Тривалу коаліціаду закінчено. Верховна Рада отримала нову більшість, а країна – новий Кабінет міністрів. І нехай спори навколо легітимності їхнього створення тривають, нові міністри вже не тільки призначені, але і представлені підлеглим.
Команда Партії регіонів зробила це дуже швидко – в один день. Щоправда, прізвища багатьох членів нового уряду або викликають занепокоєння, або здивування, або просто – невідомі…
Про своє бачення ситуації та про політичний прогноз на майбутнє в інтерв'ю кореспондентові ForUm’у розповів голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента», політолог Володимир Фесенко.
- Володимире В’ячеславовичу, отже, Україна вже з новим прем'єром і новим Кабміном. Як думаєте, яким буде новий уряд? Деякі експерти стверджують, що він скоріше технічний, уряд-камікадзе. Ви згодні з цим?
- Ні у Конституції України, ні у законі про Кабінет міністрів немає такої дефініції «технічний уряд». Судячи з першого враження від складу, швидше за все, це буде уряд Януковича.
Не Азарова, а саме Януковича. Азаров від імені Президента просто здійснюватиме безпосередньо керівництво Кабінетом міністрів.
Крім того, це коаліційний уряд. Але не у сенсі депутатських фракцій, а у сенсі коаліції різних груп інтересів як усередині Партії регіонів, так і навколо неї.
Крім цього, у новому уряді є фігури, які опинилися на своїх посадах через ті чи інші особисті оцінки Януковича, жести подяки – як у випадку з Цушком. Або бажання іміджево і професійно прикрасити, зміцнити його склад – як у випадку з Тігіпком.
Звичайно, щодо багатьох членів уряду є питання – дехто із них абсолютно невідомі. Стосовно інших кандидатур теж виникають сумніви – а чи керувалися у процесі формування нового уряду Партія регіонів і нова коаліція горезвісним принципом професіоналізму? Той же Цушко, наприклад. Він далеко не фахівець у макроекономіці.
В усіх останніх українських урядах Міністерство економіки очолювали досить компетентні, авторитетні люди, які добре розбиралися у питаннях макроекономіки. Цушко ніколи не вражав у цій області. Він свого часу був далекий і від сфери внутрішніх справ – варто пригадати, чим закінчилося його керівництво цим Міністерством.
Тому тут, швидше за все, просто знак подяки. Але у такому разі це означає, що кадрова політика «регіоналів», на жаль, не завжди принципова, раз уже виявилися слабкі місця.
Ще одне визначення нового уряду – це уряд віце-прем'єрів. Дуже схоже, що встановлено новий рекорд. Я, звичайно, можу помилятися, але щось не пригадаю, щоб за останні роки в уряді України було сім віце-прем'єрів, на кожного із яких припадало б по три міністри.
Таким чином, тепер запросто можна збирати «вузький склад» Кабміну, що складається тільки із віце-прем'єрів, і «розширений», - за участю інших міністрів.
- І наскільки ефективним може бути такий уряд?
- Подивимося. Там є і сильні фігури, з великим досвідом керівництва відповідними галузями. Але, повторюся, є і «темні конячки». Нам ще належить зрозуміти, що собою являють міністри, наприклад, охорони здоров'я і культури. Це якраз абсолютно незнайомі люди.
- Чого варто очікувати українцям від нового Кабміну?
- Виходячи із нинішньої інформації, ми можемо прогнозувати найзагальніші тенденції. По-перше, не буде політичної ворожнечі між Президентом і прем'єр-міністром – і це вже позитив.
А ось що стосується ефективності та командності у роботі Кабміну – тут якраз питань багато. Але давайте спочатку подивимося, які та яким чином ухвалюватимуться рішення новим урядом, як між собою почнуть взаємодіяти, зокрема у сфері кадрової політики, Адміністрація Президента і Кабмін. Це теж можна буде оцінювати за першими рішеннями.
Хоча, вважаю, якраз по лінії «Президент – прем'єр-міністр» суперечностей не виникне: Азаров – не та фігура, яка конфліктуватиме з Януковичем. Рівень його амбіцій вичерпується постом прем'єр-міністра. А ось всередині самого Кабміну, мені здається, буде багато цікавих моментів.
- Наприклад?
- Наприклад, наскільки зможуть між собою взаємодіяти той же Азаров і Тігіпко, оскільки невідомо, як розподілятиметься сфера повноважень окремих віце-прем'єрів – не за «назвами», а реально.
Наскільки той же Тігіпко буде вільний у сфері економічної політики, оскільки саме він буде реальним міністром економіки. Мабуть, і в уряд він був запрошений для того, щоб стати, разом з Іриною Акімовою із Адміністрації Президента, локомотивом реформ.
Чи Борис Колесников, якому у підготовці до Євро-2012 доведеться взаємодіяти з багатьма міністрами, зокрема, з міністром фінансів, який безпосередньо буде підпорядкований прем'єр-міністрові, хоча цей, умовно кажучи, «спортивний» блок фактично під контролем Ріната Ахметова. І це вселяє деякі надії на те, що нам вдасться нормально підготуватися до футбольного чемпіонату.
