Порушення кримінальної справи проти бувшого президента в будь-якій демократичній країні – це нормальне явище. Тому, що в таких країнах всі рівні перед законом. Прикладів багато. Порушення кримінальної справи проти Л.Кучми в Україні – це не тільки добра, але й обнадійлива ознака.
Середовище, в якому сьогодні працює влада – виявилося замкненим простором, закритим, відірваним і вільним від народу, від самої країни. Влада опинилася в такому просторі, де її представники почали нищити одне одного. І це – закономірний розвиток подій для суспільства, в якому відсутні елементарні, базові, гарантовані права громадян, суспільство, в якому діє тільки один закон. Вічний, як сама природа, звірячий закон сили.
На сьогодні Л.Кучма – це хрещений батько всіх олігархів нашої країни. Адже при ньому та з його допомогою вони здобували перші свої мільярди. Саме він, як цар-батюшка, роздавав направо-наліво багатства всього народу, всіх українців, які були зароблені потом та кров’ю наших батьків та дідів. Саме він освячував всі найбільш відомі корупційні схеми. Саме за період його президентства Україна скотилася з рівня країн першого світового рівня до рівня Гондурасу-Карамуду.
Всі нинішні та колишні можновладці і олігархи заходили в його кабінет як у печеру Алі-Баби. Сім-сім відкрийся! І вони вже мають безмежний капітал, власні банки, замки, рабів, золочені яхти, розкішні палаци - як в Україні, такі за її межами. До всього цього переліку зовсім не зайвим буде додати цілі острови та викуплені фешенебельні квартали в найбагатших столицях світу. Всі вони навчають своїх дітей тільки за кордоном, лікуються в найдорожчих та надсучасних клініках світу.
Вони мають практично все. Можливо їм лише не вистачає «пташиного молока». І все це мають завдяки Л.Кучмі (Л.Кравчук лише розпочав та благословив вибраних на цей шлях до багатства, відкрив ворота в рай розкрадання країни).
То чому ж судять саме Л Кучму? І, знову ж таки, відповідь проста як світ – спочатку поїдають слабшого, потім наступного слабшого. Це реальний закон сили. І нічого тут не вдієш.
А як ми бачимо, жоден з наших президентів, наголошую на цьому – жоден, ніколи не вирішував кардинальні питання сам. За них все завжди вирішувало їх оточення.
І Віктор Федорович в цьому сенсі не є винятком. Він що, не розуміє, що наступним за Кучмою та Кравчуком буде він? Чи він дійсно вірить в те, що хтось на заході, сході чи в самій Україні повірить, що притягнення Л.Кучми до кримінальної відповідальності у справі Гонгадзе є прикладом справедливості українського правосуддя?
В.Янукович відкрив президентський ящик Пандори. А судять Л.Кучму лише для того, щоб перевести стрілки. Щоб зняти відповідальність з істинних винуватців. Нехай в мене кине камінь кожний з тих, хто знав Леоніда Даниловича, хто вірить, що саме він є замовником вбивства журналіста. Всі вони переконані, що це не так. Але, попри все, судять - западло!
Звичайно, що його необхідно притягувати до кримінальної відповідальності. Але ж це стосується і Л.Кравчука і В.Ющенка. І причина одна й та сама – за перевищення повноважень, за халатність, наслідком чого стало небачене досі в історії розкрадання держави, неймовірне зубожіння простого народу, масова загибель людей із-за різкого зниження рівня їх соціального захисту.
Але, як би там не було, до справи Гонгадзе екс-президент Л.Кучма не має ніякого відношення. Я маю сталу власну думку про цю справу. Під час роботи в міжнародній комісії чи виконуючи посередницьку місію я мав можливість тісно спілкуватися з високопосадовцями окремих структур України, США і не тільки їх.
І ця робота давала мені матеріали для певного аналізу причин, з яких Л.Кучма гіпотетично не міг бути замовником у справі Гонгадзе. Таких можливих причин можу назвати п’ять.
Перша причина. Л.Кучма – помилковий суб’єкт - це кримінальний вислів. Л.Кучма не міг бути замовником в силу свого характеру.
За результатами тих декількох зустрічей, які я мав з Леонідом Даниловичем, можу про нього сказати наступне.
Леонід Данилович Кучма – це розумна, аналітично мисляча та добра людина, без підлості, без чорної зависті. Людина, яка згодна допомогти будь-кому і кожному. Прекрасний сім’янин, талановитий конструктор, прекрасний виконавець. Але, при всьому цьому, це дуже м’яка та слабохарактерна людина, яка легко підпадає під вплив інших. Людина, яка не може відмежуватися від зовнішнього впливу.
Тому ця друга частина характеру і стала причиною висунення його кандидатом в президенти. Як першого, а особливо, і другого разу (коли навіть рідні були категорично проти).
