Степан Гавриш: «На цих виборах виграли міфи»

Перед початком парламентських перегонів, обираючи собі «союзників», народний депутат, лідер партії «Центр» Степан Гавриш зробив ставку на есдеків. Але, на жаль, його сподіванням потрапити до ВРУ не судилося здійснитись, тому що опозиційний блок «НЕ ТАК!» не подолав 3-х відсотковий бар’єр, отримавши лише 1,1 % голосів виборців.

Чим Гавриш планує займатися, яка, на його думку, буде створена парламентська коаліція, хто отримає крісло прем’єр-міністра України - про це нардеп розповів в інтерв’ю кореспонденту ForUm’y.

- Степане Богдановичу, зараз дуже багато говорять про те, що вибори в Україні пройшли чесно і демократично. Ви з цим погоджуєтесь?

- Те, що вибори пройшли чесно і демократично, не викликає жодного сумніву. Найперші наші гарячі і критичні виступи щодо використання адміністративного ресурсу привели до того, що він практично не використовувався. Власне, не міг використовуватись, оскільки реально не був створений. Лідери «помаранчевого» Майдану, які в основному перейшли на адміністративні посади, не змогли за короткий період часу створити зразки комунікації адміністративних впливів. З другого боку, цього не могло статися, тому що суспільство було розколоте. Воно таким і залишилося.

Фактично, ми провели четвертий тур президентських виборів, і рахунок зрівнявся: 2:2.

Всі політичні сили, які потрапили між ці потужні «жорна» були практично розмолоті. Про це засвідчує, на мій погляд, не успіх Соціалістичної партії і, фактично, провал комуністів на цих виборах.

- Що ви можете сказати власне про результати виборів?

- Щодо результатів виборів та підрахунку голосів, не відміняючи демократичної оцінки виборів в цілому, хочу сказати, що було дуже багато порушень. Вони були плановими і прогнозувалися, в тому числі і нами. Сказати, наскільки спотворені результати виборів без цих порушень, неможливо. Може і не варто вже на цю тему говорити, оскільки в основній масі вибори були все ж - таки демократичними. Тому можна сказати, що це були перші вибори, які реально відобразили позицію українського народу після виборів Президента 2004 року при розколі, що зберігся. Наслідком цих виборів є юридично оформлений розкіл: «біло-блакитні» панують на Сході та на Півдні, де виробляється майже дві третини ВВП та контролюється індустріальне «серце» України, «помаранчеві» торжествують на спадковій території Данила Галицького, де виробляється основна українська емоція, яка час від часу сколихує українську демократію. Центр сьогодні, фактично, не визначився.

Наслідком цих виборів також є те, що ми не отримали «наказ» українців щодо національної програми розвитку, а також розуміння стратегічних принципів хоча б цієї програми. З іншого боку, цілком очевидно, що остаточно програла «російська ідея».

Без сумніву, підтвердився євроінтеграційний курс політики України. І це наказ для сучасної влади. Виборці відкрили двері до Європи.

І останнє – виграли міфи. Де міфи були позитивні, там відбулося повне їх прийняття. Де вони були негативні – відбувся провал. Працювали не програми, а міфи про особистість.

- Тобто, як свого часу говорив Володимир Литвин, під час передвиборчої агітації йшла боротьба не програм, не ідей, а закликів…

- Йшла боротьба навіть не закликів, а міфів. Жоден з закликів не був почутим. Вони були екстравагантні і, водночас, чутливі для українців. Хіба для половини українського народу не є закликом вступ України в ЄЕП разом із Росією, Білорусією, Казахстаном, найбільш чутливим, аніж ще 2-3 роки тому?! Здається, що навколо цього зосередилося 60 відсотків нації, але цей наслідок отримав всього 1,2 % голосів українців. Це говорить про те, що Україна не хоче бути будь-яким видом колонії навіть у внутрішньому відчутті, що присутній український патріотизм. Він ще не оформився, але вже є. Що українці хочуть мати свою націю, свою державу. Звичайно, на це наклалася тема четверного туру виборів, який зіграв ключову роль. І треба віддати належне – «біло-блакитні» за будь-яких обставин зараз перемогли.

- Але партії-аутсайдери заявляють, що були масові фальсифікації, наводячи приклади і демонструючи протоколи з різними цифрами з одної виборчої дільниці.

