«Мій милий, якби не було війни...».

З рядків цієї пісні починався один із днів Спасо-Преображенської обителі милосердя в урочищі Суха у Вишгородському районі, яка формується. Днями там перепоховали 75 бійців і командирів Червоної Армії, які загинули в 1941-1943 роках у боях за Київ і прилеглі території. Останки цих воїнів були знайдені на місцях боїв шукачами Українського благодійного фонду пошуку «Пам'ять».

 
 
Напередодні 69-ї річниці Великої Перемоги, така акція особливо пам'ятна. Адже діди-прадіди багатьох із нас були учасниками гарячих боїв у далеких сорокових.
Сьогодні ідентифікувати останки знайдених солдатів досить складно. Час усе ж бере своє.
 
 
Проте, нехай не завжди, але це вдається. Наприклад, як розповідає заступник голови українського благодійного Фонду «Пам'ять» Олександр Тарасюк серед останків цих 75 перепохованих бійців був розпізнаний червонофлотець Пінської військової флотилії. Відомо, що він загинув 20 вересня 1941 року. Проте встановити його ім'я поки не вдалося.

Ще одного червоноармійця Петра Григоровича Грицаєнка вдалося встановити за знайденим у нього медальйоном. Він 1914 року народження і жив у Харкові. А в 1941 році був призваний на фронт. Зараз намагаються відшукати його родичів.

 
 
Голова Фонду Михайло Крисько каже, що іноді знаходять останки і німецьких солдатів. Їх передають або родичам, або, якщо особи загиблих не встановлені, через спеціальні служби відправляють на Батьківщину.

В умовах політичної нестабільності у країні, за його словами, проводити сьогодні подібні заходи з перепоховання складніше. Навіть ця акція напередодні Дня Перемоги була під питанням.

«Ми не можемо деякі заходи проводити, тому що люди бояться, щоб не було тих, хто міг би перешкоджати цьому», - пояснює Крисько. Каже, що на цю територію вже приїжджали, нібито люди з Майдану, і цікавилися, що це за організація і хто її фінансує.

Вшанувати пам'ять солдатів, які віддали життя за свою країну і мир, прийшли ветерани, жителі сусідніх селищ. Незважаючи на дощ, приїхали сюди навіть кияни. Під час перепоховання, яке проводили з військовими почестями і за православним обрядом, у багатьох із них в очах виднілися сльози.

 
 
Це учасник Другої Світової війни. Чомусь представитися він не захотів. Однак розповів, що прийшов віддати данину поваги і вшанувати пам'ять бійців. Сам у боях не брав участі. Воював на Далекому Сході. Коментувати те, що відбувається сьогодні в Україні відмовився.
 
 
А це Лариса Володимирівна. Повільно, ніби перед очима спливає кожна хвилина того моменту, коли було оголошено про початок війни, розповідає свою історію. Каже, у неї тато 5 років пробув на фронті. Призвали його в перший же день.

«Мені було 12 років. Був вихідний день. Мама взяла мене з собою на базар. Хотіли купити продуктів. Йдемо і бачимо, що біля одного зі стовпів, на якому був репродуктор, люди стовпилися. Підходимо ми до нього й чуємо, Левітан повідомляє, що сьогодні о 10 годині Гітлер без оголошення війни напав на СРСР. Усі жінки в сльози, побігли по домівках. Мама схопила мене за руку, біжить і каже: треба татові сказати. О 10 годині оголосили війну. О 12 батькові вже принесли повістку. О 4 годині ми були у військкоматі, а о 5 вечора тата забрали на фронт», - розповідає співрозмовниця.

Після чого загострює увагу на тому, що сьогоднішню ситуацію потрібно вирішувати мирним шляхом. Історики також сходяться на думці щодо цього.

