Кінець року — час для підсумків і висновків. Вже скоро ми будемо слухати новорічні привітання від президента. А президенти традиційно під новий рік розповідають тільки про світлу сторону реальності. Ба більше, з року в рік у новорічних привітаннях гаранти Конституції примудряються подавати проблеми оптимістично.

Та є теми, про які в підсумках року ми навряд чи почуємо чи прочитаємо. Адже вічні проблеми чи стратегічні перемоги, як правило, виносяться за дужки. 

Про них складно говорити простими словами. Щоб не випускати з уваги картину реального стану справ,  ми у Центрі спільних дій зібрали для вас найважливіші події, які стались цього року у житті держави. 

Але цей текст — не звичайний хіт-парад досягнень і провалів країни. Окрім розповіді історій, ми зосередилися на впливі на майбутнє дій чи бездіяльності державної машини, місцевого самоврядування та політичних діячів.

Найбільші провали

№1. Партія шукає союзників 

Партія "Слуга народу" виникла напередодні парламентських виборів у 2019 році і одразу виграла джекпот. Вперше в історії України одна політсила змогла сформувати коаліціюобрати уряд і ще й мати на чолі держави свого президента. 

Після парламентських виборів до Верховної Ради пройшли чимало позасистемних та малознайомих, що між собою, що із політикою людей. Це дозволило запустити "турборежим" — швидке ухвалення рішень без тривалих дискусій і роздумів. Протривав такий темп ледь не весь перший рік роботи депутатів. 

Згодом налагоджена система стала буксувати. Найпоказовіша, хоч і не перша, ластівка, — призначення уряду Дениса Шмигаля у березні 2020 року. Тоді народні депутати не змогли визначитися із кандидатурами чотирьох міністрів і майже рік не могли повністю сформувати уряд. А на призначення Юрія Вітренка міністром енергетики, яке відбувалося дев’ять місяців по тому, монобільшість двічі не змогла знайти голосів.

Сьогодні ситуація значно складніша. Урядові законопроєкти чи проєкти депутатів "Слуги народу" дедалі рідше збирають необхідні 226 голосів монобільшості. Навіть за найважливіший в державі фінансовий документ — держбюджет на 2022 рік — проголосували лише 210 "слуг". А за "антиахметівський" податковий проєкт — ті ж 210 представників пропрезидентської фракції. 

Тепер президент і його команда змушені домовлятись і враховувати інтереси інших політсил та окремих нардепів, адже без голосів мажоритарників із груп "За майбутнє" і "Довіра", яких пов’язують із олігархами, уже рідко вдається ухвалювати рішення.

Пасивна незгода окремих нардепів монобільшості з політикою глави держави команду Зеленського хвилює не сильно. Але публічну критику та інакодумство не терплять. 

Свіжий приклад — відставка першого номера виборчого списку партії "Слуга народу" і спікера парламенту Дмитра Разумкова. Його публічність і менша залежність від Банкової стали точкою неповернення у стосунках із президентом. 

Спочатку Дмитра Разумкова зняли з посади голови парламенту, а потім йому та депутатам, які до приєдналися до його об’єднання, стали погрожувати позбавленням мандатів. 

Разумкова замінив Руслан Стефанчук, який до того поєднував посади заступника керівника парламенту і представника президента у Верховній Раді. Новий спікер навіть не намагається знайти балансу між інтересами Банкової і модерацією роботи усього парламенту, чим би він мав займатись відповідно до своїх посадових обов'язків. І для президента це зручно, адже йому потрібна слухняна Рада і публічним дискусіям в ній не місце.

За рік з фракції влади з різних причин виключили чимало депутатів. За голосування червоною кнопкою за антиолігархічний закон виключили Людмилу Буймістер. Артема Дмитрука — за розчарування у політиці партії, Євгенія Шевченка — за публічну підтримку режиму Лукашенка. Також із фракції виключили Олександра Дубінського, який потрапив під санкції США. 

З 2019 року із фракції уже виключили дев’ятьох депутатів і не повернули назад Дмитра Разумкова. У підсумку усі, кого виключили з фракції "Слуга народу" внаслідок чисток інакодумців, стають критиками партії і президента. З таким репертуаром їх радо приймають усюди, де треба покритикувати владу. 

№2. Реформа силовиків затягується

Ще у березні 2020 року президент Володимир Зеленський вніс до парламенту законопроєкт щодо реформи Служби безпеки. Виправляти дійсно є що. Наразі СБУ поєднує повноваження боротьби із корупцією, захисту економіку та ведення слідства. На це поєднання функцій скаржаться підприємці. До того ж, чинний закон, усупереч Конституції, дозволяє президенту призначати начальників підрозділів центрального управління Служби та начальників регіональних органів.

