Рівно місяць залишився до дня голосування за президента України: 25 травня відбудуться дострокові вибори. Але якщо фаворити перегонів уже остаточно визначилися (боротьба за пост №1 розгорнулася між Порошенком і Тимошенко), то традиційна інтрига виборів - «хто займе третє місце» - як і раніше зберігається. Річ у тім, що почесний володар третього призового місця зможе розраховувати на впливовий пост у структурі нової влади: не нижче спікера ВР або прем'єра. І якщо Порошенко вже оголосив, що в разі перемоги він «збереже» на посаді глави Кабміну Яцнюка, то Тимошенко своїх уподобань не висловила.
Але в кожному разі, це буде володар третього за значимістю рейтингу в країні - не можна не рахуватися з політиком, за якого проголосує 10 - 15% виборців.
Сьогодні з претендентів на третє місце можна виділити декількох кандидатів: Симоненко, Добкін, Тігіпко, Гриценко. Рейтинги цих кандидатів відрізняються мінімально: у Тігіпка - 5%, у Симоненка 4.%, у Добкіна 4.2%, у Гриценка 3.4%.
Але хто із них найближче до заповітного «призу»? Спробуємо провести побіжний аналіз.
«Справжній полковник» Анатолій Гриценко намагається вести класичну кампанію з усіма атрибутами: зовнішньою рекламою, агітаційними наметами, рекламною літературою. За рівнем довіри серед виборців він займає високе третє місце після Порошенка і Богомолець, завдяки своїй твердій громадянській позиції та вміння рубати правду, незважаючи на найвищі обличчя і чини. Його «парамілітарська» риторика і «військово-патріотична програма» відповідають настрою більшості патріотично налаштованих виборців у західних областях (4.3%) та в центрі (3.3%). Крім того у Гриценка склалися довірчі відносини з пресою, яка часто піарить його безоплатно, так й довіреними особами кандидата є відомі журналісти з репутацією на кшталт Ольги Мусафірової.
Крім того, Гриценко легко «бере» Київ, тут у нього найвищі рейтинги (6.5%), тоді як у Тігіпка, Добкіна і Симоненка вони в столиці на рівні 0.7%. З мінусів полковника - відсутність команди (за ним не стоїть партія або група впливу), відсутність штабів і підтримки на рівні регіональних еліт. Також його не бачить своїм кандидатом Південний Схід, де проживає найбільша кіькість виборців та й Гриценко не прагне налагодити з ними контакт, діючи на полі, де вже топчуться і Порошенко, і Тягнибок, і Ярош. По суті, Гриценко - кандидат-одинак, який не зможе, у разі чого, захистити свій результат. Він комфортно почувається в соціальних мережах, але у жорстких реаліях президентського забігу програє кандидату з партійною підтримкою і штабною мережею.
Михайло Добкін, офіційний кандидат від ПР, не зміг консолідувати партію, в результаті чого ПР втратила від 12 до 15 регіональних організацій, який залишили політсилу після передвиборного з'їзду. Політик вирішив спрямувати всі зусилля на південний схід, обмеживши кампанію 4 базовими галузями. Це не розширило електоральне поле кандидата, але й не зменшило: рейтинг Добкіна по Україні з березня по квітень не змінився і залишається на рівні 4.5%. Натомість у нього є приховані резерви, за примноження яких борються дуже серйозні сили і капітали групи Ахметова - за президента Колеснікова.
Наприклад, для нового лідера ПР Колеснікова просто справа честі забезпечити Михайлу Марковичу гідний результат у Донецькій і Луганській областях, де колишня партія влади зберігає контроль над ситуацією. Тому лідер оновленої ПР там викладається по максимуму. В результаті, у Донецьку та Луганську Добкін має свої 9% і ще 3.5% на півдні. Натомість по Харкову, де губернаторствував Добкін, розрив з іншими претендентами величезний: 23%. Більше немає ні в кого, навіть у лідера забігу Порошенка в Харкові показник - 13.2%. У промислових регіонах, зокрема у Дніпропетровській області, на Добкіна та його авторитет кандидата викладається представник Ріната Ахметова в ПР колишній віце-прем'єр Вілкул, роблячи все можливе для офіційного партійного претендента в Кривому Розі та прилеглих територіях.
Крім того, у Добкіна є підтримка проросійських структур, недарма ж його називають офіційним ретранслятором позиції Кремля, і це також позитив на східних територіях. З негативу: за Добкіним тягнеться весь шлейф негативу Партії регіонів, із ним відмовилася працювати половина регіональних організацій ПР, які збереглися і діють в областях, Добкін не виріс у лідера загальнонаціонального масштабу, залишаючись містечковим кандидатом. А крім того, Добкін представив до жаху невідповідну йому та оновленій ПР передвиборну програму «Єдина країна», яка викликає відторгнення насамперед у потенційних симпатиків кандидата: від Добкіна чекають ідей федералізації і статусу російської мови, а не обтічного примирення. Такі підходи не дають Добкіну «розвернутися» і наростити рейтинги до травня, очевидно він не вийде за відведені йому соціологами рамки 4 місця.
