Зізнаюся прямо: я сформулював собі надзвичайно складне дослідницьке завдання, пообіцявши відшукати етнічно російських письменників серед класиків російської літератури.
Після «проколів» з африканським євреєм О.Пушкіним («Кінець російського міфу: О.С.Пушкін – єврей», «ForUm», 14.02.2011), замаскованим євреєм (і – трохи українцем) Л.Толстим («Толстой – український єврей», «ForUm», 28.02.2011), я «нарвався» на В.Маяковського, який і зовсім заявив: «Я – не из кацапов-разинь. Я – дедом казак, другим – сечевик, а по рожденью грузин» («Маяковский: «Я не из кацапов-разинь…», «ForUm», 30.03.2011).
І це той В.Маяковський, який стверджував, що будь він «…хоть негром преклонных годов, и то, без унынья и лени, я русский бы выучил только за то, что им разговаривал (великий російськомовний єврей) Ленин!»
Усім зрозуміло, що козаки – це українці, а січовики – це українські козаки із Запорізької Січі, зруйнованої «братнім» московським військом за наказом німецькомовної російської імператриці Катерини-second...
Загальновідомо також, що видатні літератори М.Гоголь і А.Чехов («Віктор Янукович був правий: «Чехов – поет», «ForUm», 20.12.2010), які писали по-російськи, за походженням є українцями, так само, як і відомий радянський поет-експериментатор В.Маяковський.
Але якщо його старші українські попередники у російській літературі «по краплі вичавлювали із себе раба», то Маяковський «по краплі вичавлював із себе кацапа», що, можливо, і стало причиною його загадкового «самогубства» (як і С. Єсеніна)...
Не пощастило мені і з видатним державним діячем Російської імперії Гавриїлом Державіним, поетична творчість якого по праву вважається основоположною у російському романтизмі («Татарські коріння російського романтизму», «ForUm», 16.03.2011).
Як з'ясувалося, видатний російський поет Державін, якого вважав своїм літературним учителем О.Пушкін, самий що не є казанський татарин на прізвище Багрій.
Погодьтеся, шановні читачі, Державін, Пушкін, Толстой, Гоголь, Чехов, Маяковський – це ж не дрібниця якась! Це – видатні російські літератори! Одне лише «але»: жоден із них не може вважатися етнічно російським письменником...
Та я не здаюся і наполегливо продовжую свої пошуки. Мій погляд падає на книжкову полицю, де і натикається на тиснене золотом «багатотом’я» Івана Сергійовича Тургенєва (1818-1883), відомого російського письменника, члена-кореспондента Петербурзької академії наук (1860).
Глибоко поважаючи його безсумнівний талант і літературну кваліфікацію, звернімося до його генеалогічного древа, яке, як з'ясовується, аналогічне за походженням етнічним корінням відомого татарина Г.Державіна.
Отже, у 1440 році із Золотої Орди до великого князя Василя Васильовича виїхав татарський мурза Лев Турге, який прийняв російське підданство, а при хрещенні у християнську віру отримав російсько-іудейське ім'я Іван/Іоан.
За свідченням Департаменту Герольдії Урядового Сенату Російської імперії, татарське слово «мурза» відповідає російському титулу князь, оскільки в ієрархії татарського дворянства були звання, які стояли нижче, – агалари і тархани.
Таким чином, батько письменника – Тургенєв Сергій Миколайович (1793-1834), відставний полковник-кірасир, за походженням належав до татарського дворянського стану.
Був він небагатий і, мабуть, з розрахунку одружився на спадкоємиці не дуже іменитого, але досить багатого дворянського роду Лутовинових, яка була старша за нього на цілих шість років (у ті часи відставні офіцери, як правило, одружувалися на жінках вдвічі молодших).
Як свідчать стародавні грамоти, герб Тургенєвих виглядав таким чином:
«Под рыцарским лазоревого цвета с золотым подбоем наметом, увенчанным шлемом с обыкновенною золотою дворянскою короной, осеняемою тремя страусовыми перьями, поставлен щит, разделенный на четыре равные части, из коих в нижней половине в левой части в голубом поле – золотая звезда, из Золотой Орды происхождение рода Тургеневых показывающая, над коею серебряная рогатая луна, означающая прежний магометанский закон; а над сею частью, в верхней половине на левой части, в серебряном поле, парящий с распростертыми крыльями и как бы отлетающий от луны орел, смотрящий вверх, - означает удаление от магометанства и воспарение к свету христианской веры»..
Мати письменника – Тургенєва (уроджена Лутовинова) Варвара Петрівна (1787-1850), яка походила по батькові – із російського роду Лутовинових, а по матері – із польського роду Лаврових, перенесла цей герб на печатку власної панської контори.
До всього російського Варвара Тургенєва відчувала глибочезне презирство, а всі члени сім'ї спілкувалися винятково французькою. Любов же до російської літератури, гордістю якої стане спадкоємець старовинного татарського роду Турге, потайки вселив І.Тургенєву один із кріпаків-камердинерів, зображений ним в оповіданні «Пунін і Бабурін» (Пунін).
Таким чином, великий «російський» письменник І.С.Тургенєв, згідно з патріархальною татарською традицією, однозначно є татарином і зовсім трохи – росіянином і поляком.