- Були фальсифікації. Використані були абсолютно нові технології. Вибори проходили безконтрольно. Тут є дуже цікава теоретична тема, яка пов’язана з керованістю демократією. Вона в Україні на час виборів не була керованою, в неї втручалися зі всіх боків, і з боку Секретаріату Президента, і всіх політичних сил. Але дійсно вибори можна вважати вільним волевиявленням українців. Навіть якщо вони брали гроші від різних політичних сил і виконували якесь замовлення.

Партії-аутсайдери також намагалися використати різні технології для того, щоб потрапити у парламент. І вони мало чим відрізнялися від технологій партій-переможців. Можливо, лише розміром активів.

Можна вважати, щоб під час виборів був застосований чужий сценарій. Зовні виглядає, що нас свідомо привели до американської моделі двопартійної системи: «помаранчевої» і «біло-синьої». В реальності і об’єктивно все це сталося, скоріше, за законами Дарвіна, аніж за законами політології. Ми, дійсно, прийшли до того, що може бути створена досить балансова модель двопартійної системи. І лише від того, чи виникне ще одна політична площадка з об’єднаних аутсайдерів, яка створить широку політичну федерацію, що буде представляти інтереси суспільства, залежатиме, чи з’явиться ще третя політична сила.

- «Нашеукраїнці» заявляють, що все ж таки буде створена саме «помаранчева» коаліція. Проводяться переговори, закриті засідання.

- Демократичні країни в таких випадках відмовляються від риторичних діалогів і месиджів. Пам’ятаєте ситуацію в Німеччині? Ми практично не чули про те, як ведуться переговори. Ми чули, що вони ведуться, а потім – що відбулося. Було оголошено, що є такі домовленості про розподіл влади. Тому що будь-які переговори про коаліцію – це влада. Нехай романтичні дитячі письменники говорять, що це не є призом, якого буде добиватися держава. Це влада. Це питання номер один: як буде розподілена влада аж до останнього можновладця. І навіть того, який не має відношення до влади, але контролює той чи інший бізнес. Наприклад, НАК «Нафтогаз України». Тобто, там де держава має великий пакет акцій. І ця матриця має бути створена зараз. Можливо, над нею працюють.

Друге, влада постійно заявляла, що ось-ось буде підписана коаліція. Меморандум, який зараз пропонують для підписання, є повідомленням для суспільства, що «в Багдаді все спокійно», що у нас ідуть переговори. Але для експерта жодної зачіпки для розуміння, що там відбуваються переговори, немає. Там не сказано, наприклад, що «Наша Україна» не претендує на посади в Кабінеті міністрів, оскільки має свого президента, і для балансу пропонує іншим політичним силам портфелі міністрів.

Я думаю, що зараз переговори стосовно створення коаліції не проводяться. Тривають переговори, хто в ній є головним. Президент є головним, він намагається не програти вибори 2009 року. Для нього головне завдання – збудувати найбільш безпечну для себе коаліцію. З другого боку, об’єктивна логіка показує, що це зробити буде неможливо.

Будь-яка коаліція, яка буде сформована, буде мати власні амбіції щодо виборів 2009 року, незалежно від того, що вона підпише. Тому Президент думає про мінімізацію цих ризиків і загроз для себе на майбутнє і шукає найбільш безпечного партнера.

Конституція виписана так, що у Президента є реальний конституційний баланс в системі влади. Без нього прийняти рішення про уряд не можливо. Виникає запитання, наприклад, чи може парламент обрати прем’єр-міністра без Президента, якщо він відмовиться подати подання на конкретну персону, визначену політичною більшістю? Як конституціоналіст, я заявляю, що не може, оскільки подання Президента про призначення парламентом прем’єр-міністра є ключовою частиною системи моделі формування нової влади. Ми довго вели дискусію на спеціальній конституційній комісії з цього приводу і дійшли висновку, що Президент не може бути англійською королевою. Якщо між Президентом і парламентською більшістю не буде узгоджена кандидатура прем’єра, то Президенту знадобиться висновок Конституційного суду. А КСУ немає. Отже, для Президента є вкрай важливим терміново привести суддів КСУ до присяги, але за умови, що парламент має обрати своїх 4 представників.

- Складається враження, що Президент затягує процес формування «помаранчевої» коаліції, тому що не хоче бачити Тимошенко прем’єром…

- Треба визнавати, що сьогодні у «помаранчевому» таборі лідером є Тимошенко. Вона набрала 22 % голосів. Це означає, що Тимошенко з точки зору розуміння європейських традицій, правил демократії зараз має право в «помаранчевому» таборі на формування коаліції. Саме їй Президент мав би доручити формувати коаліцію. Але оскільки мова йде про надзвичайно велику конкуренцію, яка відбувається всередині цього табору, то функцію формування коаліції несе Президент.

