Назва «Хутір Вольний», як, втім, і «Урочище Церковщина», ні про що не говорять навіть корінним киянам. А автомобілісти, які проїжджають щодня по Новообухівській трасі, не мають ні найменшого поняття про те, що за залізним парканом, що нібито просто огороджує територію санаторію МВС, насправді ховається дивовижне місце з багатою історією.

Ще за часів Київської Русі на Церковщині був побудований Гнилецький монастир. Його історія практично повторила історію розвитку Лаври – спочатку монастир існував у печерах, а потім був частково перенесений на поверхню, де збудували кам'яну церкву. Після монгольських набігів від церкви залишилися лише руїни – так з'явився топонім «Церковщина».

Завдяки свт. Інокентію Херсонському (Борисову) у 1835-му році для паломників облаштували вхід у печери, а на початку ХХ ст. у Церковщині був створений Скит Пречистої. Зараз це – чоловічий монастир Різдва Пресвятої Богородиці, на території якого розташовані унікальні печери XI-XII століть. На березі невеличкого озерця, стоїть, дзеркально відбиваючись у воді, білосніжна Свято-Микільська церква. Незважаючи на близькість траси, навколо тиша і спокій.

 
Ми заходимо до церкви, щоб попросити настоятеля влаштувати нам невеличку екскурсію. Батюшка обіцяє через кілька хвилин прислати ченця. У його очікуванні оглядаємося по боках. У церкві багато ікон і красиві розписні стелі. Вражає кількість ракій з мощами. Виявляється, у храмі зберігаються частинки великомученика Георгія Побідоносця, рівноапостольної Марії Магдалини, мученика Трифона, а також багатьох печерських святих.


Через деякий час до нас підходить отець Гавриїл, і ми вирушаємо до входу у печери, які розташовані відразу за церквою. Висвітлюючи шлях свічками, повільно пробираємося по темному лабіринту і слухаємо розповідь ченця. «Засновником цих печер був преподобний Феодосій Печерський, - розповідає нам отець Гавриїл. - Відомо, що перед Великим постом святий залишав Лавру і, таємно від братії, усамітнювався тут для молитви, засипавши вхід у печеру землею. Вже згодом його подвиг стали повторювати все більше ченців, і на цьому місці утворилася ціла печерна обитель».
 

Усередині досить холодно і без свічок абсолютно нічого не видно. Зі стель колишніх келій, де жили святі подвижники, звисають коріння рослин. Усередині малесеньких приміщень – тільки висічені із печерної породи лежанки та подекуди столики.

 
Крім житлових ділянок, у печерах є господарські – з льохами і зерновими ямами. За словами отця Гавриїла, такі не збереглися навіть у Лаврі, а тут ось є. Також нам показують кімітрії (кістниці) афонського типу, у яких залишилося безліч черепів і кісток покійних монахів. На цьому фото видно розміщену у кімітрії нішу для зберігання мироточивих глав.

 
Усього у печерах чотири рівні, але пускають прочан поки тільки на один – в інших місцях ведуться реставраційні роботи. Зовнішній вигляд рукотворних приміщень зберігся майже без змін з початку XI століття. Загальна довжина відкритої на сьогодні частини печер – приблизно 380 метрів.

Стародавні печери постійно грабували, руйнуючи їх. Після революції в урочищі влаштували колонію для неповнолітніх, а у часи окупації Києва німцями – концтабір та санаторій для поранених фріців. Все це не найкращим чином позначилося на стані печер. У радянські часи стіни постраждали від написів вандалів і багать, які розводили цікаві хлопчиська з округи. А до початку 90-х печери були популярним місцем у київських дигерів. Повністю недоторканими залишалися тільки ті ділянки, на яких ставалися обвали.


 
Ми заходимо у печерну церкву, де зараз відновлені богослужіння. Вона була побудована монастирською братією у XII столітті і названа ім'ям засновника Гнилецьких печер, преподобного Феодосія Печерського. Над престолом – унікальний ґрунтовий чотириколонний ківорій (навіс).

 
Отець Гавриїл розповідає про те, що, як кажуть по-церковному, мощі та ікони «приходять» у святі обителі самі. «Ось, наприклад, ця ікона», - чернець показує на красивий, вишитий бісером образ Богородиці. «Її принесла нам одна жінка. Коли вона була ще дівчинкою, то приходила сюди і розкидала чесні глави покійних монахів. Потім вона постраждала, зараз ходить на милицях і принесла цю ікону, щоб Господь простив їй її зухвалість і гріх».

 
Незважаючи на те, що у церкві досить холодно, її чомусь не хочеться покидати. Отець Гавриїл говорить, що це відчуття знайоме всім, хто побував тут хоч раз – настільки благодатним є намолене місце.

Ми обходимо місця, заставлені інструментами. На запитання про те, чи допомагає влада у реставрації печер, отець Гавриїл відмовчується, хоча розповідає, що у роботах бере участь Музей народної архітектури та побуту, а також допомагає Владислав Дятлов – завідувач відділу «Київ підземний» Музею історії міста Києва. Після цього ми знову виходимо до Свято-Микільської церкви. Отець Гавриїл розповідає нам про життя братії, щоправда, скільки всього ченців зараз живе в обителі, не зізнається.

 
 
Біля церкви – купіль для ченців.
 

Неподалік – Богородичне джерело з дивно смачною водою і могила Володимира Добронравова, доктора медичних наук, який після смерті заповів скиту свій капітал.

 

Якщо пройтися до корпусів санаторію МВС, можна побачити кам'яний хрест. У цьому місці раніше теж був храм, який був зруйнований ще під час татарської навали. При радянській владі тут зробили майданчик для ЛФК. Як розповів отець Гавриїл, з незрозумілих причин заняття ніколи не проводилися, тільки поставили пару лавок і статую музи з лірою в руках.

 
У ченців є свій невеличкий город і фруктовий сад. А саме місце просто потопає у зелені, яка приховує монастир і його мешканців від чужих очей.

 

Після нашого обходу прилеглих територій виявилося, що у цьому місці сторонніх очей уникають не тільки ченці. Побачивши людей з великою фотокамерою, колишні працівники МВС на відпочинку негайно повідомили керівництву. До нас підходили двічі – з загрозливим виглядом і питанням, хто ми такі і навіщо тут, просили показати документи. Ми запевнили, що нас цікавив винятково хрест на місці колишнього храму, і спокійно покинули підозрілих дідусів у шортах, щоб востаннє насолодитися прекрасними краєвидами таємничої Церковщини.


 

ForUm

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

1202