Будучи дитиною, «Ванічка» (так називала його мати) був не дуже керованим. Він міг, як пише В.Чалмаєв у своїй книзі «Іван Тургенєв», з безпосередністю ляпнути відомому байкарю Івану Івановичу Дмитрієву: «Твої байки хороші, а Івана Андрійовича Крилова – набагато кращі» або заявити ясновельможній княжні Голеніщевій-Кутузовій-Смоленськійї: «Ти зовсім схожа на мавпу». І тоді «жах матері, збентеження її «висловилися звичною для неї «мовою» – його висікли».
Бурхливий татарський темперамент І.С.Тургенєва проявлявся у його стосунках з жінками, з якими йому не дуже й щастило.
Спочатку він у віці 14 років закохується у 18-річну княжну Катерину Шаховську, коханку власного батька. Ця історія згодом була відображена у його повісті «Перше кохання», а сам він підкреслював: «Уся моя біографія – у моїх творах...»
У 1834 р. І.Тургенєв, студент Петербурзького університету, приїхав додому у с.Спаське-Лутовинове на різдвяні канікули. Перша новина, яку він почув, – продаж дворової дівчини Луші, його юнацької подружки, красуні та рукодільниці. Ясна річ, майбутній письменник не міг не заявити матері, що торгівля кріпосними – варварство, і що продажу Луші він як законний спадкоємець ніяк не може допустити. Сказав – і сховав дівчину в одній надійній селянській родині.
Покупниця, яка приїхала за Лушею, звернулася у поліцію за сприянням в отриманні купленої «кріпачки Лукери», подавши справу у такому світлі, що, мовляв, «молодий поміщик і його дівка-метреска підбурюють селян». У Спаське-Лутовинове для упокорення «бунту» негайно виїхав капітан-справник. Проте І.Тургенєв зустрів справника на ганку цього будинку з рушницею у руках. «Стрілятиму!» - твердо заявив студент. Справник, якого у Спаському-Лутовиновому завжди приймали гостинно, не знав, що робити. Мати, знаючи вибуховий темперамент сина, відступила: «Нехай дівка залишається, коли вона йому так потрібна, - оголосила вона, - а кровопролиття не треба... Я плачу неустойку».
Кримінальна «справа», як писали «Орловські губернські відомості», закінчилася тим, що кілька років І.Тургенєва «не знаходили», а потім маніфестом його «вина» була покрита.
У 1842 р. він крутить роман з родичкою відомого анархіста М.А.Бакуніна – Т. Бакуніною, паралельно маючи «стосунки» з вільнонайманою швачкою своєї матері Є.Є.Івановою. Зв'язок з Дуняшею (Євдокією) Івановою тривав недовго. Дізнавшись про неї, мати письменника негайно її розрахувала. Білошвачка поїхала до Москви, де народила єдину доньку письменника – Пелагею (1842), а потім була видана заміж за іншого.
Варвара Петрівна Тургенєва, жінка владна і до самодурства енергійна, відібрала крихітку у матері і привезла у Спаське-Лутовинове. Виховувалася дівчинка (до 8 років) у сім'ї кріпосного селянина Федора Лобанова, поки І.Тургенєв не забрав її з собою до Парижа.
А потім був багаторічний і двозначний зв'язок (1847-1863) з відомою співачкою Поліною Віардо. Поміркуйте самі, наскільки неоднозначним був факт проживання нашого «російсько-татарського» класика в одному будинку з його коханкою Поліною Віардо (Гарсія) та її чоловіком – Луї Віардо, директором Італійської опери! Більше того, Поліна Віардо (безуспішно) виховувала позашлюбну доньку І.Тургенєва – Пелагею (Поліну).
За божевільну пристрасть до «проклятої циганки» Варвара Тургенєва упродовж кількох років не давала синові ні гроша. Намагаючись мінімізувати свій бюджет, письменник жив авансами із редакцій та позиками. Під приводом потреби у «творчій самоті», він у повній самотності «бомжував» у зимові місяці то у порожній дачі Луї Віардо, то у занедбаному замку Жорж Санд, харчуючись чим попало...
Остання палка любов письменника – артистка М. Г.Савіна – неформально прикрашала перебування І.Тургенєва під час його недовгих наїздів із Західної Європи на батьківщину протягом 1879-1881 років... Взагалі-то І.Тургенєв був не тільки блискучим письменником, а й суспільно-прогресивною людиною. Після смерті матері (1850) він відпустив дворових людей на волю, відкрив школу для селянських дітей, стежив за ходом викладання, неодмінно приходив на іспити і сам екзаменував дітей.
Уже безнадійно хворий (рак), 4 вересня 1882 р. він шле прощального листа спаським селянам: «Я отримав вашого листа і дякую вам за добру пам'ять про мене і за добрі побажання. Мені самому дуже шкода, що хвороба перешкодила мені у нинішньому році побувати у Спаському...
Дійшли до мене чутки, що з деяких пір у вас набагато менше п'ють вина, дуже цьому радію і сподіваюся, що ви і надалі будете від нього утримуватися. Для селянина пияцтво – перше Розорення.
Але шкодую, теж за чутками, що ваші діти мало відвідують школу. Пам'ятайте, що у наш час безграмотна людина – те ж саме, що сліпий чи безрукий. За прикладом колишніх років дарую вам одну десятину лісу... »
Така ось була людина, цей почесний «мурза» Оксфордського університету...
Валерій Бебик
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
