Нещодавно під Києвом знайшли 2-річну дівчинку, яка стояла босоніж на автостоянці біля придорожнього готелю у селі Чабани. Ця подія потрясла всю Україну. Як дитина, яка навіть власне прізвище ще не знає, могла опинитися одна на трасі, не залишилося загадкою. Мама маленької Насті, виїхавши в інший район, залишила дочку на куму. Та, у свою чергу, довірила дитину бомжу.

Чи говорить це про безвідповідальність українських батьків? Судячи зі статистики, цей випадок, скоріше, поодинокий. МОЗ стверджує, що в нашій країні мами і тата стають більш відповідальними. Кількість дітей, від яких відмовляються ще у пологових будинках, щороку зменшується. У тому, чому українки не хочуть ставати «зозулями», розбирався ForUm.

Портрет «зозулі»

У М ОЗ підраховувати, скільки діток в Україні залишилося без батьківського піклування ще у пологовому будинку, почали тільки в 2004 році. Отже, в 2004-му 1,5 тисячі малюків із 415 тисяч народжених за той рік набули статусу «відмовних». У 2005 році 1246 хлопчиків і дівчаток залишилися в Будинку малятка, в 2006-му - 998, в 2007-му - 1027, у 2008-му - 909, в 2009-му - 865, в 2010-му - 719, у 2011-му - 599. А торік майже із 514 тисяч новонароджених тільки 566 не знатимуть своїх справжніх батьків. Тобто порівняно з 2004 роком кількість дітей-відмовників зменшилася у 3 рази, що не може не радувати. Соціальні працівники кажуть, що дітям, залишеним у пологових будинках, складніше соціалізуватися. А іноді вони не вміють навіть елементарних речей: грати в іграшки, відгукуватися на своє ім'я, повзати. У лікарнях нікому розвивати здібності дитини, адже лікарі зайняті хворими. Якщо дитина цілком здорова, увага їй приділяється мінімальна.

При цьому в МОЗ України ForUm'у повідомили, що відомство не володіє інформацією про причини екстравагантних вчинків новоспечених мам. Материнський інстинкт закладений у нас так само глибоко, як і інстинкт самозбереження. Якщо дівчина вирішує відмовитися від доньки чи сина, якого носила під серцем 9 місяців, це протиприродно і має бути обумовлено серйозними мотивами. У прес-службі МОЗ зазначили, що «причини різні і не мають системності, в основному – соціальний фактор», відмовившись коментувати цю ситуацію. Тому для порівняння можна поглянути на ситуацію, що склалася у сусідній Росії. Згідно з даними федеральної статистики, у минулому році 6230 жінок-«зозуль» залишили своїх дітей у пологових будинках РФ. Розібратися у причинах, які штовхнули російських представниць прекрасної статі на цей вчинок, постаралися фахівці Лабораторії соціальної політики, які в лютому-травні 2013 року провели це дослідження.

Отже, за його даними, жінки, які відмовилися від своїх дітей, на відміну від інших породіль, як правило, досить молоді – 47% відмовниць не досягли 24 років. Їх вирізняє низький рівень освіти: 60% змогли закінчити середню школу і лише 9% навчалися або продовжують навчатися у вузі. Однак, як зазначають фахівці, вік тут аж ніяк не головний фактор – у 36% випадків відмовницям було за 30, і у багатьох у же є діти.

Тільки 40% виросли у благополучних сім'ях, але лише 27% цих сімей були повними. Таким чином, абсолютна більшість жінок (73%) не має досвіду життя у благополучній і одночасно повній сім'ї. Дві третини жінок, які залишили дітей відразу після народження, не мають стабільних відносин зі своїми партнерами: лише 17% із них перебувають в офіційному шлюбі, живуть разом з чоловіком або партнером лише третина жінок, а 21% і зовсім не мають постійного супутника. Більшість – близько 55% – тривалий час не працюють і не навчаються, фактично перебувають на чиємусь утриманні. З тих, хто працює, багато працевлаштовані неофіційно, і розраховувати на оплачувану відпустку по догляду за дитиною їм не доводиться.

Що стосується причин, через які жінки зважуються на такий крок, то 20% випадків – це «неблагополуччя». Сюди відносяться і різного роду залежності (алкогольна, наркотична), і асоціальний спосіб життя (бродяжництво, проституція), а також проживання з залежними членами родини або схильність побутового насильства.

У 17% випадків жінки відмовляються від новонароджених тому, що поряд з ними немає ні родичів, ні друзів, до яких можна було б звернутися за допомогою. Батько дитини, як правило, не готовий її виховувати і кидає жінку, дізнавшись про вагітність, або їх пов'язували нетривалі стосунки. Це самотні жінки, які часто не мають власного житла, перебиваються тимчасовими заробітками або перебувають на утриманні чоловіків. Близько 16% жінок залишають малюків після народження, вважаючи, що їх не прийме сім'я.

У 13% випадків причиною відмови стає тяжке потрясіння під час вагітності – розрив відносин з батьком дитини, загибель когось із близьких. Особливу группу (8%) становлять жінки, які не готові переривати кар'єрне зростання і змінювати свої життєві плани через дитину. В цю категорію потрапляють студентки, які не бажають кидати навчання; жінки, які бояться втратити високооплачувану роботу, а також жінки, які чекають дитину не від свого чоловіка. До цієї ж групи експерти віднесли жінок, які живуть у цілком благополучних сім'ях і просто не готові відмовлятися від матеріальної стабільності та сталого побуту. Нечисленною, за даними дослідження, виявилася категорія матерів, які залишають дітей у зв'язку з вродженою патологією – 5-10%.

Враховуючи ці дані, вимальовується портрет жінки, яка може відмовитися від малюка після його народження. Це молода дівчина до 24 років, яка не прагне отримати вищу освіту і не має стабільних відносин з батьком дитини. І, судячи з усього, не знає про існування різних видів контрацепції. Шкода, що в жодному світовому дослідженні немає даних про батьків таких дітей, адже у зачатті та прийнятті рішення про подальшу долю дитини беруть участь двоє. Громадський осуд спрямований на дівчину, яка боїться зламати своє життя, але не на чоловіка, який залишив матір своєї дитини наодинці з проблемою.

Справа у грошах?

В Україні все менше діток відправляються з пологового будинку не у батьківський будинок, а у Будинок маляти завдяки збільшенню допомоги держави, вважає психолог-аналітик Олена Богатирьова. «Головна причина зменшення відмов – збільшення державної допомоги. Це питання пов'язане з соціальними факторами, а не психологічними. Я співпрацюю з соціальними службами, тому розумію специфіку проблеми», - стверджує вона. При цьому психолог зазначає, що у такому підвищення соцстандартів є і свої мінуси, адже завжди проявляється людський фактор. «Подивіться, хто зараз народжує заради цих грошей? Це жінки з нижчих верств населення. І народжують вони не по одній дитині, а після отримання декретних віддають цих малюків у дитбудинки », - говорить вона.

В Україні сума декрету залежить від розміру прожиткового мінімуму на дитину до 6 років) на момент народження малюка (не на дату звернення до органів праці та соцзахисту). Разово однією сумою виплачується відразу 10 таких мінімумів, а решта розподіляються так:

для першої дитини – 20 мінімумів на 2 роки,

для другої дитини – 50 мінімумів на 4 роки,

для третьої дитини – 110 мінімумів на 6 років.

Отже, у 2013 році ситуація виглядає таким чином. Якщо дитина народилася з 1 січня по 30 листопада 2013 р. і вона перша, то разова виплата щасливим батькам визначена у розмірі 9 720 грн і щомісячна доплата протягом 2 років по 810 грн. На другу дитину дадуть 9 720 грн та щомісяця протягом 4 років по 1 012,5 грн. А на третю – 9 720 грн та щомісяця протягом 6 років по 1 485 грн.

Якщо ж малюк з'явився на світ з 1 по 31 грудня 2013 року і він другий у родині, то перша виплата складе 10 320 грн та щомісяця протягом 4 років по 1 075 грн. У тому разі, якщо він у же третій, то перша виплата складе 10 320 грн та щомісяця протягом 6 років по 1 576,67 грн. Всі ці виплати регулюються головним законодавчим актом – Законом України «Про державну допомоги сім'ї та дітям» №2811 від 21.11.1992 р.

Але у світовій психології вважається, що зменшення відмов від дітей – це ознака оздоровлення суспільства. Громадяни держави, де спостерігається така тенденція, почуваются більш комфортно і вірять у стабільність. Це стосується як глобальної ситуації (впевненості, що завтра не почнеться війна), так і ситуацій менш масштабних (завтра у тебе буде робота і запланований дохід). Адже що потрібно звичайній жінці, щоб наважитись на виховання власної дитини? Відчуття безпеки і віра у завтрашній день. Не завадить, звичайно, і чоловік, гякий отовий визнати своє батьківство.

Кажуть, що такі рішення – це особистий вибір кожного, але для новоспечених мам важливо знати, на які гроші завтра купити підгузки. Не менш важливо відчувати підтримку з боку суспільства і надихатися подвигами материнства, на які йдуть навіть такі голлівудські зірки, як Анджеліна Джолі. Розуміти, що ти не одна. Сучасні жінки встигають виховувати рідних та усиновлених дітей, не перериваючи кар'єру і продовжуючи будувати добрі стосунки в родині. Було б бажання, а можливості завжди знайдуться.

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

656