Події 9 травня у Львові досі розбурхують громадськість. І не тільки у нашій країні. На сьогоднішній день назбиралося багато різних думок з цього приводу – здебільшого емоційних і оціночних. І щоб спокійно і уважно розглянути те, що сталося, нам необхідно дещо розширити масштаб «поля зору».
Давайте відверто: вже цілий рік в Україні править політична влада, яка, принаймні – формально і публічно, заявляє про свою дружбу та високу лояльність до Росії. І це начебто і непогано, але насправді для пропагандистської машини Росії та для великої кількості російських політиків поліпшення відносин між нашими країнами об'єктивно невигідне.
Одним із таких людей є і професійний борець з українською незалежністю Костянтин Затулін. Як це не дивно, конфлікт 9 травня у Львові дуже допоміг таким людям, як Затулін, знову набути, нехай невелику, але все ж таки вагу і голос та утвердитися у необхідності своєї роботи для Кремля. Та і як могло бути інакше, якщо протягом цілого року ідеологічна машина Росії не мала образу ворога і не могла критикувати Україну через «дружню політичну силу» на чолі з Президентом Януковичем?
Щоправда, все це дуже швидко обірвалося на дуже непристойній харківській угоді, яка виявилася вельми обтяжливою для українського бізнесу та політикуму; остаточне ж охолодження почалося під час останнього візиту Володимира Путіна до Києва і його кавалеристської атаки про необхідність вступу України до Митного Союзу.
І насправді суть тут не у тому, що у нас якісь «неправильні», непрофесійні дипломати, чи щось не так з Президентом і, тим більше, прем'єром, який самозабутньо любить РФ більше ніж Україну, а у тому, що Росія сама пред'являє суперечливі вимоги до України.
Та ось Путін поїхав. І ми з тривогою почали чекати, що ж станеться у відносинах Росії та України. І дочекалися...
Події 9 травня не стільки погіршують ситуацію всередині України, скільки дозволяють підняти голову різного роду реваншистам у Кремлі та у Росії. У сьогоднішніх політологів, високопосадових чиновників і депутатів Держдуми Росії є дві проблеми. І це – аж ніяк не турбота про свій бізнес і, тим більше, про електорат. Це «вічне питання»: на кого робити ставку – на Путіна чи Медведєва, і як знайти камінь спотикання у рамках відносин України і Росії.
Затулін – один із перших зробив кілька незграбних, цілком характерних для нього заяв, які стосуються українсько-російських відносин. Але у Кремлі це не пройшло, і він дуже сильно потерпів. У Росії взагалі з цим дуже пікантно: ті, хто легко і безцеремонно, не визнаючи ніяких рамок політичного такту, зазвичай характеризують Україну та українські події, потерпають через цю свою розв'язну манеру оцінювати і внутрішні справи у самій Росії.
Повторюю: у Києві вже чекали охолодження відносин між Україною і Росією після провалу путінської пропозиції щодо втягування України у сирий Митний Союз. Так, було ясно, що це неминуче призведе до якоїсь реакції. І вона не змусила себе довго чекати.
Якщо ми відкриємо сьогодні будь-який російський сайт, газету, послухаємо новинний блок російського телебачення, то побачимо і почуємо пристрасний потік антиукраїнської пропаганди про те, що Росії не пощастило з українцями, не пощастило з країною, яка за визначенням не має права на існування.
Нарешті, величезна пропагандистська машина РФ отримала гідний матеріал для своїх дій – докази «неймовірно кримінальних і політично огидних дій» у самій Україні!
Але! Давайте відверто! Конфлікти між фашистами і комуністами в усьому світі стабільні з 1925 року. І ніде це не вважається політичною кризою. За прикладом далеко ходити не треба: у Франції протягом трьох місяців ідуть запеклі бої між французькою поліцією і представниками арабської молоді, але ніхто не називає це політичною кризою Франції. Усі говорять про справедливість, правоту і неправоту протиборчих сторін, а події у Львові з подачі Кремля тут же виросли у щось грандіозне і драматичне – прямо катастрофа світового масштабу! І це не що інше, як свідчення того, що процес пропагандистсько-політичного плану наступів Росії на Україну на цьому не зупиниться. Навпаки. У цій ситуації мені тяжко зрозуміти Путіна і Медведєва...
Сьогодні пропаганда Кремля отримала вкрай вигідного і дуже зручного «хлопчика для побиття» – Україна з її незграбними правоохоронними органами, наївними спецслужбами, міліцією, яких дуже легко разом з радикалами правого і лівого спрямування втягнути у будь-яку провокацію. Напевно, після Львова подібні провокації слід очікувати і в інших містах України і, насамперед, у Києві. Я навіть не сумніваюся, що слідом за провокаціями між правими і лівими, молодими і старими націоналістами та комуністами нам підсунуть і провокації, пов'язані з конфесійними конфліктами, а вони будуть дуже гострі. І знову наші керівники спецслужб і правоохоронних органів міліції розведуть руками, кажучи: «Все нормально, все випадково, не шукайте тут якихось особливих рук».
Така ситуація – найбільш благодатний грунт для депутатів, експертів і журналістів, які втратили сенс свого існування. Але вибачте! Двадцять років торочити про те, що Україна ось-ось загине, – вже не смішно навіть! Але влаштовуватися на цьому, заробляючи якщо не гранти, то хоча б доступ до соціальних ЗМІ, будуть ще довго. І в міру зростання політичної температури у зв'язку з виборами президента Росії та виборами до Верховної Ради України буде збільшуватися роль позерів, завдання яких – наповнити провокаційним сенсом кожну свою заяву і виступ. Тим більше, що, виявляється, українські правоохоронні органи не так уже і легко ведуться на провокацію ззовні. І дії влади сильно координуються з дією так званої праворадикальної опозиції в особі «Свободи»...
У нас взагалі складається дуже цікавий політичний організм: з одного боку – злиття правоохоронних органів, мафії і бізнесу, а з іншого – злиття яструбів з так званої націоналістичної опозиції з яструбами з влади. І те й інше може призвести до дуже сумних речей – до того, що у політології називається «веймарська воронка», коли підбурювання різних політичних сил, здавалося б, має у вигідному світлі показувати творчу роль центральної влади, але у підсумку призводить до того, що і праві і ліві починають критикувати цю владу.
І якщо ці конфлікти, які з зовнішнього боку інспіровані Кремлем і Заходом, а з внутрішнього – представниками влади, вийдуть на шлях ескалації, ми, поза всяким сумнівом, отримаємо типове політичне лихо, з якого почнуть виділятися екстремістські угруповання.
Іншими словами: Україна завагітніє політичним терором, і на якомусь етапі політичні радикали з боку правих і лівих почнуть безпосередньо з'ясовувати стосунки. І тоді вже не буде політичної стабільності. Тоді доведеться терміново шукати нових політиків, які змогли б – і зважилися – зупинити ескалацію напруженості в країні.
Віктор Небоженко,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
