22 листопада, п'ять років тому, на головному майдані столиці ніде було яблуку впасти – люди вийшли на Майдан, щоб підтримати свого «лідера» Віктора Ющенка. Сьогодні ситуація виглядає трохи інакше – народ уже не їздить до Києва святкувати так званий День Свободи. Багато хто просто через те, що розчарувалися. Насамперед – у Вікторі Андрійовичу. Один з польових командирів Майдану, нардеп з БЮТ Володимир Філенко також жалкує про те, що тоді підтримав чинного Гаранта Конституції. Про це та інше він розповів в інтерв'ю ForUm’y.
- Володимире Пилиповичу, Ви – один з польових командирів Майдану. Як і з ким святкували «ювілейну» річницю «помаранчевої революції»?
- Ми з Тарасом Стецьківим з'їздили на ефір, підвели підсумки, а потім заїхали до мене додому, і переглянули кадри з Майдану.
- І які враження?
- Надзвичайно позитивні. На відміну від Ющенка, ми завжди святкуємо річницю революції не 22, а 21 листопада, і цьому є просте пояснення: ми на Майдан вийшли саме цього дня. О 9 ранку почали ставити конструкції сцени, яка потім стала «серцем» Майдану. Це був відомий історичний факт.
Ющенко прийшов на Майдан 22-го, коли там уже було багато людей. Тому він вважає, що День свободи треба святкувати саме цього дня. А я вважаю, що відзначати це свято потрібно 21-го, коли на Майдані з'явилися люди. Саме вони були ключовими учасниками тих подій. Вони вийшли боротися за свободу, за себе. Правда, і за Ющенка, тому що він тоді втілював Майдан.
- Як Ви вважаєте, а що змінилося за ці п'ять років?
- Здається, Україна стала іншою. Це, по-перше. По-друге, Майдан має велике значення і довгострокову перспективу. По-третє, потрібно говорити не те, що дав Майдан, а те, що він зупинив «кучмізм». Майдан був проривом від радянської до демократичної України, серйозним кроком до свободи.
- Але ж Ющенко не виконав безліч обіцянок, які дав на Майдані.
- Це тема окремої розмови. Але я б хотів звернути увагу, що Майдан запалив світло надії, яку не треба втрачати.
- А Ви зустрічаєтеся з людьми, які тоді були на Майдані?
- Звісно. Формально вважається, що польових командирів було чотири, але людей, які мали відношення до організації Майдану, звісно, набагато більше. Ми з ними бачимося, контактуємо, здзвонюємося й обмінюємося думками.
У житті кожної людини повинна бути якась така велика, світла і щаслива подія. Для мене - це Майдан. Хоча й не лише. Я вважаю «помаранчеву» революцію другим етапом великої української національної демократичної революції.
Так, ми отримали незалежну Україну в 1991 році. Я тоді був щасливий. Це були не менші емоції й позитивні переживання, ніж від Майдану. Але тоді ми отримали тільки незалежність, але демократію – ні.
Нам знадобилося довгих 13 років, щоб вийти на другий етап нашої національно-демократичної революції. Вона увійшла до історії, як «помаранчева».
Я взагалі пишаюся тим, що і перший, і другий етап були мирними. Для того, щоб вийти на новий етап, нам довелося багато що пройти й пережити – поразки, «побоїща». Нас за цей час багато «били».
Але ми зробили висновки і сказали, що цього разу «нас багато і нас не подолати», і що ми революцію готували не день і не місяць. Ми до неї йшли системно. Ми стартували на Півчому полі і йшли на це свідомо.
Ця революція, як на мене, придбання не лише України і Європи. Це світовий приклад висококласної, організованої, масової протестної революції. Це була еволюція зі своїми напруженими моментами. Але ми без бійні і бійки зробили дуже важливий крок в абсолютно правильному напрямі, після якого Україна змінилася.
До речі, як і наші опоненти. Наприклад, у Януковича вже з'явився страх перед людьми. Уся політична еліта повинна розуміти, що якщо в цій країні щось буде не так, то люди знають, що робити. Вони отримали класний урок з приводу того, як вони разом можуть вирішувати свої проблеми, як можуть впливати на владу і побудову держави.
- Тобто, Майдан-2 можливий?
- Можливий. Але такі Майдани не бувають щороку або кожне десятиліття.
- Але, чи потрібно було влаштовувати святкування?
- Я вважаю, що День Свободи необхідно святкувати.
Взагалі немає сумнівів, що революція і Майдан увійшли до історії. Тому треба цей день святкувати. Громадяни, до речі, так і роблять. Я вчора отримав купу смс і дзвінків від тих людей, з якими ми стояли на Майдані, з якими я там познайомився. Для них це – велика і світла сторінка в їхньому житті. Але сьогодні вони трохи розгублені.
- А Ви не жалкуєте, що тоді підтримали Ющенка?
- Пряме запитання – пряма відповідь: жалкую. Але про те, що я був на Майдані, і був одним з організаторів і авторів ідеї – абсолютно не жалкую.
Але хочу сказати, що тоді Ющенка підтримало все демократичне співтовариство, і Тимошенко, зокрема. Вона розуміла, що на той момент у нього є всі шанси на перемогу. Їй тоді вистачило мудрості поступитися йому на цьому етапі. А в нього на сьогоднішній день цієї мудрості немає. Якби вони працювали, як одна команда, то успіхи у цієї країни були б набагато кращі.
І ще. Не вона його знімала з посади прем'єра, а навпаки. Це його почала душити заздрість. А потім були меморандуми. Ну, як це – критикувати Юлю, яка стояла поряд з тобою на Майдані, і зливатися в аморальному поцілунку з тим, хто був твоїм ключовим опонентом і політичним ворогом? Так хто тобі ближче – той, хто тебе підтримав і був поряд, чи той, який стояв по іншу сторону барикад?! Українці ж усе це бачать і розуміють, що в цій ситуації «тато» не має рації, тому дітки тягнуться до «мами».
- А ви її між собою часто так називаєте?
- Це я образно виразився. Це такий образ української ментальності для розуміння. Звичайно, ми її так не називаємо. Вона для нас – лідер.
- Володимире Пилиповичу, розкажіть, який у Вас найяскравіший спогад про Майдан?
- У мене їх декілька.
Якщо говорити про емоційну складову, то найперше і найбільше – це людські очі. У них було стільки віри, надії і любові! Це не забувається!
Друге велике враження – це самоорганізація людей і дисципліна. Ми робили багато чого, але ніколи не змогли б керувати народом, якби вони не самоорганізовувалися.
Ще мене дуже вразило те, що на Майдані найбільш вживаним словом було: «даруйте».
Звичайно, було ще багато інших вражень. Я ж знав, що людей буде чимало, але, якщо чесно, я не розраховував, що їх буде настільки багато. Ми вчасно дали правильні сигнали – «запалили свічку» і сказали людям: «Хто думає, як ми, приходьте сюди». І нас буде багато, нас не битимуть, і ми переможемо!
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
