Лібанова: Під час кризи українці зайнялися «виробництвом» дітей

Не дивлячись на заклики «Кохаймося!», українців з кожним роком стає все менше і менше. Згідно з прогнозами експертів, такими темпами до 2050 року у нашій державі залишиться небагато-немало – 35 мільйонів корінного населення. У порівнянні з таким похмурим «майбутнім» меркнуть усі «жахи» наявної економічної кризи. Проте, за словами демографа Ели Лібанової, саме криза може викликати в Україні справжній бебі-бум!

Про те, як поліпшити демографічну ситуацію в країні, як боротися зі старінням нації і як зберегти здоров'я, в інтерв'ю ForUm’y розповіла директор Інституту демографії і соціальних досліджень Ела Лібанова.

- Ело Марленівно, днями Держкомстат України оприлюднив дані про те, що більше половини українських сімей не має дітей. Все справді так погано?

- Цю статистку неправильно зрозуміли – половина українських сімей не мають неповнолітніх дітей, і це у принципі нормально. Населення з низькою питомою вагою молоді не може мати високої питомої ваги сімей з неповнолітніми дітьми. Звідки у 50-річної подружньої пари маленька дитина?

- Але чому молоді українські сім'ї обирають життя без дітей? Що треба зробити, щоб це виправити?

- Взагалі-то правильніше говорити про те, що молоді українські сім'ї обмежуються однією дитиною. Все-таки бездітні сім'ї досить рідкісні. Народжуваність почала в Україні знижуватися з 1952 року. Вже з середини 1960-х років народжуваність не забезпечує кількісне заміщення покоління батьків. Щоб дітей було не менше ніж батьків, середня жінка мала народжувати з урахуванням тодішньої дитячої смертності 2,2 дитини. Але стільки не народжували. Майже 50 років ми не забезпечуємо заміщення покоління батьків, тому кожне наступне покоління хоч трохи, але менше. І ось уже кілька років в Україні п'ятирічних дівчаток менше, ніж сімдесятип'ятирічних стариків.

Чому багато дітей було у XIX, першій половині XX століттях? По-перше, домінувало сільське населення, і кожна додаткова пара рук була вкрай важливою для забезпечення добробуту сім'ї. Не було ніякого пенсійного страхування. Воно з'явилося на початку 20-го століття у Німеччині, а в Росії та Україні – значно пізніше. Людей похилого віку забезпечували їхні власні накопичення або діти. Перших було мало, других – багато.

По-друге, діти частіше вмирали у дитинстві, у ранній юності. До старості доживало набагато менше людей, ніж зараз. Тобто висока народжуваність виконувала якісь захисні функції.

По-третє, не було сучасних засобів контрацепції. Та і люди були у своїй масі глибоко релігійні, що передбачає психологічне неприйняття контролю над народжуваністю.

Нарешті, виховання дітей не обходилося так дорого, як зараз. Одяг дитина доношувала після старших братів і сестер. Освіта обмежувалася якимось мінімумом. В основному, турботи зводилися до того, що діти повинні бути чистими і нагодованими. Звичайно, були сім'ї з набагато вищими вимогами, але їх було мало.

Зараз все по-іншому. Дитину потрібно і одягнути, і комп'ютер, і мобільний телефон купити, і освіту дати, принаймні професійну, а бажано і вищу. Це все грошей коштує. І великих грошей.

Змінився і статус жінки. Якщо 100-150 років тому основними її рисами було заміжжя і наявність дітей (за правилами етикету, заміжня жінка завжди мала перевагу перед незаміжньою, а та, яка мала дітей – перед бездітною), то зараз жінка, в основному, реалізується поза сім'єю. І бажання, і можливостей витрачати весь час на виконання тільки сімейних обов'язків, включаючи материнські, вона вже не хоче. Тому низька народжуваність – це та ціна, яку світ платить за жіночу емансипацію.

- Чи можна це якось виправити?