Його оточення дуже швидко зрозуміло, що Л.Кучмою можна керувати як хочеш і коли хочеш і що він буде робити так, як вигідно оточенню. Воно, оточення, керувало та розкрадало, а Л.Кучма візував підготовлені рішення. Л.Кучмою прикривалися, від його імені давалися вказівки. Одним словом – що хотіли, те й робили. А для відводу очей його свита руками приручених журналістів ліпила замовні статті про божественні задумки Л.Кучми у соціальній сфері, про його геніальні шахматні гамбіти в економіці та політиці, про інші благочестя, чого насправді зовсім не було.
Леонід Данилович, попри все, цю фальш чудово розумів, мучився від цього, але нічого не міг вдіяти задля зміни ситуації.
Говорити так мені дають право і можливість випадки, які відбулися безпосередньо зі мною. Коли я в 1999 році вирішив летіти до Іраку, мене несподівано викликали до Л.Кучми. Раніше я ні разу не був у нього на прийомі. Він підійшов до мене, привітався та по простому, як до давнього знайомого, звернувся із запитанням: «Сергію, для чого ти летиш до Іраку? Хіба ти не знаєш, що це за країна, яка там страшна диктатура, які там порядки?»
Від почутого трохи оторопів. Адже Л.Кучма, як колишній прем’єр, мав би знати про 3,5 млрд. доларів, які Україна заробляла в Іраку до сумно відомої операції «Буря в пустелі». Про те, що 228 українських підприємств здійснювали поставки своєї продукції до Іраку, що в цій країні в кращі часи працювало більше 45 тис. наших громадян, завдяки чому наша держава отримувала значні валютні надходження до своєї казни.
Почувши зазначене, Л.Кучма помовчав, а потім приклав пальця до своїх губ, озирнувся навкруги і тихенько сказав: «Добре, їдь. Але нікому не розповідай про те, що я дав добро на таку поїздку».
Почуте, в черговий раз, вразило. Адже це Президент держави Україна.
Друга причина. Мене, як посередника між Багдадом та Вашингтоном, після того, як я на прохання Президента США Д.Буша отримав достовірну інформацію про зниклого безвісти в перший же день війни американського генерала Майкла Спайкера, запросили провести прес-конференцію в Національному прес-клубі м. Вашингтон, на якій були присутні представники українського посольства в США та ООН. Це було весною 2000 року.
На зустрічі з журналістами мені ставили питання не тільки про М.Спайкера, про ситуацію в Іраку, але й про ситуацію в Україні. Адже тоді в розпалі був «касетний скандал», вбивство Гонгадзе.
Звичайно, що на всі запитання я відповідав так, як це мені дозволяло моє знання ситуації, досвід та аналітичні дані.
На запитання ж щодо причетності Л.Кучми до вбивства Г.Гонгадзе я сказав, що враховуючи положення і статус президента країни, а головне – ситуацію і особисті риси характеру Л.Кучми, він жодним чином не міг і не мав причин давати команду на знищення журналіста. В цілому сказав про нього цілком позитивні речі.
Після повернення до України мене зразу було запрошено на зустріч до Президента Л.Кучми. Як тільки я зайшов до нього, він підійшов до мене, обняв, схилив голову на моє ліве плече та подякував за те, що я залишився єдиним із українських політиків, хто сказав про нього у Вашингтоні добрі слова. На очах у нього стояли сльози. Почуте і побачене мене вразило.
Далі Л.Кучма здивував вдруге. Несподівано для мене він звернувся з незвичайним проханням - «…помоги убрать Медведчука!?» (на той час В.Медведчук, розумний та блискучий менеджер, займав посаду 1-го заступника Голови Верховної Ради України).
Друга його фраза – «его (В.Медведчука) нужно немедленно отозвать с должности» також стала для мене не меншою несподіванкою.
І я зрозумів його особисту драму. Драму людини, пов’язаної несприятливими для неї обставинами, залежну від свого оточення. На той час його уже з усіх боків було обкладено червоними прапорцями.
І знову та сама думка. Я, чужа для президенти людина, не належу до його оточення, голова фракції «Єдність», що я міг зробити для нього в цій ситуації? Хоча розмови про відкликання В.Медведчука із займаної ним посади відбувалися у верхніх ешелонах влади. В.Медведчука відкликали.
Але ген пальцем не роздавиш - через невеликий проміжок часу того ж самого нелюбимого В.Медведчука той же Л.Кучма призначив Главою Адміністрації Президента!
Така ж сама показова історія і з Національним законотворчим центром. Спочатку своїм указом Президент Л.Кучма утворює його, а потім, під тиском керівництва Верховної Ради України, – відміняє свій указ та розформовує центр.
Але якби розформування законотворчого центру не відбулося то, твердо переконаний в цьому, всі ми сьогодні мали б можливість жити зовсім в іншій Україні, зовсім за іншими законами, які б слугували абсолютній більшості громадян держави.
Такий невеличкий екскурс в історію тільки підтверджує, що – отакий Леонід Данилович, такий його характер. А тому в черговий раз наголошую – зважаючи на описані деякі риси свого характеру Л.Кучма не міг дати команду, дозвіл, якесь доручення чи інше розпорядження щодо знищення Г.Гонгадзе.
Третя причина. В загальному контексті не можу оминути постать Ю.Кравченка. Знав його більше двадцяти років. Ми були з ним в дружніх стосунках ще з часів нашої трудової діяльності в Кіровограді. Я йому особисто неодноразово говорив про те, що з його голосом треба співати в знаменитій Ла-Скала, а не працювати в міліції.
Знав його як педантичного і грамотного виконавця. Як людину з підвищеним ступенем відповідальності за виконання поручених обов’язків, яка прискіпливо вникала в суть поставлених перед ним завдань і того ж вимагала від своїх підлеглих.
В його характері була одна знакова риса – від завжди боявся допустити яку-небудь помилку у своїй службовій діяльності. А про скоєння злочину – годі й говорити. І це – весь Ю.Кравченко.
При наших розмовах він інколи ображався на Л.Кучму та навіть висловлювався про наміри піти з міністерської посади. Такий крок він зробив би, за його словами, у разі примушення його змиритися з тим, з чим він із-за своєї принциповості не хотів би миритися.
А це і «дика» приватизація, і масштабне розкрадання державного майна і багато чого іншого, з чим органи міліції за свої статусом мали боротися.
Він щиро поважав Л. Кучму. Бачив і розумів його складнощі і проблеми - як особисті, так і державного характеру. Але, при всьому цьому, якби йому була дана команда на скоєння злочину, він, швидше за все, залишив би посаду. Я в цьому переконаний.
Міністр Ю.Кравченко не міг віддати розпорядження на організацію вбивства журналіста Г.Гонгадзе.
Четверта причина. Загальновідомо, що події навколо Г.Гонгадзе відбувалися перед президентськими виборами. Л.Кучма, який прекрасно усвідомлював, що він накоїв під час свого правління, а тому хотів, за прикладом Б.Єльцина залишити за себе людину, яка б навела лад в державі. І в приватних бесідах він натякнув на особу міліцейського міністра. Але Леонід Данилович раніше часу проговорився про свої наміри. А сам Ю.Кравченко ніяк не вписувався в рамки сліпого виконавця. І смерть Г.Гонгадзе блискуче вирішила цю проблему – хто ж буде обирати генерала-вбивцю президентом країни. Цим самим Л.Кучма, з причини своєї простоти та доброго характеру, і «підставив» Ю.Кравченка.
Згадаємо, що аналогічною була ситуація з адміралом М.Кузнєцовим в 1947 році, коли Й.Сталін висловився про те, що адмірал стане його наступником. Така фраза стала причиною не тільки опали блискучого флотоводця, чесної людини і прекрасного командира, але і притягнення його до кримінальної відповідальності.
Тому вбивство Г.Гонгадзе вирішувало дві проблеми - Ю.Кравченко виводився з ряду реальних кандидатів в президенти, а Л.Кучмі в черговий раз вказали на його місце.
П’ята причина. Записи, зроблені в кабінеті Л.Кучми, не можуть бути доказами по справі. Я впевнений, що вони змонтовані. Всі, кому це необхідно знати, знають, що записи в кабінеті першої особи велися ще зі «старих та добрих часів». Тому на плівках реальні люди, реальні розмови.
Щоб «підставити» Л.Кучму та Ю.Кравченка в реальні плівки було вмонтовано відповідні вставки, де Л.Кучма «віддавав» накази, а Ю.Кравченко зі своїми «орлами» «обіцяв» розібратися з Г.Гонгадзе. Пізніше з цих вже змонтованих плівок здійснили перезапис на диктофон, якого до сьогодні ніхто не бачив - і «діло в шляпі».
Те, що плівки проти Л.Кучми могли бути змонтованими, у парламенті довели представники фракції «Трудова Україна», коли надали депутатам змонтовану вже ними плівку, на якій невідома особа голосом О.Мороза клялася у вічній любові до Л.Кучми, вибачалася перед ним і таке інше. І треба було бачити лице О.Мороза під час такого дійства.
Сама процедура підробки плівок проста до дурноти. Потрібно закласти у комп’ютер декілька тисяч слів особи (з її виступів, лекцій, промов, доповідей тощо), потім написати потрібний текст, а комп’ютер вже сам, завдяки відповідній програмі, видасть необхідні слова чи промову, яка буде відповідати по інтонації, силі голосу, тембру автору слів. Ми живемо у вік сучасних та неймовірних технологій, які на сьогодні фактично дозволяють все – як робити добро, так і зло.
Переконаний в тому, що з урахуванням вищенаведеного та деяких інших обставин, судове рішення по справі Л.Кучми буде позитивним.
Кому все це було вигідно і хто був замовником цього безмежжя – на ці питання, напевне ніхто, крім слідства, відповіді не дасть.
Більш повну інформацію можна отримати на http://www.peresunko.com/posts/show/69
Сергій Пересунько
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
