Традиційне джерело фінансування військових витрат «усіх часів і народів» - це друкарський верстат. Про це у своєму блозі в «Капіталі» написав політолог Дмитро Джангіров.

«З точки зору національної економіки, незабезпечена емісія - зло, але, з іншого боку - інфляція є найбільш справедливим «податком на війну», яким рівною мірою оподатковуються і багаті, і бідні, хоча, поза всяких сумнівів, бідні страждають набагато більше», - вважає експерт.

Головним джерелом фінансування військових витрат, що різко зросли, на думку експерта, стало різке скорочення соціальних програм.

«Левову частку витрат на війну, названу АТО, «оплатили» бідні. Зрозуміло, не особливо розраховуючи на патріотичний порив соціально вразливих верств, українська влада в особі парламенту та уряду - зробила цю оплату самостійно, але на суть процесу це не впливає. Наступний аспект соціальної несправедливості начебто не має прямого стосунку до бідних: позичальниками і вкладниками банків є, насамперед, умовний «середній клас». Однак, у зв'язку з тим, що саме за рахунок цих двох категорій влада намагається локалізувати банківську кризу, вони ризикують змінити свій соціальний статус на «бідні», - пише Джангіров.

Найцікавіший момент - з валютними позичальниками. І прем'єр-міністр, і глава НБУ визнають, що у падіння національної валюти значний внесок роблять воєнні дії, внаслідок агресії. Чудово, - воєнні дії є форс-мажором за договорами позики. Тільки, ось de facto військові дії de jure названі АТО. І, зважаючи на це, ні на якісь послаблення позичальники розраховувати не можуть. У той же час банки регулярно отримували і продовжують отримувати рефінансування, - на підтримання платоспроможності.

Настільки ж несправедлива, на думку політолога, і ситуація з вкладниками, які відчувають проблеми з поверненням депозитів: банки не штрафуються за невчасну видачу вкладів. На відміну, до речі, від позичальників, які вчасно не зробили черговий платіж.

Наступний вид соціальної несправедливості породжується безпосередньо ліберальними реформами, під які МВФ виділяє кредити. Один із стовпів цих реформ - скорочення податків та державних видатків. Це два процеси взаємопов'язані, але їх можна розкласти на складові.

«Скорочення податків» передбачає зменшення податкового навантаження на бізнес, а «скорочення держвидатків» - насамперед, урізання соціальних програм (і, в другу чергу - скорочення бюрократичного апарату). Тобто, знову, за «посередництва» влади, бідні «оплачують» ліберальні реформи.

Звичайно, соціальна несправедливість - один із неминучих супутників ринкової економіки, де тією чи іншою мірою діє горезвісний «соціальний дарвінізм». Але в нинішньому українському випадку ми одночасно бачимо занадто багато видів соціальної несправедливості. Що вже найближчим часом може стати набагато більш небезпечною загрозою, ніж сепаратизм.

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

28