Квітень – Прип’ять - важкі спогади - невирішені проблеми - нездійснені надії. Цей логічний ланцюжок спливає щоразу з настанням скорботної дати вибуху на Чорнобильській АЕС. З моменту трагедії минуло 25 років, а гострота відчуттів і почуттів така ж - «сьорбнути» наслідки тієї аварії довелося фактично кожному українцеві, не кажучи вже про сусідів з Близького і Далекого зарубіжжя. Притупилася хіба що досада. Досада і розчарування в словах і вчинках усіх тих, хто завзято, добровільно і самовіддано обіцяв допомогти і подолати досі небачені труднощі, проте так нічого до ладу і не зробив.
Не хотілося б приводити ніяких порівнянь, але згодом Україна все очевидніше постає в образі якоїсь без провини винуватої невістки, на яку відважно списують будь-яку провину, а заохочують вельми скромно і від нагоди до нагоди. За 25 років, що минули, Чорнобиль перетворили на унікальний ярлик, який розвішують легко і невимушено з будь-якого приводу. Чорнобиль став свого роду брендом: запитай рядового іноземця «що він знає про Україну», і почуєш сакраментальне - «Кличко, горілка, Чорнобиль». Неначе у нас (нехай пробачать нас брати Володимир і Віталій) ніколи і не було ні науки, ні промисловості, ні досягнень - від першого комп'ютера до авіації й освоєння космосу.
Згадуючи про уроки Чорнобиля, світ немає-немає та й зривається на звинувачення - мовляв, навіщо вам, убогим, атомна енергія, якщо ви з нею впоратися не можете? Адже, якщо вдуматися, це заявляють країні, яка опинилася наодинці з важкою проблемою, країні, яка погано-бідно вирішує свої труднощі, країні, де працюють ще чотири АЕС, одна з яких - Південно-Українська - вважається чи не передовою в сенсі участі у всіляких міжурядових, міжгалузевих та інших проектах промислової кооперації!
До речі, чи багато хто знає, наприклад, про те, що до кінця року Україна своїми силами (!) проведе комплексні перевірки атомних станцій на стійкість до природних стихій, зовнішніх дій і так далі. Спеціальна комісія з розробки стрес-тестів для АЕС із середини квітня працює в Брюсселі. Чи цікаво це для тих, хто дорікає нам в енергетичній неспроможності? Вважаємо, не цікаво.
Так само як і не цікавий їм і той факт, що на момент оголошення справжніх масштабів чорнобильської трагедії допомогти Україні не обіцяв хіба що ледачий та істинно байдужий до чужих нещасть. Але, коли дійшло до справи, країни-донори не тільки притримували гаманці, але і змусили витратити ними ж виділені кошти на своїх же консультантів!
Хоча обіцянок, знову-таки, давали масу - від будівництва енергоблоків-компенсаторів на Рівненській і Хмельницькій АЕС до всеосяжної допомоги з будівництва багатостраждального об'єкту «Укриття». І що характерно, сказати, ніби нам не допомогли зовсім - не можна. Кошти виділялися, але далеко не в обіцяних об'ємах і зовсім не в строк.
Сам по собі проект будівництва нового об'єкту «Укриття» обговорюється 14(!) років. За цей час бюджет проекту збільшився удвічі - через об'єктивні обставини: наприклад, зростання цін на будівельні матеріали і проведення підготовчих робіт. Аналогічну історію переживає ініціатива побудувати біля саркофага сховище відпрацьованого ядерного палива. Поки ми добивалися “згоди сторін”, ціна питання теж виросла до непідйомних для українського бюджету висот. І ось парадокс: ніхто не заважає звернутися за фінансовою допомогою до країн - донорів, але чим вони готові підсобити?
На недавньому «Ядерному саміті» - Донорській конференції, приуроченій до 25-х роковин Чорнобильської трагедії, Україні вдалося зібрати близько 550 мільйонів євро, хоча розраховували на 740 мільйонів. Інша справа, що спостерігачі навіть цей - не цілком очікуваний результат - назвали перемогою і проривом, тому що за весь час своєї роботи фонд «Укриття», що збирає кошти для споруди однойменного об'єкту, отримав тільки 990 млн. євро за необхідного мінімуму в півтора мільярди євро.
Зрозуміло, все це мовиться зовсім не з метою звинуватити, викрити, образити або образитися. Швидше, для отримання упевненості в своїх силах - адже істину про порятунок потопаючих руками самих потопаючих ніхто не відміняв. Ми можемо і маємо право розраховувати на зовнішню допомогу, але при цьому і самим сплохувати ніяк не можна. Труднощі загартовують, роблять сильнішим, більш терплячим, поблажливішим, розсудливішим, добрішим.
Можливо, тому ми, як ніхто, близько і гостро відчули біль японського народу, який пережив найпотужніший удар стихії, що обернувся загибеллю тисяч людей і фактичною розрухою країни. Україна одна з перших запропонувала Японії допомогу в ліквідації наслідків аварії на АЕС Фукусіма-1 і Фукусіма-2. Не випадково ситуацію на японських атомних об'єктах весь час порівнюють з чорнобильською історією, а наші фахівці уважно відстежують події і у будь-який момент готові надати колегам допомогу - таку ж необхідну, як і звичайну людську участь, особливо затребувану в хвилини великих трагедій.
Хочеться вірити, що недавня грошова допомога японцям від Міжнародного фонду «Єдиний світ» стане якщо не головним, то яскравим прикладом солідарності націй, єднання людей перед лицем небезпеки і сумісного подолання труднощів. Нехай цей внесок послужить хорошим знаком - знаком не підпорядкування обставинам, а перемоги над ними!
Едуард Прутнік, глава правління Міжнародного фонду «Єдиний світ»
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
