Як відомо, 24 серпня 1991 року всі радянські державні організації в нашій країні стали українськими. Не були винятком і силові структури. 26-го березня виповниться 20 років Внутрішнім військам України. З нагоди ювілею керівництво ВВ влаштувало день відкритих дверей для журналістів, запросивши їх до навчального центру спецпідрозділу «Барс». Побував там і ForUm. Ця «учебка» - найближча до столиці. У внутрішніх військ є і ще полігони, але вони розташовані в інших областях та в Криму.
Навчальний центр «барсів» знаходиться за десять кілометрів на північ від Києва, в лісі біля села Нові Петрівці. До нього від основної траси веде вузька звивиста асфальтована дорога, у кінці якої - контрольно-пропускний пункт.
За військовою традицією територія навчального центру не те що прибрана, а просто блищить: ні папірця, ні недопалка. Починається знайомство зі службою і побутом бійців ВВ на плацу - з демонстрації стройової підготовки батальйоном «Почесна варта», що також базується на території навчального підрозділу. Солдати-контрактники і бійці строкової служби бадьоро крокують під музику стройових маршів, демонструють вправи з карабінами. Чіткість і злагодженість рухів близько півсотні людей у парадній формі вражає.
«Чи довго треба вчитися, щоб досягти подібної майстерності», - цікавимося у командира батальйону, капітана Олександра Івченка. «Не менше двох місяців щоденної роботи на плацу. Солдати займаються щодня, крім суботи та неділі, по чотори години до обіду і після», - відповідає він.
«А чи існують якісь критерії при підборі у ваш батальйон, якийсь кастинг?» - цікавляться дівчата-журналістки. «Так. Певні вимоги є. У нас служать солдати зростом не нижче метр вісімдесят, стрункої статури. І, головне, у людини повинно бути бажання і здібності: кандидатів у наш батальйон ми вибираємо ще коли новобранці проходять курс молодого бійця», - каже капітан.
Після огляду почесної варти йдемо знайомитися з солдатським побутом. Батьки-командири показують відремонтовані нещодавно казарму і їдальню.
Казарма - велике приміщення на кілька сотень ліжок, біля кожного стоїть тумбочка для особистих речей бійців, під ліжками - по парі капців.
Як і належить, у казармі панує аскетична чистота. Однак, телевізор там уже плазмовий. Особлива гордість керівництва - санвузол. Він у сучасному кахлі, вся техніка нова. Обладнані навіть душові кабінки.
Справді, є чим пишатися: сантехніка на рівні хорошого готелю. Є в казармі й окреме приміщення для зберігання солдатської форми.
Тепер прямуємо до «їдальні». По дорозі проходимо повз місцевого магазину. Невигадлива вивіска і старі фільончасті двері навіюють ностальгію: в радянські часи так само виглядали сотні сільмагів. На жаль, магазин був зачинений, але керівництво ВВ нас запевнило, що спиртного там не продають, зате є всі необхідні товари: цукерки, печиво, чай, сигарети і «сітро».
Їдальня - також величезне приміщення, в якому одночасно можуть обідати або, висловлюючись армійською мовою, вживати їжу одночасно 400 осіб. Вона лаконічністю і скромністю інтер'єру також нагадує давні часи, лише плазмова панель, на якій показують солдатське меню, свідчить про те, що на дворі ХХІ століття. Обідають солдати під музику. Принаймні, під час нашого візиту з динаміків лунало «Ой на горі два дубки».
«На ремонт їдальні та казарми було витрачено близько двох мільйонів гривень, виділених зі спеціального фонду бюджету МВС. Ще за 800 тисяч гривень ми модернізували стрільбище», - розповів журналістам командувач ВВ Сергій Яровий.
Цікаво, що готують їсти тут самі солдати, на відміну від армії, де цим займаються приватні структури. Запитуємо, чому так? Відповідь проста: так зручніше, оскільки бійців ВВ часто піднімають по тривозі, робочий день у них, як кажуть, ненормований, і приватні структури просто не зможуть працювати в такому режимі.
Ознайомившись з побутовими умовами, йдемо дивитися, як і на чому проводять бойову підготовку в спецпідрозділі.
Нам показують нове стрільбище і навчальний блокпост. Вогневі позиції і спостережний пункт тут обладнані із застосуванням сучасних технологій.
Ще рік тому для того, щоб побачити, чи потрапив стрілок у мішень, потрібно було дивитися в бінокль або ж зупиняти стрілянину і підходити до мішень. Зараз же на кожну мішень спрямовані відеокамери. Їх зображення виведено на маленькі монітори біля кожної вогневої позиції і на величезні екрани на командному пункті. У процесі стрільби і тому, хто стріляє, і його командирам одразу видно результат.
Спеціально для гостей снайпери спецпідрозділу влаштували майстер-клас з влучної стрільби. Наприклад, на вибір вони потрапляли в будь-яку з десяти гральних карт, розташованих за сто метрів від стріляючого.
Не менше вразила й інша вправа стрільців: з декількох сотень метрів вони потрапляли в трилітрову банку через відкриті вікна кабіни мікроавтобуса. У разі промаху машина була б продірявлена кулями. Але снайпери впоралися, влучно вразивши «ворога». На скло машини потрапили лише бризки й осколки.
Після стрільб вирушаємо на навчальний блокпост, розташований поруч зі стрільбищем.
Блокпост - загороджувальний контрольно-пропускний пункт, здатний самостійно тримати кругову оборону. Блокпости встановлюють, як правило, біля доріг для контролю пересування людей і транспорту. Використовуються вони у воєнний час або в умовах надзвичайних ситуацій.
На полігоні блокпост навчальний, але він повністю копіює справжній і обладнаний всім необхідним. На під'їздах до нього бетонні блоки і «їжаки» для перекриття доріг. На ньому влаштовані захищені позиції для ведення вогню. Є також вартове приміщення (невелика будка) і місце для утримання затриманих осіб - майданчик з дерев'яними лавками розміром приблизно 5х5 метрів, огороджений металевим парканом, увінчаним колючим дротом.
Керівництво ВВ стверджує, що такого роду «навчальний посібник» в Україні є тільки на базі спецпідрозділу «Барс».
На цьому наша екскурсія завершилася. Було цікаво і пізнавально побачити службу бійців Внутрішніх військ зсередини.
Напередодні професійного свята і ювілею Внутрішніх військ України побажаємо солдатам і офіцерам відточувати свою майстерність тільки на навчаннях, а всім нам бачити людей зі зброєю на вулицях і блокпости на дорогах лише в кіно.
Дмитро Хилюк, фото Віктора Ковальчка,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
3858