Нардепи проєкт глави держави доопрацювали і у січні 2021 року підтримали у першому читанні. 

Зеленський назвав це рішення важливим кроком до полегшення ведення бізнесу в Україні. Але попри все законопроєкт досі не ухвалили остаточно і вже точно не встигнуть це зробити цього року.

Проблеми є й у інших інституціях.

З грудня 2019 року у Державному бюро розслідувань немає постійного керівника. Тоді президент з нардепами перезапустили ДБР, усупереч Конституції підпорядкувавши його главі держави, і звільнили Романа Трубу

За цей час змінилось троє виконувачів обов’язків директора ДБР. Понад півтора роки пішло у Зеленського на те, щоб у жовтні 2021 року оголосити конкурс на очільника цієї інституції. Конкурс може закінчитись у наступному році, адже комісія вже визначила трьох кандидатів для співбесіди. 

Подібна ситуація й у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі. Попередній керівник САП, Назар Холодницький, звільнився за власним бажанням в серпні 2020 року. Вже у вересні того року парламент делегував своїх членів до конкурсної комісії, але конкурс досі не завершили. 

Представники міжнародних організацій скаржаться на штучні затримки, незрозумілі позиції деяких членів конкурсної комісії та чутки про спроби декого в уряді вплинути на процес, щоб віддати перевагу певним кандидатам. 

Сумнозвісний Окружний адмінсуд міста Києва скасував порядок роботи комісії, що теж може ускладнити конкурс, а члени конкурсної комісії від парламенту двічі відмовились голосувати за переможця. Тому цього року САП свого керівника вже не отримає.

Особливі проблеми з керівником Національного антикорупційного бюро. У серпні 2020 року Конституційний Суд визнав неконституційною процедуру призначення керівника НАБУ і скасував указ про призначення директора НАБУ Артема Ситника. 

Логічно б було, щоб після цього  відбувся новий конкурс на цю посаду. Проте наразі немає жодних згадок про конкурс на посаду керівника НАБУ. Це аж ніяк не гарантує того, що у будь-який момент уряд не запустить цей процес. Хоча малоймовірно, адже у квітні 2022 року сплине сім визначених законом років перебування Ситника на посаді. До того часу над НАБУ продовжить нависати невизначеність з приводу того, чи має Ситник право виконувати свої повноваження.

№3. РНБО заміняє правосуддя

Партію більшості, членів уряду і президента, схоже, не надто турбує, що частина ключових правоохоронних відомств залишаються без легітимно призначених керівників. Одне з пояснень цього — посилення ролі Ради національної безпеки і оборони, яку очолює президент. 

Цього року там відкинули ідею втілити головне агітаційне гасло Зеленського "весна прийде — саджати будемо" через часозатратні процедури слідства і доведення вини у суді. Тому з квітня 2021 на Банковій  застосовують простіший інструмент "простих та швидких рішень" — санкції проти громадян України, які накладає РНБО і вводить в дію президент своїм указом.

Санкції почали накладати на тих, кого вважають контрабандистами і тих, хто сприяє окупанту. Так під санкціями опинилися два українські народні депутати із "Опозиційної платформи — За життя": Віктор Медведчук і його бізнес-партнер Тарас Козак. 

До санкцій ці двоє володіли частиною нафтопроводу, яким в Україну текли російські нафтопродукти, і телеканалами "112 Україна", "NewsOne" і "ZIK", якими в український медіа-простір текла російська пропаганда. 

У підсумку, люди, які потрапили під неконституційні санкції, втратили контроль над частиною активів і отримали кримінальні справи.

Але цього виявилось замало. Президентський закон "про деолігархізацію", який ухвалили у листопаді цього року, надав РНБО повноваження визнавати олігархами бізнесменів, які впливають на ті чи інші сфери промисловості і засоби масової інформації. 

Але цей законопроект навряд чи ускладнить життя олігархам або позбавить їх монопольного впливу на сфери економіки. Зате "деолігархізація" встановлює контроль над чиновниками і депутатами. Адже з 7 травня 2022 року, коли цей закон запрацює, вони будуть змушені звітувати про усі непублічні контакти з олігархами чи їхніми представниками.

