Новицький: Життя Україну нічому не вчить

Сьогодні кожен українець сушить голову над тим, що ж принесе йому криза «насущна». Проте коротка пам'ять українця якось забула про кризу 90-х років, коли мільйони так і сипалися у кишені, і про кризу 1998 року, коли нові «мільйони» зникали з неймовірною швидкістю. Криза 2008 року впала на українця, як сніг на голову. Тільки чи не торішній це сніг?

Про те, чому Україна живе у режимі постійної кризи, що буде з нашою економікою через 5 років і як зберегти свої заощадження кореспондент ForUm’у дізнавався у досвідченого економіста, заступника директора з наукової роботи Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України Валерія Новицького.

- Валерію Євгеновичу, багато експертів стверджують, що економічні кризи в Україні – явище перманентне. Розхитують вони нашу державу, починаючи з 90-х років. Невже за 18 років ми так і не навчилися боротися з ними?

- Україна з кризою ніколи і не боролася. Сама модель системи публічної влади, яка існує у нас, відтворює цю кризу. Адже за 18 років незалежності можна було провести чимало реформ. Але за ці роки у нашій державі нічого не робилося ні в плані оптимізації виробництва, ні в плані оптимізації інституцій, що дозволило б сподіватися, що в Україні коли-небудь не буде кризи. Власне стан нашої держави – це постійна криза. На жаль, життя Україну не вчить.

Нам необхідні не стільки антикризові заходи, скільки створення ефективної сучасної економіки. В Україні існує застаріле уявлення про те, що таке ринок. Його нав'язали нам наприкінці 80-х - на початку 90-х років, але вже тоді ці уявлення були не вповні адекватні, а зараз остаточно себе зжили.

В усьому світі відбувається створення принципово нових систем неринкового типу. Тобто створюються інституційні каркаси, у які вкладаються елементи ринкової системи і які так чи інакше відтворюють планову економіку. У жодному разі це не повернення до радянського планування. Йдеться про ті механізми, які застосовують США, Європейський Союз, Японія. Такі системи вже відтворюються у Росії. Їх не руйнував Китай. В Україні ж ми мало не щодня чуємо: «Ми побудуємо ринкову економіку!» Такі заяви дискредитують тих, хто їх робить. В Україні і без того найбільш ринкова економіка у світі. І найефективніша.

- У такому разі, що буде з українською економікою через 5-10 років? Ми виберемося із «криз», чи житимемо як жили?

- Цього ніхто сказати не може, тому що немає об'єктивних даних про те, як би функціонувала українська економіка, якби все було добре у світі. В Україні вже не ухвалюються самостійні рішення. Тепер наша економіка повністю залежить від зовнішнього попиту на нашу продукцію. Більше того, ми перетворилися на периферійну країну, економіка якої обслуговує більш розвинені країни.

Іншими словами, Україна є вмістищем відсталих технологій. Поки інші країни створюють нові розробки, Україна про них навіть не думає. Зовсім недавно у США створили автомобіль на електродвигуні, дуже дешевий у використанні. Він витрачає приблизно один цент на кілометр. У нас же уряд заявив про те, що має намір підтримувати вугільну галузь. Правильно, її потрібно підтримувати, але у соціальному плані, думаючи про шахтарів і їхні сім'ї. Але якщо думати і про перспективи країни, то у тій же Донецькій області потрібно створити точні інформаційні виробництва. Якщо ми сьогодні підтримуємо шахтарські сім'ї і не робимо нічого іншого, то через 100 років у цьому регіоні житимуть вкрай бідні люди. Внуки і правнуки сучасних шахтарів займатимуться тільки риттям шахт.

- Чи є у світі країни, схожі на Україну, які успішно борються з кризою? У кого варто повчитися?

- Схожі на нашу країни час від часу мелькають, і, на жаль, залишаються для нас недосяжним ідеалом. Ще у 80-і роки Польща мала значно менш ефективну і більше відсталу економіку, ніж Україна. Сьогодні Україну з Польщею навіть соромно порівнювати. Словаччина теж була найвідсталішою країною у радянському блоці. Зараз вона значно випереджає Україну. Я вже не кажу про те, що румунська економіка стає ефективнішою, ніж українська. Тепер ця країна входить до складу Європейського союзу і користується благами перерозподілу грошей у рамках ЄС.

В Україні ж починають підраховувати, скільки допомоги отримуємо ми у порівнянні з іншими слаборозвиненими країнами-членами ЄС. Я нагадаю, що у 80-х роках ми були одним із лідерів світової економіки, а сьогодні з'ясовуємо, хто більше просить подачок у ЄС.

- НБУ збирається скасувати валютні кредити. Як це позначиться на економіці? Гривня стане міцніша? А що стосується звичайних громадян, чи не буде дуже складно отримати кредит в українських «тугриках»?

- Гривня не стане міцніша від адміністративного втручання або нормативного акту. Національна валюта зміцниться, якщо буде довіра до влади і якщо влада поводитиметься адекватно. Зараз же Україна отримує гроші від МВФ, і починається гра на валютному ринку. Про яку довіру можна говорити?

