Лукашенко нарешті оголосив анонсований раніше «доленосний» декрет, «одне з принципових рішень за чверть сторіччя президентства».
Цим декретом буде передбачений перехід президентських повноважень до Ради безпеки Білорусі у разі надзвичайної ситуації. До такої ситуації належить, зокрема, вбивство президента.
Ці заяви пролунали на тлі розкритого «заколоту опозиції», яка під керівництвом США нібито планувала вбивство Лукашенка.
Розкручування цього сценарію може стати інформаційним прикриттям прискорення інтеграції Білорусі з РФ.
Декрет про владу
Свій новий декрет самопроголошений президент Білорусі оголосив у звичний для себе спосіб – у суботу, у стилі кежуал, під час зустрічі з трудящими, підкріпивши таким чином свій образ близького до народу господарника.
Оприлюднений декрет суперечить чинній білоруській конституції. Згідно з основним законом, у разі, якщо президент не може виконувати свої обов'язки, влада переходить до прем'єр-міністра.
Своєю чергою зміни до конституції, які стосуються органів державного управління, можуть бути прийняті лише національним референдумом.
Фактично Лукашенко «у разі чого» планує передати владу військовим.
Адже до Ради безпеки входять переважно силовики.
Передача влади колективному органу може свідчити про те, що Лукашенко повністю у своєму оточенні нікому не довіряє. Він намагається у такий спосіб не допустити концентрації влади в одних руках, забезпечуючи гарантії особистої безпеки собі та своїм синам. До речі, одним із членів Радбезу є Віктор Лукашенко, старший син самопроголошеного президента.
Хоча Лукашенко прямо про Росію й не каже, але контекст заяви щодо введення воєнного стану передбачає можливість її залучення за запитом Ради безпеки на час стабілізації ситуації всередині країни. З одного боку, Лукашенко у такий спосіб демонструє відданість Путіну, але з іншого ‒ також забезпечує власні інтереси, адже нічого не заважає йому в подальшому такий декрет скасувати.
Лукашенко ставить знак рівності між собою та суверенітетом Білорусі, називає себе президентом, якому «вдалося побудувати першу незалежну державу». Фактично він каже глядачам: «Білорусь – це я!».
Інтеграція на тлі заколоту
Показово, що оприлюднення декрету збіглося в часі з двома подіями, що матимуть прямий вплив на розвиток подій у Білорусі.
Перша – візит Лукашенка до Москви, від якого чекали значних поступок Мінська, зокрема, можливе створення на території Білорусі російських військових баз.
Втім, як поділився Лукашенко, на московській зустрічі створення військових баз не обговорювали, а про розвиток інтеграції говорили «більше для протоколу на початку бесіди». Крім того, обговорювали кооперацію – «поринули в конкретику та обговорили злободенні питання: ціни на вуглеводневу сировину – газ і нафту».
«Навіщо в Білорусі створювати базу, якщо вона в Смоленську – в трьох хвилинах польоту до того ж Бобруйська, навіщо витрачати величезні гроші?» – заявив Лукашенко, відразу перейшовши на обговорення загрози із Заходу.
«Вони бояться, щоби ми з росіянами не домовилися й не об'єднали наші зусилля», – закінчив Лукашенко.
Чутки та побоювання щодо втрати Білоруссю свого суверенітету посилились на тлі того, що за результатами чотиригодинної зустрічі Путін-Лукашенко не було зроблено спільної заяви. І це при тому, що очікування поглиблення інтеграційних процесів підігрівалися і Кремлем, і Мінськом та супроводжувалися потужною кампанією у медіа та соцмережах.
Друга важлива подія – оголошений напередодні візиту до Москви план державного замаху, який нібито планувала білоруська опозиція. І який нібито включав у себе й фізичне знищення Лукашенка.
Цей «заколот» вже став ключовою зовнішньополітичною темою для звернення Владіміра Путіна Федеральному зібранню, дозволивши проігнорувати набагато актуальніші проблеми.
Проте виглядає так, що історія із «вбивством Лукашенка» ще матиме продовження.
У неділю на білоруському телебаченні показали ретельно змонтовані допити заарештованих у цій справі. Серед іншого, там було оголошено, що куратором держперевороту є радник президента США Майкл Карпентер.
Окремо варто відзначити публічне визнання координації ФСБ РФ та КДБ Білорусі, якого не було раніше. Фактично російська спецслужба була відкрито залучена до справи, що стосується внутрішньої політики Білорусі.
Відразу після оголошення про розкриття «замаху» російська ФСБ підтвердила, що військовий переворот у Білорусі планувався «за відпрацьованим сценарієм «кольорових революцій» із залученням місцевих і українських націоналістів».
Подібна риторика Лукашенка може бути також спробою витіснити з інформаційного порядку денного реальний розвиток військового співробітництва та посилення інтеграційних процесів з Росією.
Адже в умовах нинішньої політичної кризи Лукашенко не може собі дозволити відкрито оголосити про посилення російської військової присутності.
«Навіть якби Білорусь і Росія просто почали говорити на цю тему, то це також було б подарунком для опонентів. Для того щоб вони вийшли та на вулицях кричали, що Росія захопила Білорусь», – визнає самопроголошений президент.
Заперечуючи ймовірність розміщення російської військової бази, Лукашенко водночас стверджує, що розвиток військового співробітництва з Росією у рамках ОДКБ триває, він спрямований на протистояння із Заходом, а Москва і Мінськ грають на одному боці.
Це все означає, що ризик перетворення Білорусі на новий плацдарм для воєнної агресії РФ жодним чином не втратив актуальність.
Кремль використовує гостру потребу Лукашенка в політичній та економічній підтримці й системно посилює залежність Білорусі від Росії. Одночасно Москва проводить операції впливу задля погіршення та недопущення відновлення відносин Лукашенка із Заходом.
І хоча сам Лукашенко чудово розуміє, що за таких умов йому доведеться поступитися не лише суверенітетом Білорусі, але й особистою владою (принаймні – її частиною), поле для маневру в нього залишається все менше.
І розкритий за допомоги росіян заколот додатково зменшує можливості Мінська ухилитися від «братських обіймів» РФ.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