Сумнівна ефективність деолігархізації і в боротьбі з впливом великих бізнесменів на засоби масової інформації. Адже ніщо не заважає змінити структуру власності медіа і там "заховатися" поміж іншими співвласниками. Так зробив п’ятий президент, а нині народний депутат, Петро Порошенко.

А от до такої "великої риби", як олігархи і медіавласники Ринат Ахметов, Ігор Коломойський і Віктор Пінчук, деолігархічний закон має мало шансів добратися, адже частина з них не підпадає під критерії олігархів, а інша - дружня до президента. Хоча, у Рината Ахметова, здається, почали діяти на випередження. На його телеканалах, ще до того, як закон підтримали народні депутати, деолігархізацію почали критикувати за те, що вона, начебто, псує життя великим, але чесним підприємцям.

№4. Президент не полишає ідею контролювати Конституційний Суд

Боротьба Зеленського десь із незалежністю, а десь — із некотрольованістю Конституційного Суду має усі шанси стати хрестоматійним прикладом, як не треба керувати країною. 

Наприкінці жовтня 2020 року Конституційний Суд скасував обов’язкове декларування статків депутатами, чиновниками і суддями. Частина з суддів КСУ на той момент самі мали проблеми з деклараціями, тому були підстави вважати, що рішення вони приймали упереджено.  З гарячої руки, Зеленський загорівся ідеєю розпустити Конституційний Суд і набрати нових суддів. 

Президентський законопроєкт багато хто критикував, і нардепи не ризикнули його розглядати. А через деякий час президент цей законопроєкт відкликав. 

Проте Зеленський не полишив надій розібратися хоча б із найпомітнішими суддями КСУ, які, на думку Офісу президента, "знищують реформи".  Після нового 2021 року Зеленський скасував укази про призначення голови КСУ Олександра Тупицького і судді Олександра Касмініна, чим начебто звільнив їх з посад. 

Подібне уже робив третій президент Віктор Ющенко, і нічого доброго із цього не вийшло. Коли Ющенко звільнив трьох суддів КСУ: Сюзанну Станік, Володимира Іващенка та Валерія Пшеничного, то за кілька років вони поновилися на посадах через суди щей отримали від держави компенсації.  

Та повернімося до 2021 року. На неіснуючі "вакантні" посади суддів КСУ президент оголосив конкурс, а переможців відправив приймати присягу. Але у лютому за квотою парламенту суддею КСУ став Віктор Кичун — товариш представника Зеленського у КСУ Федіра Веніславського, прихильник стримування Конституційного Суду як "надмірної судової надінституції". КС зазначив, що квота глави держави наразі повністю заповнена. А, відповідно, присягу новопризначених суддів приймуть лише тоді, коли з'являться вакантні місця.

Наразі, у Конституційному Суді працюють 16 із 18 суддів. Олександр Тупицький стверджує, що участь у засіданнях КСУ бере дистанційно. А вакантними залишаються посади двох суддів. Одного з них має призначити парламент, іншого — З’їзд суддів.

№5. Офіс Президента очолює місцеве самоврядування

У жовтні 2020 року відбулися місцеві вибори, у результаті яких партія "Слуга народу" хоч і отримала найбільшу кількість депутатів місцевих рад, але не змогла здобути владу у жодному великому місті. 

Навіть більше, у облцентрах мерами переважно залишились обрані раніше місцеві політики. Тому працювати чинній владі прийшлось з тими, кого обрав народ.

Одразу не склалася співпраця Банкової з мером Києва Віталієм Кличком. На критику столичного очільника щодо карантинних обмежень, прем’єр Шмигаль пригрозив йому звільненням з посади керівника Київської міської державної адміністрації. 

Опісля почались безкінечні обшуки у владних кабінетах та комунальних підприємствах Києва: Спецжитлофонді та ЖитлоінвестбудіКиївтеплоенерго та КиївводоканаліДепартаменті транспортної інфраструктури та Департаменті молоді та спорту

У серпні прокуратура відзвітувала про майже сотню таких обшуків за тиждень, а новини про все нові й нові обшуки надходять ледь не щодня.

Чинна влада вирішила також зменшити роль органу самоорганізації місцевого самоврядування — Асоціації міст України.  До цієї організації входять представники більшості об’єднаних під час децентралізації громад. АМУ досить часто критикувала ініціативи влади, зокрема зміни до Конституції щодо децентралізації. 

Але у березні 2021 року президент створив власний консультативно-дорадчий орган — Конгрес місцевих і регіональних громад, який поєднав представників влади і місцевого самоврядування. 

