Логічно було б почати цю статтю цитатою класика, обов'язково чоловіка, який сказав: «Жінка – це ...» А далі, зрозуміло, визнання всіляких жіночих талантів, як кажуть, «від генеалогії до гінекології». Однак, порившись у Мережі у пошуках чогось «смачненького», автор, на свій жах, виявила, що у переважній більшості афоризми про жінок, м'яко кажучи, критичні, якщо не сказати – принизливі. Ну ось, наприклад: «Нехай жінка не думає – це жахливо» (Демокрит). «Жінка є перша людська істота, яка потрапила у рабство. Жінка стала рабинею вже тоді, коли рабів ще не існувало »(А. Бебель). «Жінка – це невдалий чоловік» (Джек Лондон). «Жінка – друга помилка Бога» (Фрідріх Ніцше). І таких ось «зізнань» приблизно шість із десяти! А якщо приплюсувати сюди ще «крилату фразу», кинуту торік нашим сучасником, чинним українським прем'єром Миколою Азаровим: «При всій моїй повазі до жінок, не жіноча справа проводити реформи», вийде, що представницям слабкої статі у нашій країні нічого іншого не залишається, як, одягнувши паранджу, цілодобово крутитися у режимі Kinder, Küche, Kirche – діти, кухня, церква.
Але вибачте, панове, на дворі, навіть якщо комусь не подобається, XXI століття! Сучасна жінка хоче встигнути все! У цивілізованих західних країнах є жінки-президенти, прем'єр-міністри. Всі вони Особистості, зі своїми поглядами на те, як має бути влаштоване життя у державі, щоб у ній усім жилося добре – і жінкам, і чоловікам.
В Україні ж все не так. Міжнародні організації висловлюють занепокоєння тим, що у ході адміністративної реформи сфера забезпечення рівності жінок і чоловіків залишилася поза компетенцією уряду. Ліквідували відомство, яке займається жіночими проблемами, Міністерство сім'ї, молоді та спорту реформували у Держслужбу молоді та спорту, яка тепер навряд чи займатиметься проблемами сім'ї, гендерної політики, профілактикою домашнього насильства, протидією торгівлі людьми. «Але ж ці питання в Україні зараз надзвичайно актуальні», - зазначає заступник директора представництва Програми розвитку ООН в Україні Олена Панова. - Українські жінки не мають доступу до влади. Тільки 8% жінок представлені в українському парламенті. Жодної жінки немає у складі Кабміну. Дуже часто українських жінок зображують стереотипно: предметом естетичної насолоди, краси, задоволення, або як машини для виконання домашніх обов'язків. Це неприпустимо. Це принижує».
Питання «Чи повинна жінка займатися політикою?» ми поставили переможниці Всеукраїнської Премії «Жінка III тисячоліття» у 2011 році у номінації «Знакова постать», автору єдиного податку, заслуженому економісту України Олександрі Кужель.
«Ця тема вперше була порушена у 1791 році, у розпал Французької революції. Маловідома письменниця Олімпія де Гуж спробувала на нього відповісти так: «Якщо жінка має право зійти на ешафот, вона повинна мати право піднятися на трибуну». Така необережна заява коштувала письменниці життя, але вона ж принесла їй безсмертя. З того моменту, вже понад 300 років, триває дискусія про місце жінки у політиці. У нашій країні, через три століття, голови жінкам, слава Богу, вже не відтинають, але зате суть відповіді суспільства на це питання, на загал, мало змінилася», - зітхає Кужель. - Хоча на практиці принцип гендерної рівності в усіх сферах життя закріплений у 24 статті Конституції України та низці нормативно-правових актів».
