Пенсійний Титанік

Черговий номер журналу «Time» за 19 жовтня 2009 року вийшов під наступним заголовком: «Чому настав час відправити пенсійний план на пенсію?». На обкладинці був зображений план, що йде під воду, як Титанік. Нас, українців, у принципі мало б це заспокоїти, адже не тільки у нас все так погано з пенсіями, навіть на процвітаючому Заході існують проблеми, аналогічні нашим. Але чомусь не заспокоює. Напевно тому, що наш Титанік під назвою «солідарна пенсійна система» вже давно пішов під воду повністю. Останні дослідження PricewaterhouseCoopers показали, що наближається криза пенсійної системи - основна економічна і політична проблема не тільки в США, але і в європейських країнах.

В Україні сьогодні близько 14 мільйонів пенсіонерів - це величезний електоральний потенціал для популістських політичних сил. Питання пенсійного забезпечення понад 10 років було традиційним предметом торгу для отримання перемоги на виборах, а політичні вигоди для короткостроково орієнтованих політиків завжди переважували економічні реалії. Так справа йде не тільки у нас. У США, наприклад, одним з найпотужніших лобістів виступає Американська асоціація пенсіонерів. У пост-радянських країнах соціальні виплати є практично єдиною причиною, через яку люди терплять владу. Жахлива корупція, продажні суди, агонізуюча економіка, відчайдушний правовий нігілізм, повна відсутність системи охорони здоров'я… пенсійна система, нехай і збанкрутіла, залишалася єдиним бастіоном у зруйнованій фортифікації держави. Наші політики знали це і будь-якою ціною намагалися дотягнути до чергової виборчої компанії.

Десятирічне відкладання структурних реформ, відтягування від одних виборів до інших, політичне боягузтво і страх брати на себе відповідальність за реформи привели до того, що банкрутство солідарної системи переросло в стратегічний виклик для України.

Проти пенсійних змін висловилися практично всі опозиційні політики, які ще вчора займали посади в кабінетах влади і добре інформовані про те, що солідарна пенсійна система в існуючому вигляді - банкрут, і покоління двадцятилітніх НІКОЛИ не отримає ані гривні пенсії, якщо нічого не змінити. Діюча пенсійна система працює за принципом «негайної виплати» (pay-as-you-go), коли страхові внески негайно виплачуються пенсіонерам, і ПФ хронічно порожній.

«Проблема фінансового виживання людини після виходу на пенсію придбала жахливі розміри і стає все більшою. У нас занадто багато людей, які сподіваються на уряд у вирішенні власних проблем. А політики, яким потрібно тільки набрати побільше голосів, обіцяють їм ці проблеми вирішити. Але всі ми, звичайно, знаємо, що будь-який політик готовий наобіцяти з три короби, лише б зберегти популярність, любов виборців і бути переобраним. Якби вони говорили людям правду, то їх би давно повиганяли з кабінетів. Тому проблема зростає, уряд розбухає, а податки підвищуються», - це цитата з книги американських авторів Роберта Кіосакі та Шарон Лечтер «Пророцтво Багатого Тата».

До речі, я так часто звертаюся до досвіду Америки тому, що саме її система була прийнята за основу нашого пенсійного забезпечення. Причому у рік, коли вона впроваджувалася в Україні, в США вже було очевидним її банкрутство.

Пенсійна реформа, будучи довгостроковим проектом, повинна постійно змінюватися, коригуватися. Якби накопичувальну систему почали впроваджувати раніше, коли солідарна ще мала запас міцності, багатьох проблем можна було б уникнути. Сьогодні ж, коли пенсійне забезпечення українців стараннями популістів наздогнав крах, пізно говорити про негатив і позитив, добре це чи погано, альтернативи фінансового оздоровлення немає. Тому єдино вірним є тільки один шлях - конструктивний. Ми всі разом повинні вирішити, як зробити так, щоб зменшити можливі ризики для людей.