Президію Конгресу очолив керівник Офісу президента Андрій ЄрмакКерівником однієї із палат обрали мера Львова Андрія Садового, а його заступниками призначили мера Дніпра Бориса Філатова та мера Житомира Сергія Сухомлина.

Конгрес став у пригоді Банковій уже на початку осені, коли Росія почала обмежувати постачання вуглеводнів до Європи. Зросли ціни на газ, що могло б призвести до того, що громадяни могли отримати шалені рахунки за комуналку. Особливо за це переживали мери. 

Саме на засіданні Конгресу під головуванням президента Зеленського підписали меморандум про непідвищення цін, яким встановили граничну ціну на газ на опалювальний період. Різницю вартості має покрити місцеве самоврядування, а держава можливо надасть на це субвенцію. Мер Києва та голова АМУ Віталій Кличко сподівається, що держава виконає взяті на себе обов’язки і компенсує частину коштів.   

Таким чином, держава передала на місця свою роботу. І під кінець року на місцеве самоврядування, ні з того, ні з сього ліг обовʼязок пом’якшення тягаря росту енергоносіїв.

Найбільші перемоги

№1. Повернення Криму у міжнародний порядок денний

Під час обговорення військової агресії Росії проти України на перший план майже завжди виходять маріонеткові терористичні угруповання "ЛНР", "ДНР", героїчні захист Донецького аеропорту та визволення Маріуполя. Про Крим, як правило, не згадують, а його окупація зовсім випала з суспільної уваги. Тому найбільш успішною політичною подією року є проведення за ініціативи президента Володимира Зеленського самміту "Кримська платформа". 

Участь в установчому саміті взяли 46 країн та міжнародних організацій, від яких було: 9 президентів, 5 прем'єрів, 2 голів парламенту, десятки міністрів закордонних справ, послів та інших представників іноземних урядів. 

За результатами зустрічі делегати ухвалили підсумкову декларацію, у якій підтримали тиск на Росію щодо окупації Криму, вчергове не визнали зміну статусу півострова і привітали спільні дипломатичні зусилля, спрямовані на відновлення територіальної цілісності України.

Дивовижно, який шлях пройшов Зеленський. Від тез "надо просто прекратить стрелять" на початку свого президентства до розуміння, що без тиску міжнародної спільноти окупанта не побороти. 

№2. Україна укладає військові угоди із Туреччиною та Великою Британією

Офіційні повідомлення про нарощування військ Росії на нашому кордоні, погрози від білоруського диктатора Александра Лукашенка та ухилення Владіміра Путіна від відповіді про можливий напад на Україну не лишають жодного сумніву — окупант нікуди не зникне і не припинить своїх загроз. 

Він буде нагнітати ситуацію та підвищувати ставки навіть ціною добробуту власних громадян. Стримати агресора можуть лише спільні злагоджені дії цивілізованого світу.

 У нагоді стають угоди про військове співробітництво. Кілька таких Україна уклала у 2021 році.

Найважливіша — з Великобританією. Вона передбачає спільне проєктування і будівництво військових кораблів та будівництво двох баз Військово-Морських сил України. 

Інша — з Туреччиною, де домовились про військові підготовку та освіту, взаємну участь у навчаннях, оборонну промисловість, обмін військовою секретною інформацією, логістичне співробітництво тощо. 

Ще затвердили угоду про військово-технічну співпрацю з Румунією

Подібні угоди мають натякати агресору, що Україна — не сама. Нас підтримують країни-сусіди та світові лідери, які розуміють, що неадекватність влади Росії є джерелом світової дестабілізації.

№3. В Україні триває вакцинація від COVID-19

З 12 березня 2020 року, коли Кабмін ввів перший ковід-карантин, кожен день багатьох українців перетворився на "день Бабака" із віддаленою роботою, соціальною дистанцією та масками. Звичними стали і новини про рекорди хворихгоспіталізаціїпіки смертності та черговий штам вірусу.

Ближче до кінця 2020 року почали з’являтися новини, що деякі країни уже почали вакцинувати своїх громадян від COVID-19, тоді як в Україні уряд прогнозував початок вакцинації не раніше лютого 2021. 

Лише 23 лютого 2021 в Україну доставили першу партію із 500 тис доз, і вже наступного дня відбулась перша вакцинація. Спочатку вакцинували медичних працівників, військовослужбовців, які беруть участь в ООС, працівників освіти, осіб, які перебувають в інтернатах чи будинках для осіб похилого віку, хворих віком понад 60 років тощо. Для загалу вакцина стала доступною аж 20 липня. На той момент двома дозами вакцинували лише 3 млн людей.