- Потрібно формувати громадську думку. Це дуже складно, і повною мірою бажаний результат ніде досягнутий не був. У жодній європейській державі не народжують у середньому навіть двох дітей. Максимум, що ми маємо - 1,9 дитини у скандинавських країнах. Це менше, ніж потрібно для простого відтворення, але це все ж таки значно більше, ніж, наприклад, у балтійських або слов'янських державах. Особливості скандинавської політики пов'язані із залученням чоловіка до домашніх справ. Там увесь тягар виховання дитини і сімейних обов'язків не лягає на жінку, а реально розділяється. Зокрема, батько зобов'язаний узяти відпустку з догляду за маленькою дитиною. В Україні вже велике досягнення те, що чоловік має право на таку відпустку. Щоправда, ніхто цим правом не користується.

- Українська держава може якось допомогти підвищити народжуваність? Наприклад, збільшити виплати за народження дитини?

- Ніхто не сперечається, що це робити треба, але це не вирішує проблему. Народжуваність в Україні почала підвищуватися з 2002 року (до речі , в усій Європі - з 2001), а високі виплати запровадили з 2005. І принаймні у 2005-2006 рр. великого впливу на народжуваність вони не справили.

Точних причин новітнього зростання народжуваності ніхто не знає. Але можна припускати, що свою роль зіграв початок економічного підйому і пов'язані з цим зниження безробіття, зростання доходів, взагалі деяка зміна психологічних настроїв – люди, насамперед молоді, повірили в те, що буде ліпше.

Ну а те, що народжуваність в Україні почала підвищуватися на рік пізніше, ніж в усій Європі, пов'язано з тим, що 2000 рік був високосним. Українці - народ дуже забобонний, і у високосний рік традиційно укладає менше шлюбів. Відповідно - наступного року менше народжується первістків. Я все чекаю, що буде у 2009 році. Якщо не буде падіння народжуваності – а поки немає ніяких ознак, – то це справді прорив.

- А як справляються з подібними проблемами у Європі?

- Погано. Намагаються допомагати, давати допомогу, відпустки, але значно підвищити рівень народжуваності не можуть ніде.

- У якому віці українці вважають за краще заводити дітей і який вік для цього ідеальний?

- В Україні заводять дітей рано, у 22-24 роки, хоча, за словами медиків, і це пізно. Вони вважають, що народжувати потрібно у 20 років, поки організм здоровий. Але ж молоде подружжя повинне соціалізуватися: завершити освіту, отримати професію, зробити елементарну кар'єру, щоб можна було дитині щось дати. Двадцятирічна дівчинка не зможе дати дитині того, що дасть жінка у 30, яка розуміє, що дитині потрібні і театр, і музеї, і книги, і басейн. Крім того, вона не так ризикує у зв'язку з тривалою перервою своєї трудової діяльності. Звичайно, винятки є і в 20, і в 30 років. Але у масі, мені здається, раціональнішим було б народження дитини у 25-29 років.

- У якому віці вважають за краще заводити дитину жінки у Європі?

- Там народжують десь у 30-35 років. Але тут дуже багато залежить від способу життя і якості медицини. Я не впевнена, що наші медики справляться з такими пізніми пологами, якщо вони стануть масовими. Адже, дійсно, після 35 різко зростає ризик появи дитини з вродженими вадами. Хворому організму насправді тяжко виносити здорову дитину. Тому потрібно шукати баланс між соціальними і біологічними чинниками.

- Не секрет, що українці – не найздоровіша нація у світі.

- Це справді так. Скажу навіть більше: в Україні найвища смертність у Європі після Росії.

- Це відбивається на демографічній ситуації? Вона в Україні поліпшилася чи погіршилася?

- Якщо говорити про народжуваність - те поліпшилася, якщо про смертність – то погіршала. Зараз молодь жартує, що якщо під час кризи не можна займатися виробництвом товарів і послуг, то варто зайнятися «виробництвом» дітей. Якраз під час кризи може спрацювати допомога з народження дитини. У людей є реальні проблеми з роботою, з доходами, а тут держава пропонує стабільні немаленькі гроші. Якщо подружжя не хотіло заводити дитину, навряд чи тільки через це вони змінять своє рішення. Але якщо вони вагалися, допомога може переважити чашу терезів. Дитина ж все одно потрібна. Може, варто посидіти з дитиною, а там, дивись, із кризи виберемося, дитина у садок піде.