Існує думка, що врятувати від банкрутства розподільну систему можна шляхом легалізації зарплат і підвищенням розмірів соціальних внесків. Але довіра до держави та рівень «тіньової» економіки взаємопов'язані - чим нижча довіра, тим «густіша» тінь. Держава підвищує податки, прагнучи наповнити казну і соціальні фонди, а роботодавці, рятуючись від непомірних платежів, виплачують зарплату в «конвертах». При існуючому рівні податків на ФОП жодна розсудлива людина не показуватиме білу зарплату.

Україна чи не єдина країна в світі, де страховий пенсійний внесок повністю формує работодавець. Скажімо, в Європі в середньому 50% пенсійних внесків оплачує роботодавець, 50% в обов'язковому порядку - працівник зі свого заробітку. Ми повинні негайно запровадити подібну практику. Це зніме низку проблем.

Тепер про хвору для нашого суспільства тему - спецпенсії. Це питання, насамперед, політичне, а не економічне. У Росії, наприклад, багато років у Державній Думі лежить закон про професійні пенсії. Суть його в тому, що якщо у бізнесмена шкідливе виробництво, яке приносить йому великі прибутки, то платити спеціальні пенсії повинні не держава в особі платників податків, а той роботодавець, якому належить це шкідливе виробництво. Якщо господар зацікавлений, щоб зменшилася кількість робочих місць, пов'язаних зі шкідливими виробництвами, він повинен поліпшувати самі умови праці на підприємстві, модернізувати виробництво. Чому його не приймають, думаю, зрозуміло. Так само і в Україні.

Ми всі повинні зрозуміти, що щасливі люди третього віку з Японії, Німеччини, Італії, які подорожують по всьому світу і насолоджуються життям, своєю гідною старістю зобов'язані не державі, а собі. Звичайно, у всіх країнах присутні мінімальні соціальні гарантії, але основним засобом забезпечити безбідне життя в усьому світі є другий і третій рівень пенсійного забезпечення. Інші варіанти Вам запропонують лише лисиця Аліса і кіт Базиліо.

Раз вже ми заговорили про довіру. Є ще одне питання, яке чомусь ніхто не ставить - ступінь довіри до державного Пенсійного фонду. Більш закритої організації, оповитої таємним мовчанням, в нашій країні, мабуть, не знайти. Пенсії виплачує не держава, вона тільки перерозподіляє гроші платників податків за допомогою ПФ. І ми, платники податків, маємо повне право знати, як витрачаються наші кошти.

До речі, у Положенні про пенсійний фонд у розділі «права і обов'язки» права представлені досить широко - фонд має право «одержувати, вимагати, стягувати, ставити питання про відповідальність», і жодного (!) зобов'язання перед нами, з яких вимагають, стягують і отримують.

Необхідно оптимізувати роботу цієї структури, уточнити повноваження і функції. Чому, перевіряючи сам себе, пенсійний фонд сам собі ж і надає результати перевірки? Чи можливо таке хоча б на одному підприємстві, з якого «отримують і вимагають»?! Єдиною інформацією про ефективність роботи ПФ служать рідкісні інтерв'ю голови Рахункової палати, в яких обтічно говориться: «Один з висновків аудиту, проведеного Рахунковою палатою щодо діяльності Пенсійного фонду, - це безініціативність і непрофесіоналізм керівництва фонду...». В Угорщині фонди повинні розкривати причину низьких доходів, а в Австрії на законодавчому рівні зобов'язують публікувати інформацію про винагороди керівництва фондів. У Бельгії, Польщі, Латвії, Литві, Іспанії та Словаччині законом обмежений максимальний розмір виплат для керівників. А в Україні невідома навіть вартість адміністрування, не кажучи вже про загальні витрати. Може бути ще один шлях - оголосити ПФ банкрутом і повернути його в русло бюджету в частині солідарної системи.

Потрібно провести докорінне реформування, структурні зміни роботи всіх соціальних фондів, не тільки пенсійного. Це дозволить знизити витрати на адміністрування і вивільнені кошти направити в соціальну сферу. І негайно запустити 2 рівень пенсійного забезпечення, без нього вся пенсійна реформа зводиться до банального підвищення віку.