- На Вашу думку, хто буде прем’єр-міністром України?

- У Партії Регіонів є шанс мати свого прем’єр–міністра. І буде дивно, якщо це буде не Янукович, бо саме він привів ПР до перемоги. Янукович був не тільки носієм певної ідеології змагань і лідером, так би мовити, четвертого туру, а й єдиним «гаслом», яке спрацювало найбільш ефективно. Партія регіонів мала одну програму, яка називалася “Янукович”. І цього було достатньо. Тому в цьому відношенні розмови про те, що він може не бути прем’єр-міністром саме по собі є не справедливими і, мені здається, навіть не моральними. Треба приймати те, що сталося. Або ПР буде в опозиції і тоді ситуація в країні буде погано передбачуваною. Але зараз вигідніше бути в опозиції, аніж бути при владі. Інша річ, що Партія регіонів не має права боротися за опозицію, тому що за нею стоїть величезний системний український бізнес, який вимагає інвестицій з боку держави.

Всередині «помаранчевих» з амбіціями бути прем’єр-міністром виступає Тимошенко. Оскільки вона набрала найбільшу суму голосів серед «помаранчевих», і якщо БЮТ буде частиною «помаранчевої» коаліції, то, без сумніву, у неї є всі можливості стати прем’єром. Все залежатиме від того, чи відстоїть Тимошенко це право.

- Юлія Тимошенко якось заявила, що може піти в опозицію. Виходить, «помаранчеві» в опозиції до «помаранчевих».

- Забудьте про «помаранчеву» більшість і «помаранчеву» опозицію. Якщо буде створена «помаранчева» більшість, то, так, будемо продовжувати тему «помаранчевої» влади. Хоча Тимошенко неодноразово говорила, що вона не розуміється на кольорах, і що вона є прихильницею жовто-блакитного кольору.

Якщо я правильно розумію, ситуацію, то сьогодні будь-якого, навіть прогнозного, рішення у Президента немає. Ні Секретаріат Президента, ні він сам, не знають, що треба робити.

- СДПУ (о) не потрапила до парламенту. Чим Ви збираєтесь займатися?

- Зараз виходити з фракції СДПУ (о) виглядало би наївним і смішним, оскільки 26 квітня ми складемо свої мандати до ніг українського народу. Що далі буду робити зі своєю партією «Центр»? Все залежатиме від того, яку долю мені запропонує сама доля. Якщо я піду працювати в Конституційний суд, а я б хотів там працювати, то я буду працювати як конституціоналіст до того часу, поки я не буду затребуваний в політиці. Я – професійний політик. Я залишаю за собою величезну суму політичних ідей, сприйнятих, не сприйнятих суспільством. Я сьогодні готовий попросити вибачення в усіх, з ким я був різким, амбіційним і, можливо, навіть грубим, відстоюючи свої ідеї, і визнати, що я і сам особисто зробив не мало помилок. Чи міг я їм запобігти ?! Напевне, ні. Я був приречений на них. Як і всі інші, хто піде в політику, і хто туди ще вернеться. Для мене залишається найбільш важливим те, щоб сприяти розвитку демократії в Україні. І я хочу всіх тих, хто вчора був мені опонентом і ворогом, стати якщо не друзями, то тими, хто віддає мені належне.

- До речі, про Конституційний суд. В Секретаріаті Президента говорять, що Ющенко може скликати позачергове засідання ВРУ задля приведення суддів КСУ до присяги. На Вашу думку, чи піде Віктор Андрійович на такий крок?

- Без сумніву, він може піти на цей крок. Оскільки довготривала відсутність КСУ шкодить українській стабільності. Звичайно, це треба було зробити в цьому скликанні, але на мій погляд, за однієї умови, що буде обрана четвірка від Верховної Ради України. За всіма моральними, державницькими позиціями, настроями, треба дати сьогодні можливість парламенту висунути четвірку і обрати її на сесійному засіданні. Тим більше, що у зв’язку зі змінами до Конституції, які відбулися, фактично сьогодні можна голосувати народному депутату не тільки бюлетенями, а й з використанням електронної системи. Головне – на пленарному засіданні і особисто.