- Як в Україні складається зі старінням?

- В Україні населення старе через низьку народжуваність. Частка людей дійсно старих, скажімо, після 80, не так висока, як у Європі, де і народжують мало, і живуть довго.

- Чому ж у нашій державі така низька тривалість життя?

- На початку 60-х років Україна займала сьоме місце у світі за тривалістю життя. На жаль, всі подальші роки ми тільки втрачали.

Чому у перші післявоєнні десятиліття СРСР досяг таких успіхів? Тоді реалізовувалися резерви, пов'язані з суспільними зусиллями: знезараженням питної води, поширенням холодильників (продукти не псувалися), імунізацією населення, лікуванням інфекційних захворювань. Це все спрацювало. Далі потрібно було, щоб кожна людина усвідомила необхідність раціонального харчування, дозованих фізичних навантажень, неприпустимість куріння і зловживання алкоголем. В економічно розвинених країнах були проведені масштабні роз'яснювальні кампанії, розроблені і впроваджені механізми стимулювання до ведення здорового способу життя. Але в СРСР, де суспільне завжди домінувало, належної уваги до резервів зниження смертності, пов'язаних з індивідуальними зусиллями, не було. І якщо жителі розвинених країн змінили свою поведінку, то ми, на жаль, отримали те, що отримали.

Мене вразило те, що зробила Фінляндія. Коли власті усвідомили, що в країні високий рівень серцево-судинних захворювань, які призводять до передчасної смертності, почали реально боротися з причинами їх виникнення і розвитку. Зокрема, почали пропагувати здорове харчування, страви з низьким рівнем жирів і холестерину, на них пропонувалися спеціальні знижки. І поступово правила здорового харчування стали загальноприйнятими.

- А де українському населенню взяти гроші на здорове харчування?

- Здорове харчування не вимагає таких уже великих грошей. Каші, овочі, фрукти, молочні продукти коштують недорого. Якраз дорогі продукти частіше завдають шкоди. Але ж набагато простіше зжувати бутерброд із сирокопченою ковбасою, ніж зварити собі вівсяну кашу на сніданок. А хіба не так харчуються більшість українців? Бутерброд, чашка кави – і побіг на роботу!

Якщо ми населенню не розтлумачимо, що самозбережувальна поведінка - в його власних руках, ми нічого не змінимо.

Наприклад, не можна рекламувати куріння, навіть у прихованій формі. Потрібно обмежити рекламу алкоголю. Звичайно, Жванецький має рацію, і алкоголь у малих дозах корисний у будь-якій кількості. Але не в таких кількостях і не в такому віці, як п'ють у нас! За даними різних обстежень, вживати алкогольні напої в Україні починають все раніше. Виправити це можна тільки вихованням.

Потрібно привчати дитину до дозованих фізичних навантажень, не годувати малюка понад міру, тому що перегодована крихітка, швидше за все, страждатиме все життя від ожиріння. Адже в усіх розвинених країнах успішні люди, як правило, худі.

- Якщо в Україні так погано йдуть справи з народжуваністю, старінням нації, неправильним способом життя, що чекає на нашу державу через 50 років?

- Якщо прогнозувати відсутність революційних змін, то, швидше за все, до 2050-го року в Україні житиме 35-36 мільйонів чоловік. Але країна у центрі Європи, з прекрасним кліматом, з хорошими природними умовами обов'язково залучить іммігрантів. А всі спроби боротьби з нелегальною міграцією виявлялися безуспішними навіть у США, які на півночі граничать з Канадою, звідки ніхто особливо не біжить, а з заходу і сходу відокремлені від решти світу океанами, тобто дуже надійною природною лінією кордону. Але США не може справитися з напливом іммігрантів з півдня. Так яким же чином це зробить Україна?

- У такому разі, хто приїде в Україну?

- Як правило, люди з менш благополучних країн їдуть у благополучніші.

- Ело Марленівно, сьогодні багато говорять про глобальну кризу. У чому причина її виникнення?

