Супровід Президента України під час офіційних церемоній та захист керівників держави – це головні завдання особливого Президентського полку. Віддати свій військовий обов'язок у ньому мріють всі призовники країни. По-перше, у хлопців з'являється можливість брати участь у багатьох офіційних церемоніях, супроводжуючи VIP-персон, а по-друге, він розташовується у столиці. Але потрапити служити саме туди можуть лише обрані. Вимоги до військових в особливому Президентському полку високі у широкому розумінні цього слова. Про те, як же потрапити на службу у це престижне місце і як там живеться нашим солдатам, дізнавався ForUm.

 
 
 
Під час нашого відвідування особливий Президентський полк якраз готувався до 21-ї річниці Збройних Сил України. Солдати щодня тренувалися і відпрацьовували показові виступи.

 
 

«Президентський полк – це військова частина, яка супроводжує проведення церемоній за участю керівництва країни. Для цивільних це, насамперед, батальйон почесної варти, який часто показують у новинах. Адже він бере участь в усіх офіційних зустрічах, які проводяться на найвищому рівні», - розповів заступник командира Президентського полку з виховної роботи підполковник Сергій Михайленко. Мимохідь він зазначає, що, крім почесної варти, у полку також служать спецназівці, снайпери, ремонтники та польові зв'язківці. Однак на детальніші запитання військовослужбовець тільки розвів руками: військова таємниця.

 
За словами Михайленка, у Президентський полк потрапляють на конкурсній основі, як студенти до вузів. «Ми відбираємо хлопців насамперед в усіх військкоматах, разом з представниками високомобільних військ і військ спецпризначення. Вимоги до претендентів-призовників дуже високі. По-перше, у юнаків не повинно бути жодних проблем зі здоров'ям. По-друге, зріст має бути не нижче 1,80 м. Цікаво, що у Президентський полк не відбирають хлопців з Києва. По-третє, у бажаючих потрапити у наш полк має бути повна середня освіта. Ми обов'язково перевіряємо і їхні моральні якості. З будь-яким військовослужбовцем, який хоче служити у нашій військовій частині, розмовляє один із офіцерів, які їдуть по військкоматам відбирати хлопців. І, звичайно ж, ніяких інцидентів, пов'язаних з міліцією. У нас дуже великий конкурс, тому що до нас хочуть потрапити хлопці з усієї України. Нам є з кого вибирати», - сказав він.


Про те, як же служиться у Президентському полку, ForUm запитав у одного із солдатів почесної варти, Ярослава Ярового, призваного із Запорізької області. «Я дуже хотів сюди потрапити, тому що служити у Президентському полку – це престижно і відповідально. Але потрапити у цей полк не так-то й легко. Крім вимог до зростання і фізичної підготовки, у тебе не повинно бути ніяких проколів у біографії, що особливо стосуються міліції. Я служу тут уже восьмий місяць і не шкодую про це», - каже Ярослав.

 
Солдату залишилося дослужити 4 місяці. Зараз він згадує про хвилювання перед першими показовими виступами з посмішкою. «Зрозуміти свою готовність до заходів за участю перших осіб держави складно. Треба виїхати, і тільки тоді ти розумієш, наскільки це важливо і серйозно. Наприклад, я вперше виїхав на такий захід через 3 місяці служби у роті почесної варти. Ми тоді виїжджали у Будинок офіцерів і зустрічали міністра оборони України та іноземні делегації. Також приїжджав прем'єр-міністр України. Я так хвилювався у той день... Але це почуття є завжди, перед кожним виступом. Навіть після 8 місяців служби у цьому підрозділі, особливо коли береш участь у заходах, на яких присутній Президент України. Хвилювання припиняється тільки тоді, коли ти стоїш і розумієш, що просто зараз все почнеться. З початком показового виступу емоції вщухають, все виконуєш на автоматі», - розповідає солдат. З часом усі бійці звикають до відповідальності і з ностальгією згадують свій перший «вихід у світ».

 
 

Тим більше, що на час служби не знайомі до цього хлопці стають сім'єю. «Стосунки всередині колективу, між солдатами, дружні. Ми сюди приїхали із різних куточків України. Природно, спочатку ніхто нікого і нічого не знав, але потім здружилися. Без колективу в армії тяжко. З часом ми почали спілкуватися і стали однією великою сім'єю. Але я все одно сумую за рідними. Дуже складно було звикнути, що поруч немає мами, тата. Мені ось не так сильно почало хотітися додому тільки місяців через 5 після початку служби, вже звик до порядку, до дисципліни», - говорить він, посміхаючись. «Щодо «дідівщини» питання провокаційне. Але можу сказати про весь Президентський полк – тут її немає. Як пишеться у статуті – так і є», - стверджує Ярослав.

 

Всі секрети нам солдати, звичайно, не розкрили. Вони вже звикли до статуту і на більшість запитань відповідають: «Так точно!» Армійські таємниці не видають і про дім говорять неохоче. Нудьгують за рідними і домашньою маминою їжею. Але вже розуміють, що через пару місяців роз'їдуться по різних куточках країни. Хтось будуватиме військову кар'єру, хтось поїде додому, а хтось всіма силами намагатиметься залишитися у Києві.

 
 
 

Незважаючи на маленькі для молодих і здорових чоловіків порції обіду, кімнати по 8 чоловік і вимоги ідеально заправляти постіль, роз'їжджатися їм зовсім не хочеться. Разом вони вже пройшли через багато чого. І хоч армійська дисципліна тільки загострює прагнення до свободи, проте звичка – друга натура. Солдатська виправка, армійський крок, звичай надягати головний убір і вміння носити зброю завжди виділятиме військового із натовпу. І складно було повірити, що ці воїни почесної варти – 18-річні хлопці. Високі, широкоплечі військові у парадній формі виглядали набагато старше своїх років. Все-таки армія робить із хлопчиків чоловіків. Відповідальних, духовно і фізично сильних, готових справлятися з труднощами і Справжніх чоловіків, які усвідомлюють ціну даного слова.

ForUm

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

4878