числі міми.
На факультеті музичного мистецтва пишаються своїми відомими випускниками. Серед них – Микола Мозговий, Наталя Могилевська, Світлана Лобода, дует «Алібі», Наташа Корольова, Камалія, Міка Ньютон, Макс Барських, Єва Бушміна (солістка групи ВіаГра), Аліса Тарабарова (солістка групи «Real O») і багато інших відомих людей. Серед них безліч колишніх або нинішніх учасників сучасних музичних телепроектів.
«Наші випускники вміють співати якісну музику, проте, на догоду музичному ринку, переходять на комерційно вигідну. І звинувачувати їх за це не варто. До того ж, участь наших студентів у телевізійних проектах для самопіару дуже корисна, та й винести користь із усього цього теж можна, - вважає викладач кафедри естрадного вокалу Галина Голубєва. - Я вважаю, що отримати цінний досвід можна, навіть виступаючи у якомусь шинку. Але не більше року – потім вони втрачають свої голоси».
Є в Академії і кафедра «Ляльки на естраді». На відміну від аналогічної спеціальності в університеті ім. Карпенко-Карого, тут зі студента роблять не просто ляльковода, але і повноцінного актора. «Ми втілюємо у життя синтез живого актора з лялькою», - твердить завкафедрою «Ляльки на естраді» Ольга Бучма.
Відвідавши Академію, ми переконалися: український цирк має майбутнє. Провідні світові цирки давно оцінили талант наших артистів. Хотілося б вірити, що на них зверне увагу і наша держава, давши артистам можливість реалізувати себе на Батьківщині. Українці ж нарешті зможуть дізнатися, що сучасний цирк – це не тільки тваринки і клоуни, а й інтелектуальний вид мистецтва.
Фото Андрія Єловікова
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