Питання навіть не у тому, буде кредитів більше чи менше, або чи ліквідовує це можливість отримання кредиту. Питання у тому, щоб створити систему, при якій підприємства могли б користуватися кредитами у конструктивних цілях, розвиваючи власне виробництво. Також потрібно знайти механізм, щоб гроші, які беруться у кредит, використовувалися для розвитку реального сектора.

- Населення у панічному страху перед «валютними гойдалками». Експерти радять зберігати свої заощадження у валютній корзині. Чи є якісь інші способи?

- На жаль, зараз немає способу зберегти гроші, тому що немає стабільності. Усі розуміють, що у будь-який момент може обвалитися навіть долар. А оскільки в Україні немає механізму вкладення грошей в акції, то люди середнього класу не знають, що робити зі своїми заощадженнями.

Якби була довіра до влади, можна було б створити механізм акумуляції заощаджень населення. Але якщо влада зараз запропонує людям кудись віднести свої гроші, вони не послухаються. А якщо і послухаються, то у черговий раз будуть обдурені.

На даному етапі простим українцям можна порадити тільки одне: як тільки вони отримують гроші, відразу їх витрачати. А у кого є можливість навчати дітей, не жаліти грошей на навчання. Усі інші засоби неефективні.

- А що робити українцям, яких звільнили через скорочення штатів? Уряд, наприклад, пропонує їм стати приватними підприємцями, обіцяє пільги. Це вихід із ситуації? Чи справляться підприємці-початківці з непростими правилами бізнесу?

- Звичайно, людям буде складно налагодити підприємництво, тому що ринок в Україні давно поділений, і важко ввійти у якийсь його сегмент.

Ми знаємо, які зараз проблеми у системі освіти, у НАН України, у медицині. Але роботу для людей шукати потрібно. Один із варіантів цієї роботи – підприємництво. Однак прості заяви не допоможуть. Потрібні широкомасштабні програми щодо залучення нової робочої сили і перекваліфікації.

- Що не кажи, а у своїй масі українці схожі на сліпих котенят: у вирішенні економічних завдань кидаються у крайнощі. Як підняти економічну освіту наших громадян і чи варто це робити?

- Очевидно, в Україні потрібно приймати якісь освітні програми, але не формальні чи декларативні, а реальні. Наприклад, перед населенням стоїть питання, чи варто робити економічні інвестиції? Необхідно пояснити людям, у яких об'ємах і в які сфери можна вкладати гроші.

- Не за горами «сезонні» проблеми, пов'язані з початком опалювального сезону, збільшенням ціни на газ тощо. Чи потрясе Україну ще одна хвиля кризи?

- Уряд уже доповідав, що він закачав достатню кількість газу перед опалювальним періодом. Але, безумовно, будь-яка зміна ціни на газ у бік підвищення болісна для України.

Зауважте, є багато інших країн, залежних від енергопостачання. Наприклад, Японія. Але ця держава не хвилюється про опалювальний сезон, тому що абсолютно нормальним явищем є взяти і щось купити, якщо є гроші. Але для України газове питання завжди стояло гостро. Це говорить про те, що наша країна бідна. У нас уже нічого продавати для того, щоб купувати енергоносії. Ми ледь-ледь зводимо свій зовнішньоторговельний баланс.

Але головна проблема полягає не у кількості енергоносіїв, а у якості їх споживання. Якби свого часу були початі програми з оптимізації енергоспоживання, обладнані всі будинки лічильниками, і люди витрачали рівно стільки, скільки потрібно, якби виробництва економили газ, то у нашої держави не було б такої великої потреби у закупівлі газу.

Судячи з досвіду країн Північної Європи, енергоспоживання в Україні можна було б знизити у чотири рази. Це привело б до того, що наша держава взагалі відмовилася б від російського газу. Нам би вистачало своїх газових родовищ. Тепер технології дозволяють створювати штучне паливо. Створюються навіть умови для відмови від двигунів внутрішнього згорання. Все це має робитися в Україні у рамках державних програм. У нас же все залежить від приватного сектора, і ми молимося на те, щоб бізнес щось зробив для держави. Багато ви знаєте монопольних груп, занепокоєних долею України?

- Уряд весь час заявляє про свою антикризову програму. Чи не пора простим українцям створювати власні антикризові програми особисто для себе?

- Боюся, багато українських громадян уже давно створюють ці програми. Найуспішніше створили їх ті, хто сьогодні є олігархами. Звичайно, Україні потрібні антикризові програми. Але, знову-таки, криза – це саме існування українського суспільства в останні десятиліття. Вихід із цієї кризи – зміна парадигми існування України. Потрібно переоцінити те, як формується у нас публічна влада, переглянути підходи до регулювання економіки, соціальної політики. Криза – це наслідок. Ми повинні боротися не з наслідком, а з першопричинами. А першопричини ці лежать, перш за все, в самій Україні.

Ганна Гончаренко