П’ять років потому обіцянки Помаранчевої революції звучать пустими. Демократія, безумовно, процвітає, але замість стабільності та добробуту помаранчеві революціонери та їхні західні цінності принесли тільки хаос та нещастя. Роки після історичної промови Ющенка позначились нестабільними політичними коаліціями та безперервним протистоянням між Ющенком (тепер президентом) та Тимошенко (тепер прем’єр-міністром). Рейтинг Ющенка в 2,7% може зробити його найбільш непопулярним лідером у світі. Україні та її лідерам не довіряють можливі європейські союзники, а їхній великий сусід на сході продовжує споглядати за нею зарозумілим поглядом імперії. Тим часом обіцяний вільний ринок забив Україну до напівсмерті. З 2000 року середнє щорічне зростання складало 7 відсотків, але за даними агентства „Standard’s & Poor’s” очікується, що в 2009 економіка країни скоротиться на 20 відсотків, що зробить Україну найбільшою жертвою економічного спаду в розвиненому світі. Деякі аналітики побоюються, що слабка банківська система країни також може обвалитись, знищивши заощадження та ще більше ускладнивши процес відновлення.
З одного боку, економічний спад в Україні не має відношення до провалів влади. Більше 40 відсотків економіки залежить від експорту алюмінію та сталі, що є спадком централізованого планування радянської ери. В умовах глобального спаду попит та ціни на метал впали на 50 відсотків, руйнуючи експорт України. Але погане лідерство значно погіршило справу. Паулінус Кучінас, регіональний аналітик „Oxford Business Group”, говорить, що Україна отримала „найгірший з видів демократії”, сповнений популізму та бізнесових інтересів. Справді, всі найвищі політичні лідери мають сумнівні зв’язки з українськими олігархами, часто здається, що їх більше цікавить, як закидати один одного звинуваченнями у корупції, а не вирішення проблем країни. „Це все тактика, а не стратегія,” – говорить Кучінас. – „Всі шукають короткострокові переваги.”
Виборці сприймають Ющенка гірше за інших, про що свідчать рейтинги його популярності, розчарування пережили навіть багато з його найстійкіших прихильників. Сергій Терьохін, колишній міністр економіки та давній особистий друг президента, пригадує, як вони годинами говорили про реформування та демократизацію України, але замість того, щоб довести все до кінця, Ющенко в 2005 посварився з Тимошенко та відправив у відставку її уряд. Багато хто сьогодні вважає, що він весь час проводить, намагаючись захистити бізнесові інтереси своїх союзників, а не управляючи країною. „Жодна з наших мрій не збулась,” – каже Терьохін.
Яскравою ілюстрацією неналежного управління Ющенком країною стало вирішення питання імпорту в країну природного газу, який задовольняє 70 відсотків енергетичних потреб країни. Державна газова компанія „Нафтогаз України” продає споживачам газ за цінами нижче ринкових, а держава покриває різницю, що становить велике навантаження на державний бюджет. З боргами більше $3,5 мільярдів та очікуваними втратами цього року в розмірі ще $3,5 мільярдів Нафтогаз ледве назбирав достатньо грошей, щоб оплатити минулого місяця рахунки своєму основному постачальнику, російському енергетичному гіганту „Газпром”. Прибравши субсидії та змусивши українських споживачів (включаючи підприємства, що належать олігархам) платити повну ціну за газ дозволило б Україні збалансувати свій бюджет, але і Ющенко, і Тимошенко поки що утримуються від такого непопулярного серед виборців кроку. Ще гірше, Ющенко відмовився дозволити пряму оплату між українською газовою монополією та Газпромом, що давало б їм змогу позбавитись від непрозорого посередника РосУкрЕнерго, компанії, яка частково належить давньому прихильнику Ющенка Дмитру Фірташу. „Ющенко був батьком схеми РосУкрЕнерго, але він брехав всім, і сам заплутався у цій брехні,” – говорить Михайло Погребінський, політичний аналітик, який працює на противників Ющенка.
З такою кількістю ознак розладу нормальної роботи на самій верхівці, не дуже дивує, що сьогодні у Європи про Україну склалась упереджене уявлення. Київ має довгу репутацію невиконаних фінансових обіцянок, що змушує Брюссель обережно ставитись до надання допомоги, тим більше тому, що власна економіка ЄС переживає труднощі. Репутація України як країни-транзитера природного газу також зазнала непоправного удару після сварки між Нафтогазом та Газпромом, яка призвела до перебоїв з постачанням у східноєвропейські країни у розпал зими. Членство в ЄС – ідея, яка в кращому випадку має мало шансів на успіх – сьогодні виглядає ще більш малоймовірним, а позиція Німеччини та Франції, які і так скептично налаштовані щодо заявки Києва на членство в НАТО, стала ще жорсткішою.
Але загроза відмови від України є величезною. Подальше падіння національної валюти країни, гривні, курс якої з жовтня впав наполовину, а також обвал банківської системи стануть катастрофічними для малого та середнього бізнесу, саме тих типів підприємств, на які повинна перейти від металів країна. Зростаюче безробіття має всі шанси привести до громадського неспокою та хвилі еміграції, яка дестабілізує нестійкі економіки сусідів України в ЄС. Це також допоможе Росії, яка намагається використати кризу, щоб повернути собі вплив в Україні. Минулого тижня міністр фінансів Росії позитивно висловився щодо можливості надання позики в $5 мільярдів, про яку попросила цього року Тимошенко, що викликало занепокоєння, що Європа може відкривати двері для впливу Росії у всьому регіоні. „Дозволити переконаній проєвропейській та пронатовській державі провалитись через потребу у кілька мільярдів є „іншим типом моральної загрози,” – говорить один із старших західних дипломатів в Москві. „Суть в тому, що необхідно допомагати своїм друзям...або у вас більше не буде друзів.”
Поки що інші це усвідомлюють. Попри побоювання деяких найбільших європейських держав щодо допомоги своїм сусідам, ЄС скоріш за все додасть грошей до позики МВФ в $16,4 мільярди , якщо буде укладено угоду. Європейський банк реконструкції та розвитку заявив, що він також інвестує цього року $1 мільярд. „Стабільність України має визначне значення для майбутнього Європи,” – зазначає президент ЄБРР Томас Міров. - „Ми не повинні дозволити їй стати нейтральною зоною.”
Українці, здається, налаштовані уникнути повторення таких речей. Опитування показують глибоку та зростаючу підтримку Європи, а не Москви, та це й зрозуміло, адже українці надають перевагу реальній демократії, який би безлад в ній не панував, а не більш поверхнево стабільному зразку авторитарного капіталізму сусідів. Насправді, „все, що робила Росія за останні п’ять років, ще більше підштовхувало Україну до ЄС та НАТО,” – говорить пов’язаний з Кремлем аналітик Станіслав Бєлковський. Наприклад, в українському парламенті вже немає проросійських депутатів, і навіть Віктор Янукович, кремлівський кандидат на виборах 2004 року, вже не займає тверду промосковську позицію.
Крім того, попри різкий економічний спад, протести в Києві поки що були досить незначними та одиничними, їх однозначно не можна порівняти з масштабами хвилі стримуваного незадоволення, що сколихнула країну в 2004. Навіть майже банкрутство банків „Родовід” та „Надра”, які заморозили свої депозити, конфіскували картки для банкоматів та забрали перекази, поки що не викликали великого народного гніву. Приглушена реакція Києва на протести змусила Україну виглядати більше схожою на охоплену страйками Францію, ніж на Росію, в якій в останні місяці спробам протестувати заважали спецзагони міліції, а служба безпеки знімала демонстрації на камери.
Але з наближенням виборів навряд чи збережеться таке затишшя. Жорсткі вимоги МВФ до обмеження дефіциту бюджету означатимуть болісні скорочення державних витрат, перш за все щодо газових субсидій. Національному Банку скоро не вистачить резервів для підтримки валюти, що збільшить ймовірність подальшого падіння та розізлить тисячі українців, які брали кредити в іноземній валюті, що агресивно просувались на ринку західними банками. Результатом стало ще більше розчарування в Ющенку та упередженій політиці після Помаранчевої революції. Вже 80 відсотків українців заявляють, що вони надають перевагу „сильному лідеру”, а Тимошенко, яка є провідним кандидатом на виборах, має всі шанси взяти на себе цю роль.
Як і її співвітчизники, вона не відвернулась від демократичних цінностей Помаранчевої революції. Але вона відмовилась від бренду, який сьогодні викликає тільки негативну реакцію, вона більше не називає себе помаранчевим політиком, тепер вона пропагує себе як політика „з білим серцем”, щоб акцентувати свою антикорупційну платформу. Залишається подивитись, яким чином вона справлятиметься з хвилями невдоволення. Але жорстка економія, яку доведеться запровадити, може зрештою зробити українців лише сильнішими, та, можливо, одного дня принесе стабільність та добробут, які обіцяли помаранчеві революціонери.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