Здавалось, що Україна вічно буде пасти задніх. Але станом на 27 грудня принаймні однією дозою вакцинували понад 14,6 млн або 33% громадян. У листопаді 2021 року, коли був останній пік захворюваності на COVID-19, медична система щоденно задовольняла потребу вакцинуватися від 200 до 300 тисяч осіб. Зараз темпи вакцинації знизились до 70 – 120 тисяч осіб на добу. І хоча у багатьох країнах-членах ЄС вакциновано понад 2/3 населення, з теперішніми темпами України рано чи пізно їх може наздогнати.

Правда, і тут є зворотна сторона, яка псує враження від роботи державної машини та розбалансовує її. РНБО під головуванням президента увесь час нарізає завдання для уряду, у тому числі щодо активізації темпів вакцинації. Тож міністри розуміють, що у разі провалу відповідати вони будуть не перед парламентом, як цього вимагає Конституція, а особисто перед главою держави.

№4. Запрацював закон про всеукраїнський референдум

Кандидат у президенти Зеленський у своїй програмі обіцяв подати законопроєкт про народовладдя, у якому тільки Народ України буде формувати основні завдання для влади через референдум та інші форми прямої демократії. Понад рік пішов у вже президента  Зеленського для реєстрації проєкту про всеукраїнський референдум, і ще 8 місяців знадобилось нардепам для остаточного ухвалення закону.

Закон врегулював порядок проведення всеукраїнського референдуму, визначив, які питання можна виносити на нього, а які — ні. Попри побоювання, що референдум можуть використати для дестабілізації ситуації в Україні на тлі війни з Росією, наразі цього не сталось.

Більше того, нещодавно Центральна виборча комісія припинила реєстрацію проведення п'яти референдумів, оскільки за встановлений строк ініціативна група не змогла зібрати необхідну кількість підписів. Але інціативні групи із організації чотирьох референдумів вирішили ще раз спробувати отримати підтримку громадян.

Закон про всеукраїнський референдум — одне з небагатьох рішень цього року, яке монобільшість змогла проголосувати без допомоги випадкових союзників. За проголосували 226 нардепів з фракції "Слуга народу".

№5. "Велике будівництво" зливається із іменем президента

Візитною карткою президента Володимира Зеленського є велике будівництво. За 2020 рік команда президента відзвітувала про будівництво та реконструкцію понад 6500 км доріг, 258 мостів та шляхопроводів, 114 шкіл, 101 спортивного об'єкту та 71 приймального відділення.

У 2021 році програма лише розширилась. Окрім великого будівництва триває й велика реставрація, чим дуже пишається міністр культури Олександр Ткаченко. За рік планували відремонтувати та оновити ще 6500 км доріг, 1200 спортивних майданчиків, 340 амбулаторій у сільській місцевості, 260 мостів та шляхопроводів тощо. За цей час видатки на будівництво доріг підвищували кілька разів і сумарно витратили майже 100 млрд гривень. 

На жаль, проміжних квартальних чи піврічних звітів щодо результатів Великого будівництва немає, тому точну кількість проробленої роботи в 2021 році громадяни не знають.  

Попри весь піар президента на "Великому будівництві", варто підкреслити, що  фінансується воно за рахунок коштів платників податків. Але на банерах з надписами "Велике будівництво. Програма президента України" цього не знайти. Також додає суму те, як Офісу президента увесь час нагадують, що велике будівництво — "програма Президента України". Хоча, як відомо, за Конституцією повноваження президента вичерпуються координацією сфер безпеки і оборони. А будівництво доріг, як і багато іншого, — повноваження уряду.

З таким зосередженням уваги на президенті на нього стала лягати відповідальність за намагання зробити собі добре ім’я на витрачанні податків громадян України. А крім того, журналісти-розслідувачі уже давно повідомляють, що більшість підрядів на будівництво доріг отримують кілька підприємств. За цей рік журналісти порталу "Наші гроші" оприлюднили, щонайменше 90 історій про ті тендери "великого будівництва", де є ознаки корупції. 

Все частіше журналісти і профільні експерти звинувачують у сприянні корупції оточення президента. І такі підтверджені даними закиди аж ніяк не сприяють добрій славі президента і людей, які завдяки ньому опинились на перших ролях у державі.

Алексей Пивторак, Олег Савичук, Украинская правда

Спасибо за Вашу активность, Ваш вопрос будет рассмотрен модераторами в ближайшее время

зима
2979 грн.
87