 
 
Наполягає на мирному вирішенні конфлікту в Україні, зокрема в східному регіоні, і капітан першого рангу у відставці, кандидат історичних наук Петро Калугін. На його думку, антитерористична операція, яка проводиться там сьогодні, недоцільна. «Майданівців» ж, на його думку, просто обвели навколо пальця.

«Так, люди йшли на Майдан, щоб боротися проти олігархії, яка обікрала всю Україну. Звичайно, народ обурився. Але вся біда в тому, що керівники, які вели на Майдан цих людей, просто обдурили їх й сіли зараз у крісла і керують там. А ці люди знову залишилися ні з чим. Навіть не просто ні з чим, а йде колосальна боротьба між самими українцями. А це найстрашніше, що може бути», - каже історик.

І ніякі танки, на його думку, не вирішать проблему, що назріла у нас в країні.

«Тільки домовлятися. Тільки чути один одного. Знаходити точки дотику. Тоді тільки можна, зрештою, дійти консенсусу і заспокоїти народ. Щоб він розвивався відповідно до своїх інтересів. Донбас - це промисловий регіон. Його не можна так просто відкинути. Там люди бояться, що вони втратять роботу, будуть закриті шахти. Треба з ними розмовляти. Давати можливість розпоряджатися своїми фінансами.

Антитерористична операція абсолютно недоречна. Кажуть, що вони борються з терористами. З якими терористами? Так, може бути, вони там є. Але їх так мало. Там же народ. Люди, які повстали. Йти на людей з танками - це вищий ступінь злочину», - вважає він.

 
 
Віце-президент Європейського Форуму Миру, кандидат історичних наук, професор, член Міжнародного Слов'янського Комітету, член Міжнародного європейського трибуналу щодо злочинів НАТО в Югославії Віль Ромащенко каже, що помилка була допущена ще на Майдані, коли ситуація була доведена «до рівня пролиття крові заради того, щоб хтось інший прийшов до влади».

«Вихід не в кровопролитному протистоянні», - наголошує він, додаючи, що необхідно йти на мирні переговори.

«З лиходіями? Значить, йти вести розмову з лиходіями. Там же виступають прості люди і кажуть, що не пустять бронетранспортери», - зазначає Ромащенко.

До того ж, на його думку, потрібно підходити до вирішення питань без розмежувань понять.
«Підписали угоду (у Женеві - Ред.) про те, щоб розформувати всі воєнізовані загони. Приїхали і кажуть, що потрібно розформувати їх тільки в східних регіонах. А західні області? Півтори тисячі автоматів розтягли, і ніхто не здає. Тобто, потрібно правдивим шляхом вирішувати ці питання», - зазначає Віце-президент Європейського Форуму Миру.

Він також наголошує, що категоричний у питанні вступу України в будь-військово-політичний блок. Чи то НАТО, чи якийсь союз з Росією. На думку історика, цього бути не повинно.

Закликає українців до миру і мудрості також Благочинний першого Вишгородського округу, протоієрей Димитрій, настоятель Храму Бориса і Гліба у Вишгороді. Закликає людей пам'ятати, що любов породжує любов, а злість, відповідно, злість.

«Як би там не було, найголовніше, для виходу з цієї кризи, потрібно, обов'язково, щоб було боже благословення на це. Коли люди не мають мудрості, то тут треба подумати, чи не Господь дарував таку ситуацію? І необхідно звернутися з покаянням, молитвою. Найголовніше, щоб кожен міг міркувати: для чого він робить те чи інше? Щоб не було так, що через півроку, хтось говорив, навіщо я це робив?», - звертається протоієрей.

Підбиваючи підсумок, можна сказати одне: ми не сміємо забувати нашу історію і її трагічні сторінки. Ми повинні винести уроки з того, що було пережито нашими предками. Не повторювати помилок і не допускати того, щоб наші діти проводжали своїх батьків на фронт. Трохи перефразовуючи вже згадану вище фразу: робити все, аби тільки не було війни.

Тетяна Мацур, фото Максим Требухов

ForUm

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

1344