Щоправда, боюся, що зараз наступають складні часи для Григорія Суркіса, враховуючи його непрості відносини з Колесниковим і Сафіулліним. Але подивимося…
Одним словом, відкритих питань багато, але так чи інакше відповіді на них ми отримуватимемо поступово.
- Володимире В’ячеславовичу, давайте із Кабміну зараз перенесемося «під купол» на Грушевського. Як, враховуючи нинішню політичну поведінку Литвина, складеться тепер його політичне майбутнє?
- Давайте не поспішати з прогнозами, хоча і зрозуміло, що нинішня коаліція зробила свою справу – сформувала уряд Азарова. І далі існуватиме номінально, оскільки ключові питання вирішуватимуться не нею, а «багатокутником», який складається із Президента, прем'єра, спікера ВРУ. У деяких ситуаціях у цю «компанію» можуть підключатися, наприклад, Клюєв і/або Тігіпко.
Те, що Литвин буде однією із ключових фігур у новому політичному режимі, – очевидно. Подальше його майбутнє залежить від майбутнього коаліції, уряду і загального розвитку української політичної ситуації у найближчій перспективі, тому що, на мою думку, питання про дострокові парламентські вибори не зняте остаточно, а, швидше, відкладене.
Поки ми бачимо, що Янукович у таких виборах не зацікавлений, але що буде далі, якою буде доля уряду Азарова, якщо раптом в українській економіці виникнуть нові серйозні проблеми, поки неясно.
Тому не будемо поспішати з прогнозами. Поки політичне майбутнє у Литвина є, але, звичайно, він навряд чи зацікавлений у проведенні дострокових парламентських виборів у найближчій перспективі.
- Як думаєте, коаліційні «тушки» здатні на шантаж?
- Проблема тут, насправді, є. І не тільки з «тушками». Ви згадали Литвина: він має дуже хороші стосунки з Азаровим, забезпечив свої інтереси у новому уряді. Думаю, скоро в його інтересах буде вирішена ще низка кадрових питань, можливо, стосовно губернаторських постів.
Але, як ми бачимо, Литвин може міняти свою позицію – залежно від зміни політичної кон'юнктури. Тому якщо раптом в країні різко погіршає економічний стан, посилиться соціальна напруженість, це може подіяти і на уряд, і на Литвина.
Комуністи можуть висловити незгоду з тими чи іншими рішеннями уряду, особливо якщо вони здаватимуться ліберальними. Хоча тут уже буде проблема комуністів – захочуть вони ризикнути піти з уряду чи ні.
Але щодо окремих депутатів питання справді можуть бути, адже та ситуація, у якій опинилася Тимошенко, коли у неї не було реальної більшості, може у деяких випадках виникнути і перед урядом Азарова.
І якщо економічна ситуація погіршає, тоді Тимошенко зможе застосовувати проти Азарова ті ж «хитрощі», які використовували проти неї: зіграти на особистісних суперечностях і вивести із коаліції кількох народних депутатів.
- Наприклад, своїх БЮТівців-зрадників…
- Так, які можуть знову «раптом» поміняти свою точку зору. Або деяких позафракційних депутатів. Тобто, може мінятися політична кон'юнктура, може мінятися і позиція індивідуальних учасників коаліції.
Тут прихований один із ризиків «на перспективу», хоча головний, звичайно ж, правовий. Я маю на увазі питання про конституційність створення нинішньої коаліції.
- А як Ви вважаєте, чи доречно розглядати варіант об'єднання опозиціонерів. Чи тут, скоріше, прийнятний варіант «кожен за себе»?
- Насправді, «об'єднана опозиція» - це ще один український політичний міф. Ну ніколи у нас не було об'єднаної опозиції. Ніколи. І неможливо створити таку опозицію, до якої увійшли б усі опозиційні сили і політики.
Крім того, потрібно враховувати, що у сучасному демократичному суспільстві не може бути якоїсь єдиної опозиції. Є статус парламентської опозиції, який, за регламентом, отримує найбільша опозиційна фракція. На сьогоднішній день це – БЮТ.
Але чекати, що навколо Тимошенко в єдиному опозиційному пориві будуть об'єднуватися всі ті, хто виступає проти Януковича або уряду Азарова, я думаю, не варто. На це навіть не треба сподіватися.
Інша справа, якщо Тимошенко, Кириленко, Яценюк таки об'єднаються в єдину опозицію, то їм доведеться для себе вирішити, як координувати свою діяльність.
Якщо вони діятимуть розрізнено, то, звичайно, ефективність їхньої опозиційності знижуватиметься. Тому ситуативні об'єднання цілком можливі. Я нагадаю, як у 2002 році у протистоянні до Кучми об'єднувалися і Тимошенко, і Ющенко, і навіть комуністи.
Отже, повторюся, з окремих питань я не виключаю можливості і навіть необхідності координації опозиційних дій різних опозиційних сил.
Зрозуміло, що найактивнішою і найбільш вагомою опозиційною силою буде Блок Юлії Тимошенко. Це абсолютно очевидно. Та разом з тим, я думаю, що своя ніша в опозиції буде у того ж В’ячеслава Кириленка. А враховуючи, що Тимошенко теж грає у націонал-демократичну опозицію, їм буде досить тісно. Тут уже буде конкуренція, що теж добре.
- Добре, якщо це буде здорова конкуренція…
- Ну, це вже інше питання. Насправді – так, тому я і кажу, що опозиції вже зараз потрібно думати про координацію своїх дій у майбутньому.
І тут Тимошенко повинна зрозуміти одну просту річ: якщо вона намагатиметься формувати єдину опозицію на основі свого особистого керівництва, нічого із цього не вийде. Саме тому, що багатьох не влаштовує диктат Тимошенко, її верховенство.
А ось опозиція на основі протистояння конкретним діям і рішенням Януковича і Азарова – ось тут, я думаю, якраз і може бути «предмет» для об'єднання найрізноманітніших опозиційних сил.
- Чи вдасться Тимошенко організувати громадянське протистояння новій владі? І як може відреагувати на це влада?
- Давайте у даному разі не поспішати з оцінками. Ми ще не знаємо, як поводитиметься в опозиції Тимошенко. Ось, наприклад, всі чекали блокування парламентської трибуни при голосуванні змін до регламенту Верховної Ради, а цього не сталося.
Думаю, з характером своїх опозиційних дій Тимошенко ще визначатиметься. Це Ющенко закликав «до непокори», але щось я слабо вірю в нього як у лідера кампанії непокори, враховуючи його попередню діяльність.
Тимошенко – так, вона не визнає Януковича, і, в принципі, не виключено, що вона може застосовувати якісь дії у форматі громадянської непокори або активної протидії уряду і Президентові.
Що це буде – подивимося, не будемо поспішати. Але думаю, що Тимошенко варто провести велику роботу над помилками, і якщо не почистити свої лави, то провести серйозну реорганізацію як свого блоку, так і об'єднаної опозиції. І, можливо, змінити характер своїх комунікацій.
Цей традиційний персоналітет, який завжди домінував у БЮТ, неприйнятний для формування об'єднаної опозиції. Тут треба міняти стилістику, характер відносин з тим же В’ячеславом Кириленком, можливо, з Яценюком, оскільки існує чимало особистих суперечностей між нинішніми опозиційними політиками.
- У будь-якому разі опозиція у нас буде активною. Всім відомо, що у цій справі у Тимошенко талант.
- Ви знаєте, я дуже радий тій обставині, що Тимошенко в опозиції. У неї, як ви правильно помітили, справді талант опозиціонера. І це означає, що у нас буде сильна опозиція. А наявність сильної опозиції – це певна гарантія того, що Україна залишиться демократичною країною.
Тимошенко досвідчений опозиціонер, для неї ця діяльність достатньо органічна. У неї не буде жодних проблем з тим дискомфортом, який був в опозиції у «регіоналів». Але все одно – Тимошенко зараз треба відновити форму, а це – питання часу.
- Давайте ще кілька слів скажемо і про Президента. Він уже побував у Брюсселі та у Москві. Хотілося б дізнатися Вашу думку про ці візити у ракурсі віддзеркалення їх один в одному. Чи дійсно Янукович зможе втілити в життя свою декларацію про безвізовий режим вже цього року?
- Ні. Ні. Я думаю, це просто декларації. Я слабо вірю, що за рік можна добитися безвізового режиму. Вважаю, що у рамках цього року буде вироблена так звана дорожня карта, хоча таких карт у відносинах з Європейським Союзом у нас було вже чимало.
Ну, а що стосується його зовнішньополітичних візитів, то якраз тут чогось несподіваного не було. Фахівці очікували, що вони будуть якраз до Брюсселя та до Москви і, швидше, у стилі зовнішньополітичного піару.
Янукович задекларував, що він проводитиме збалансовану зовнішню політику – такий собі новий формат політики багатовекторності. Інша справа, наскільки вдасться це зробити.
Москва поки стримана, але вже дає зрозуміти Януковичу, що збирається впливати на багато ключових питань зовнішньополітичного порядку денного для України і жорстко відстоюватиме свої інтереси. Тому тут формальний баланс навряд чи вийде – дуже багато конфліктних точок.
Поки що Янукович і у Брюсселі, і в Москві постарався виглядати таким, яким його хотіли бачити, і говорив те, що від нього хотіли чути.
- А взагалі, політика багатовекторності для України прийнятна?
- Нам потрібна збалансована, але послідовна зовнішня політика, у якій чітко позначені наші пріоритети й інтереси.
Багатовекторність у стилі лавірування між Брюсселем і Москвою занадто ризикована – так можна, знаєте, і травму отримати…
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом