Стародавні люди вигадували легенди й міфи, щоб пояснити незрозумілі, а часом і відверто страшні аспекти ворожого навколишнього світу. За кілька тисячоліть існування людства мало що змінилося – невідомість, як і раніше, породжує напівфантастичні історії. Це твердження, як не дивно, правомірне і стосовно безлічі страшилок про Київське метро. Пасажири підземки, які бачать лише її малу частину, складають легенди про те, що залишається за кадром. Ймовірно, через це історії про привидів самогубців, гігантських щурів, покинуті станції і можливі катастрофи вже давно прижилися в суспільстві. В тому, чи є хоч частка правди в страшилках про метро, і чого дійсно варто боятися під землею, розбирався ForUm.
 
Привиди і гігантські щури
 
«Знаєте, чутки про привидів, про двометрових щурів і якихось інших чудовиськ я теж чула, і навіть читала статтю в дуже серйозному виданні. Правда, потім виявилося, що це був першоквітневий випуск. Я вже більше 30 років працюю в метрополітені. За родом своєї діяльності я кожні три місяці повинна обійти всю свою лінію в нічний час, коли немає руху поїздів, подивитися на технічний стан свого «господарства». Так от, метрополітен - це місто під містом. Тут кожна ділянка, кожен сантиметр тунелю обладнаний спеціальними пристроями, які повинні регулярно оглядатися. У нас немає занедбаних місць, навіть у шахтах є освітлення і сигналізація», - розповідає начальник дистанції руху Святошинсько-Броварської лінії Київського метрополітену Ірина Гетьманенко.
 

За її словами, потойбічні істоти в метро не зустрічаються. А от цілком живі сторонні шукачі пригод намагаються проникнути в тунелі регулярно. «Бувають спроби проникнення так званих діггерів в метрополітен. У зв'язку з цим ми, наскільки це можливо, обладнали всі наші споруди охоронною сигналізацією, особливо ті, що виходять на міські об'єкти, наприклад, вентиляційні шахти в парках і на вулицях. У разі проникнення ці люди дуже часто приносять нам збитки і неприємності. Але ще більше шкоди вони завдають собі», - вважає Ірина Іванівна.

Один з найвідоміших випадків пов'язаний з діггером, який зірвався з висоти в однієї з шахт. Тоді молодий чоловік вижив, але став інвалідом. Також завдають немало клопоту співробітникам метро й інші любителі екстриму - зачеппери. Вони катаються на зчіпках між вагонами, що іноді закінчується вельми плачевно - травмами, каліцтвами і навіть смертю.

 
Міські легенди «населяють» тунелі метро гігантськими щурами. Втім, незважаючи на відсутність мутантів, звичайних гризунів в метро все ж побоюються, адже вони можуть пошкодити важливі кабелі.

 
«Щурів у нас немає. Найбільшою твариною, яку я спостерігала на території метрополітену, була польова мишка на відкритій трасі. Для боротьби з щурами та іншими гризунами є спеціальна служба дезінфекторів. Якщо десь з'являються хоча б сліди щурів, проводиться спеціальна обробка - дератизація. По тунелях щури у нас не бігають. А вночі, після зняття напруги з контактної рейки, метро перетворюється на дуже жваве місце, тому що багато наших служб проводять роботи саме вночі», - каже Ірина Гетьманенко.

Жах машиністів

З суто практичних міркувань слабкодухих в машиністи метро не беруть. Ці люди не тільки відповідають за безпеку сотень пасажирів, але і першими зобов'язані прийти на допомогу тим, хто потрапив в біду. І в цьому разі історії про те, що самогубців і громадян, які випадково оступились, з шляхів зобов'язані витягувати саме машиністи, правдиві.

 
«Так, машиністи витягують постраждалих. Машиніст - це перша людина, яка зобов'язана надати допомогу потерпілому. Саме він і співробітники міліції виймають людину, якщо можна це зробити без спеціальної техніки. Навіть якщо працює аварійна бригада, машиніст допомагає - це його робота. Якщо пасажир падає на шляхи або під потяг метрополітену, машиніст зобов'язаний зупинити склад, де стався цей випадок, і дати заявку на зняття високої напруги з контактної рейки. Якщо людину затиснуто колісними парами, потяг у рух не приводиться до приїзду аварійних бригад метрополітену та МНС. Потім ми піднімаємо потяг, дістаємо пасажира, звісно ж, викликаємо медичну бригаду. У середньому, всі дії у нас забирають годину часу», - розповіла подробиці рятувальних операцій Ірина Гетьманенко.