Для лідера КПУ Симоненка нинішні дострокові вибори виявилися просто проривом, здатним оживити і партію, і рівень довіри до лівих. КПУ вийшла з тіні ПР і відкрито топчеться по її електоральному полю в східних і південних регіонах. Симоненко легко обіграє Добкіна в Миколаєві і Херсоні (у лідера КПУ там 4.5%, а у представника ПР 3.5%), не кажучи вже про Донбас, де розрив між головним комуністом і кандидатом від ПР більше 3%. Симоненко нарощує електоральні м'язи також за рахунок дисциплінованого електорату і зрозумілої жителям східних регіонів передвиборної програми: російська мова, спільна історія, союз із Росією.
Зіграє свою позитивну роль і проросійська позиція кандидата та майже відкрита підтримка Симоненка з боку братів-комуністів з РФ. У кандидата від КПУ також в активі розгорнута широка мережа партійних штабів і віковий фактор симпатиків КПУ - всі ветерани та пенсіонери дружно прийдуть на вибори і віддадуть голоси за Петра Миколайовича, що робить реальним вихід на третю позицію в забігу 2014. Зростання рейтингу і фіксують соціологи: за місяць у Симоненка він зріс на 0.5%. Небагато? Зате є куди рости, ось рейтинг того ж Добкіна «стоїть на місці».
Як не парадоксально, але найбільш слабкою ланкою в когорті претендентів на третє місце є Сергій Тігіпко. І це підтверджують цифри: у березні за нього були готові голосувати 7,3% виборців, а в квітні вже 5%. У чому причина зриву? По-перше, Тігіпко відмовився вести повноцінну кампанію, спираючись на підтримку в регіонах. Він вибрав стратегію віртуальних виборів, нав'язливої реклами і «засвічення» на ТБ. Такий підхід відштовхнув від кандидата ті регіональні представництва ПР, які залишили партію після передвиборного з'їзду і були готові співпрацювати з Тігіпком. Втративши електоральну і регіональну базу ПР (а від Тігіпка пішло 12 регіональних парторганізацій) він тут же втратив можливість виступити альтернативою Порошенку і вийти у другий тур, хоча на старті такі можливості у Тігіпка були: місяць тому відрив Тимошенко від Тігіпка становив не більше 1,5,%, але в квітні збільшився на 4,5%.
І тепер колишній віце-прем'єр змушений змагатися з Симоненком за право розділити третю сходинку п'єдесталу 2014. Причому боротьба буде недитячою - на відміну від лідера КПУ у колишнього соціального віце-прем'єра невиразна програма, розмитий імідж і нестійкий електорат. За Тігіпка, згідно з опитуванням, готові голосувати переважно молоді люди, середній вік виборця Сергія Леонідовича 30+, це найбільш недисциплінована категорія, яка ігнорує похід на дільниці і підтримує «свого» кандидата постами в ФБ.
По-друге, сильний вплив команди російських політтехнологів, з якими працює Тігіпко, призвів до неправильного вибору стратегії. Замість того, щоб завойовувати центр і південний схід, де Тігіпко мав непогані шанси виступити в звичному образі зваженого парламентера, Сергій Леонідович кинувся відроджувати нікому не потрібну партію «Сильна Україна». Це викликало здивування навіть у найактивніших його симпатиків: поки вся країна бореться із зовнішніми загрозами, в Україні де-факто почалася громадянська війна, в економіці - колапс і хаос, Тігіпко наче нічого не сталося відроджує партію. Навіщо, питається? Чим зможе допомогти йому, а головне, країні, яку він ніби хоче очолити, структура, яка спалила себе раз? Тим більше що за даними соціологів, за нові політсили на виборах у ВР готові голосувати не більш 2,2% виборців. Тобто, Тігіпко не «заробив» на перспективі й одночасно «погорів» на електоральній дистанції.
Отже, що у нас в «сухому залишку»? Якщо спиратися на соціологічні заміри, то найбільше шансів вийти на третє місце у лідера КПУ Симоненка. У комуністів найбільш адаптована під вимоги південного сходу програма, дисциплінований електорат, імідж «жертв хунти». Це цілком може дати Симоненкові на фініші додаткові 3-4%. Добкін, схоже, займе четверту сходинку, зібравши залишки адмінресурсу і грошей ПР.
П'ята позиція, найімовірніше, дістанеться Тігіпку. Могло би бути більше, якби він не став міняти команду прямо в ході виборів і орієнтувався на виклики часу, а не на «ростовські політтехнології». Взагалі, якщо вибори відбудуться і прогнози соціологів виправдаються, то переможцю доведеться знаходити спільну мову з лівими і «купувати» їхню золоту акцію. Це і є головна сенсація майбутніх виборів: новій владі доведеться спиратися на плече партії, яку ще два місяці тому вимагали заборонити.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом