Почати свої роздуми з цього приводу мені хотілося б зі слів народовольця, каторжника, академіка АН СРСР М. Мороза, які він наводить у своїй книзі «Значення політичних убивств»: «Теракт, про який ніхто не дізнався, не відбувся».

Сучасні ЗМІ є потужн ою психологічною зброєю, і некоректне інформування про теракти, катастрофи та екстремальні події може завдати суспільству серйозної шкоди. Велике значення мають термінологія повідомлень, правила проведення репортажів та інтерв'ю. У гонитві за яскравими образами ЗМІ часто підіграють терористам, називаючи, наприклад, терористів-смертників шахідами.

Використання цього терміну веде до розпалювання релігійної ворожнечі, створює у мусульман відчуття стану війни з іновірцями, оскільки шахід в ісламі зовсім не воїн – смертник. Для підняття власного статусу терористи використовують самоназви «польовий командир», «бригадний генерал», «військовий трибунал»; у ЗМІ постійно застосовується термін «війна з тероризмом». Міністр з міжнародного розвитку Великобританії Х. Бенн, наприклад, нещодавно запропонував навіть запровадити заборону на словосполучення «війна з тероризмом», тому що термін «війна» збільшує власну значущість терористів.

Дуже важливими є правила проведення інтерв'ю. Цитування терористів може сприяти переда нню кодових повідомлень спільникам. Тому керівництво BBC, наприклад, вказує, що журналіст не повинен користуватися мовою терористів як своєю власною. Опублікування інтерв'ю з терористами є головним завданням терактів. Тому, коли рішення про інтерв'ю приймається медіа-компанією, «повинна бути впевненість у тому, що публічний інтерес до цього інтерв'ю переважує обурення і образу, які це інтерв'ю може викликати у аудиторії» (інструкція №18 ВВС).

Певні обмеження мають бути накладені на інтерв'ю, що беруть журналісти у людей, які перебувають у шоковому стані після теракту чи катастрофи. Під впливом таких інтерв'ю населення мимоволі починає відчувати ті ж почуття, що і жертви трагедії, а це сприяє поширенню депресивно-невротичних настроїв у суспільстві.

Сіючи таким чином невпевненість і страх, ЗМІ допомагають терористам. Українські ЗМІ не дотримуються необхідних обмежень. Досить згадати розгубленого після кидання яйця Януковича у лікарні, якого показали практично всі телеканали. Велике значення має тактика поведінки журналістів при попередженні про загрозу теракту. BBC, наприклад, не повідомляє про помилкові випадки закладення бомби.

Величезн ої шкоди завдають репортажі з місця подій. Досить згадати Скнилівську трагедію, коли військовий літак, що впав на натовп, десятки разів показувався усіма українськими телеканалами. Цей випадок продемонстрував, як вестимуть себе українські ЗМІ у разі теракту. Руйнування двох веж-близнюків 11 вересня, картина жаху, показана у прямому ефірі, різко збільшила частоту психічних захворювань як у США, так і по всьому світу. Крім того, було завдано прямих збитків американській економіці. Обвалення двох будівель вартістю у кілька мільярдів доларів справило настільки сильне враження на закордонних інвесторів, що іноземні інвестиції у США у 2002 році впали на 77% у порівнянні 2001 роком: зі $131 мільярдів до $30.

Крім того, цей факт красномовно свідчить про те, що тероризм – проблема глобальна. Існує конвенція, яка забороняє показ у ЗМІ військовополонених. Імовірно, для захисту суспільства слід вжити аналогічних заходів і щодо жертв терактів та катастроф. ЗМІ можуть бути передавальним механізмом від терористів до суспільства, а світогляд журналістів, які розцінють теракт як сенсацію, мало відрізняється від переконань терористів. У той же час правильно організована співпраця з засобами масової інформації перетворює їх на досить ефективний інструмент попереджувального впливу на тероризм.

Викладене вище показує, що певне обмеження свободи поширення інформації про тероризм, екстремізм і катастрофи необхідне, але проводити його треба, не порушуючи Декларацію прав людини та інші постулати демократичного суспільства. При цьому виникає серйозне протиріччя між обмеженням свободи інформації та принципами демократії. Вирішення проблеми нетривіальне, тому що будь-яка держава намагається засекретити все, видаючи лише ті відомості, які вигідні конкретним чиновникам. Тому не можна передоручати їм право на такі обмеження.

З іншого боку, володіючи вибухонебезпечно ю інформацією, не можна видавати її в ефір – так вона може завдати шкоди і заручникам, і операції з їх знешкодження, а терористи отримують трибуну для поширення своїх вимог, тобто те, заради чого вони й організували свій теракт. Має існувати система обмежень, яку добровільно взяло б на себе журналістське співтовариство. Самообмеження буде більш дієвим, ніж обмеження, введені законом. Але журналісти повинні осмислити самообмеження, перш ніж узяти їх на себе, вони повинні вірити у правильність обмеження. У цьому сенсі конвенція, підписана журналістами, хоча і не матиме статусу закону, може виявитися дієвішою, ніж закон.

Має змінитися психологія: коли свобода слова була фетишем, добути заборонену інформацію і зробити її надбанням усіх було доблестю. Коли інформація стає зброєю, треба не раз подумати, чи вигідна така доблесть. У багатьох країнах уже існують і виконуються антитерористичні конвенції, але не в Україні.

Великою проблемою є зміна законодавства у сфері ЗМІ з метою боротьби з тероризмом. У Росії, наприклад, після терактів зміна законодавства призвела до конституційного згортання усіх пострадянських демократичних завоювань. В Україні теж є Закон «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року, №638-IV. Закон мав «на меті захист держави і суспільства», однак широта прийнятих у ньому формулювань дуже насторожує. У поняття терористичної діяльності включенa (див. ст.1) «терористична діяльність – діяльність, яка охоплює: ... пропаганду і поширення ідеології тероризму».

Таким чином, до незаконної діяльності було віднесен е поширення ідеології тероризму, нехай навіть з метою його критики. Відповідно до цієї статті нашого закону, публікація відомого інтерв'ю Басаєва американською телекомпанією АВС є злочином.

Уряд Росії заяви в протест з приводу цього інтерв'ю, але реакція уряду США продемонструвала, наскільки високо цінується свобода слова у цій країні. Представник Держдепартаменту заявив, що «показ інтерв'ю є конституційним правом американських ЗМІ, і ми не граємо ніякої ролі у рішенні щодо показу інтерв'ю». Він визнав також, що раніше Білий дім закликав американські телекомпанії обмежити поширення відеозаписів з Усамою бен Ладеном. Однак остаточне рішення завжди залишається за журналістами.

Великобританія так само перш за все думає про свободу слова.
Після теракту у Лондоні 7 липня 2005 р. урядом був запропонований законопроект боротьби з тероризмом, який, зокрема, містив «заборону на вихваляння тероризму». Проте законопроект не отримав підтримки в обох палатах британського парламенту.

Палата лордів неодноразово відкидала цю законодавчу ініціативу, заявляючи, що розділ, який містить заборону на вихваляння тероризму, створює загрозу свободі слова і сприяє «неефективному авторитаризму». Схвалила вона це положення лише у березні наступного року після того, як у Великобританії з'явилися плакати, що прославляють терористів, які атакували Лондон у ході організованих британськими мусульманами протестів по всій країні проти карикатур на пророка Мухаммеда.

Тут якраз і полягає принципова різниця між демократичним и і нашими, згідно з чинним законодавством, підходами до цієї проблеми. У демократичному суспільстві обмеження незалежності ЗМІ вважається небезпечнішим за тероризм. Навіть в аналогічному законі Російської Федерації «Про боротьбу з тероризмом» (від 9 липня 1998 року) немає такої широти і всеосяжності. Він забороняє пропаганду і підбурювання до тероризму (Ст.15. Інформування громадськості про терористичну акцію: не допускається поширення інформації.., яка служить пропаганді або виправданню тероризму та екстремізму).

Є у нашому законі й інші небезпечні неточності. Зокрема, забороняється поширення через засоби масової інформації чи іншим способом (наприклад, на кухні сусідові) інформації, яка:

- «Може... створити загрозу життю та здоров'ю... інших людей за межами району проведення антитерористичної операції»

- «Закликає до опору проведенн ю антитерористичної операції» (наприклад, такий, як на Дубровці, де мирних громадян загинуло у п'ять разів більше, ніж терористів)

- «Містить дані про предмети, які можуть бути використані для вчинення актів технологічного тероризму». Оскільки таких предметів безліч – від спор сибірської виразки, які можна розпорошити у метро, і до автомобілів, у які можуть закласти вибухівку, то ЗМІ апріорі будуть винні.

Однак, незважаючи на явн у недосконалість закону, були внесені відповідні зміни у фундаментальні нормативно-правові акти України, що визначають баланс між правами людини і повноваженнями правоохоронних органів. Наприклад, ч.5 ст.14-1 Кримінально-процесуального кодексу дозволила прослуховувати телефонні розмови без рішення суду, ст.7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» дозволила передавати іншим державам інформацію і отримувати за це притулок.

Природно, такі підходи не узгоджуються з європейськими стандартами і неприйнятні для країни, яка є членом Ради Європи (РЄ). Органами РЄ розроблені конвенції, декларації, резолюції та рекомендації, присвячені проблемі медіа і тероризму. У 1996 році РЄ ухвалила Рекомендацію №R (96) 4 та «Декларацію про захист журналістів у ситуаціях конфлікту та напруженості»; Комітет міністрів РЄ 11.07.2002 р. створив «Посібник з питань прав людини та боротьби проти тероризму», у березні 2005 р . - Декларацію про свободу висловлювань та інформації у контексті боротьби проти тероризму. 20 червня ц.р. Парламентська Асамблея РЄ (ПАРЄ) представила Рекомендацію «Медіа і тероризм».

Усі вони вирізняються тим, що обмеження свободи інформації ПАРЄ рекомендує розміщувати у кодексах етичної поведінки працівників ЗМІ, а не у законах. Цей підхід протилежний ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» №638-IV.

Однією із основних причин такого підходу є той факт, що існує невирішена проблема у визначенні поняття тероризму. Проілюструємо її наступним чином. На засіданні ПАРЄ у жовтні 2004 р. у доповіді Моніторингового комітету Асамблеї Г.Ж. Дюре зазначила: «Не можна плутати варварський тероризм з законним опором гнобителям. Алжир звільнявся від французької окупації легітимно. Законним був і французьке рух опору проти гітлерівської Німеччини, хоча нацисти називали його бійців терористами».

Те ж саме можна сказати про партизанський рух проти фашистів та воїнів УПА – проти НКВС. З приводу визначення поняття тероризму у міжнародному праві немає одностайності, тому все, викладене для ЗМІ, носить рекомендаційний характер. Таким чином, закон України про боротьбу з тероризмом можна легко використовувати у боротьбі зі свободою слова та незалежністю ЗМІ. Це дуже небезпечний для української демократії закон.

Юрій Гребенчук

ForUm

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

зима
2988 грн.
3101