В найоптимальнішому випадку людина падає в так званий лоток - заглиблення на шляху в районі платформи. Тоді говорять, що він щасливчик і «народився в сорочці». Але це не зменшує наслідків стресу, який відчуває машиніст, побачивши, як хтось падає на рейки. Може, в цьому і криються витоки легенд про неприкаяні душі самогубців, змушені існувати під землею?

Закинуті станції та тунелі

Станції «Львівська брама», «Теличка», а також численні «секретні» тунелі оповиті серпанком таємничості. І байок про них розповідають чи не більше, ніж про щурів-переростків. Правда, мало хто знає, що ці об'єкти закинуті лише формально, а те, що туди не пускають пасажирів, ще нічого не означає. «На «Львівській брамі» є платформа, технічні приміщення, там проводяться ремонтні та технологічні роботи. Це недобудована станція, в якій, на жаль, поки немає виходу на вулицю. Якщо вирішиться питання із завершенням будівництва цієї станції, ми з задоволенням будемо приймати пасажирів», - пояснює Ірина Гетьманенко.

 
 
Точно в такому ж режимі працює і станція «Теличка» між «Видубичами» і «Славутичем». А ось закинутий тунель дійсно є, і він розташований практично в самому серці метро. «Коли будувалася станція «Театральна» і прокладався новий тунель, то частину тунелю, яка функціонувала спочатку, законсервували. Але він тільки умовно законсервований. Там теж є пристрої, спеціальні огорожі, періодично цей тунель оглядають. Це раніше був діючий перегін «Хрещатик» - «Університет». А коли побудували «Театральну», його обгородили з двох боків залізними воротами, обладнали сигналізацією. Колись, дуже давно, цей тунель намагалися взяти в оренду і вирощувати там печериці. Але виявилося, що в метро немає достатньої вологості, і печериці там рости не можуть», - сміється Ірина Гетьманенко.

Бункери і можливі катастрофи

Інтерес до таємниць підземки також періодично підігрівають письменники-фантасти та режисери фільмів-катастроф. Так, у популярних романах Дмитра Глухівського після апокаліптичного катаклізму метро перетворюється на єдине пристанище тих, хто вижив, своєрідний бункер цивілізації. І якоюсь мірою такий сценарій порятунку дійсно можливий.

«Ще в радянські часи метрополітен будувався як притулок. Раніше ми готувалися до атомної війни, потім був Чорнобиль... досі метро може виконувати функцію укриття населення. Ми до цього готові, проводимо спеціальні заняття, навчання. У разі виникнення в місті якоїсь надзвичайної ситуації, ми можемо приймати людей, щоправда, не в притулку, а просто на станції. Все це відпрацьовується в навчальному порядку, але, звичайно, не хотілося б, щоб хоч колись довелося скористатися цими навичками», - розповідає Ірина Гетьманенко.

Недоторканного запасу продовольства, медикаментів і предметів першої необхідності в метро не тримають - там є тільки мінімум протигазів і вогнегасників, необхідний для робочої зміни.

 
До речі, страшилка про те, що підземку може залити водою, як у популярному російському фільмі «Метро», в Києві здійснитися не може. Просто тому, що під Дніпром ні одна з ліній не проходить, а маленькі підземні річки можуть максимум спровокувати незначну течу, спасибі проектувальникам, які працювали над герметизацією тунелів. Але, як не дивно, спровокувати повені на станції в столичній підземці може злива. Наприклад, схильні до такої напасті станції «Вирлиця» і «Позняки». Раніше в такій самій ситуації була і станція «Дарниця», але там керівництво метрополітену домоглося будівництва нової дренажної системи і спеціальних сходинок, які рятують від підтоплень.
 

Що ж, іноді розвінчання міфу буває цікавішим від самого міфу. Втім, «вимкнути» народну уяву і тягу до містифікацій неможливо, та й нецікаво стане. І хто знає, якими ще легендами обросте Київ і його метро?

Валентина Дудко, фото Максима Требухова

ForUm

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

1143