- Фінансово-економічні прояви кризи – це верхівка айсберга. Насправді причина і суть кризи набагато глибші. У 80-х роках була криза? Була. Інакше не почалася б перебудова. Вона не увінчалася успіхом, криза поглибилася і завершилася розпадом СРСР. Далі була трансформаційна криза: перехід від адміністративно-планової економіки до ринкової. Україна начебто почала вибиратися з неї у жовтні 2000 року. Але до 2008 року ми так і не відновили об'єм ВВП 90-го року.

Приблизно з кінця 2004 року макроекономісти почали говорити про те, що нагнітання соціальних платежів в Україні виллється у руйнування макроекономічних основ розвитку країни. З 2008 ми почали говорити про глобальну кризу. Але виходить, що в умовах кризи Україна живе практично 30 років. Якось дуже довго для звичайної економічної кризи.

Якщо коротко, то мені здається, справа у відсутності будь-яких моральних бар'єрів для отримання вигоди за всяку ціну.

- Що це означає?

- Сучасна економічна система зародилася у суспільстві, мораль якого трактувала багатство як благословення Господа, але багатством своїм людина повинна була ділитися. Таким чином, суспільна мораль ставила бар'єри на шляху отримання вигоди за всяку ціну. І хоча з часом мораль, яка з різних причин змінилася, перестала виконувати цю функцію, суспільство спробувало взяти їх на себе.

В Україні ж ринкова економіка почала розвиватися одночасно з ліквідацією усіх, скажімо прямо, штучних обмежень наживи і демонстрації нажитого. Не змогло зіграти необхідної ролі і недостатньо розвинене громадянське суспільство. Тому криза моралі виявилася сильнішою.

Не випадково всі країни намагаються виходити із кризи за допомогою посилення ролі держави. Якщо мораль не є стримуючим бар'єром, то бар'єри повинне ставити суспільство в особі держави або інших своїх структур. Щось подібне повинне з'явитися і в Україні.

Потрібно розуміти, що отримання грошей - це важливо, але це не головний сенс життя. За великим рахунком, людині не так уже обов'язково мати дорогий автомобіль, квартиру, одяг. Коли я дивлюся на соціологічні опитування під назвою «Чого не вистачає населенню?», мені стає страшно. Більшості не вистачає автомобіля, житла, модного красивого одягу, можливості проводити дозвілля і харчуватися відповідно до своїх смаків. Набагато меншому числу людей не вистачає можливості трудитися з повною віддачею, можливості ухвалювати самостійні рішення, можливості бути причетним до національної культури. Що з нами відбувається? Це все потрібно відновлювати і відроджувати! Я не маю на увазі відроджувати на рівні радянському, Боже борони! Я найменше туди хочу повернутися. Але ми повинні формувати адекватну мораль.

- Як сформувати цю мораль?

- Потрібно, щоб кожен працював на своєму місці, не думав, що добре в Росії чи на Заході. Ми бачимо тільки розкіш Європи, але хто-небудь побачив, що там люди о п'ятій-шостій годині вже йдуть на роботу? Там робочий день починається о шостій-сьомій годині, а не о десятій-одинадцятій, як у нас. Залишок дня чоловік може щось зробити: почитати книгу, повчитися, зайнятися спортом.

Ми повинні спробувати пояснити нашим багатим людям, що час чуми – час небезпечний насамперед для них. І, звичайно, не можна постійно лити на голови людям «чорнушку». Якщо весь час говорити тільки про погане, то як можна чекати віри в щось? Не так у нас все погано. З голоду ніхто не вмирає, війни немає. Роботу теж у більшість має. Не подобається ця робота – інше питання. Я зовсім не впевнена, що вона скрізь усім подобається.

Ми повинні навчитися ухвалювати рішення і відповідати за них. Якщо ти вирішуєш народити дитину, ти повинен розуміти, що на якийсь час доведеться від багато чого відмовитися заради майбутнього цієї дитини. Що не можна буде їздити відпочивати до Туреччини, а доведеться їхати в село до бабусі, тому що дитині у селі краще.

Надзвичайно важливо виховати відповідальність. Але ми із завзятістю, гідною ліпшого застосування, намагаємося її задавити. Ось буде новий Президент, буде новий парламент, вони за нас усі проблеми вирішать, у нас все буде добре. Скільки можна на це купуватися?! Вже 18 років купуємося…