У свою чергу, в одному із інтерв'ю відома російська письменниця, керівник «Клубу жінок, які втручаються у політику» Марія Арбатова, відповідаючи на запитання, що зміниться, якщо у політиці буде більше жінок, підкреслила: «У тих країнах, де у політиці жінок більше, змінюється градус ліберальних цінностей. Торжество ліберальних цінностей – це скандинавський світ, де жінок у парламентах майже половина. У Фінляндії навіть був момент, коли із 11 членів кабінету міністрів 8 були жінки. У результаті ми бачимо, що там абсолютно побудовані соціальні програми, права людини пріоритетні, всяка проблема вирішується не за допомогою гарматного м'яса, а за допомогою інтелекту. Якщо ми вважаємо жінку рівним громадянином і рівним платником податку, то з якого дива вона даватиме можливість чоловікам просто розпоряджатися своїми грошима. Мені особисто не подобається, як зверстаний наш російський бюджет. Я абсолютно по-іншому б його зверстала. Якщо у парламенті менше 30% жінок, то не відбудовується ні інститут прав жінок, ні інститут прав дітей, ні взагалі інститут прав людини».
Власне, так і є. Чомусь чоловіки-політики у більшості своїй переконані, що жінка на цьому терені – проблема і непорозуміння. При цьому вони залізно аргументують, що «жінка керується емоціями, маскуючи їх під інтуїцію. У неї не нормальна, а жіноча логіка. Вона часто ображається, з нею тяжко. Вона багато базікає і мало робить». Але хіба немає серед «високоповажних мужів» таких, яких «трохи хитнуло» – і вони вже в істериці? І невже кілька століть тому, коли при владі стояли жінки, неважливо – за спиною чоловіків чи безпосередньо біля керма, вони погано справлялися? Тим більше, що ніхто не говорить, що якщо допустити жінку до управління країною, ми тут же потрапимо у рай на землі, а й скидати з рахунків те, що чоловік за своєю генетикою насамперед – завойовник, теж не варто.
Чоловік-політик, у першу чергу, витратить гроші на війну, жінка – «на дім». Хто стане сперечатися з тим, що у наш непростий вік нам потрібно починати терміново займатися здоров'ям, освітою, запущеним донезмоги державним побутом?.. І, можливо, тут проблема зовсім не у жінці, а у нашому «устрої світу»? У стереотипі «що дозволено Юпітеру – не дозволено бику»? Чому чоловіки не прощають жінкам найменших прорахунків, у той час як жінки готові пробачити чоловікам будь-яку дурість?
«Проблема, звичайно, і устрій світу, - погоджується психолог Олег Ларін. - Але все-таки у першу чергу – в самих жінках, які за природою своєю більш схильні до інтриг, ніж представники сильної статі. Жінці простіше і звичніше домогтися бажаного без надриву глотки і брязкання зброєю. Вона «бере своє» ніжними ручками, одягненими в оксамитові напахчені рукавички і, до речі, за таким ось принципом успішно править світом багато століть. Не дарма ж кажуть, що за спиною кожного успішного чоловіка стоїть розумна жінка. В даному разі, між іншим, зовсім необов'язково, щоб малася на увазі саме дружина. Це може бути і мати, і коханка, і «бойова подруга».
На запитання, чому тоді чоловіки не хочуть відкрито «просувати» жінок у політиці нарівні з собою і вкладати кошти у їхні успішні кар'єри на цьому поприщі, спеціаліст розсміявся: «А тут в усьому винна «виховна» генетика. Чоловіків привчили до того, що жінок потрібно захищати від негод, буквально закриваючи спиною. Ось вони і закривають за інерцією – досі й у всьому».
Що ж, інерція, можливо, річ і корисна. Але у даному разі автору хочеться закінчити «першу серію» статей-роздумів про гендерну рівність в Україні думкою видатного норвезького драматурга, засновника європейської «нової драми» Генріка Ібсена (все-таки не всі чоловіки уявляють слабку стать у вигляді кухонного комбайна), який сказав одного разу: «Жінка – наймогутніша у світі істота, і від неї залежить направляти чоловіка туди, куди його хоче повести Господь Бог». І аж нітрохи не драматично звучить, правда?
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
