Попри антизахідну риторику Росія рухається в напрямку Європи. І вже точно туди спрямовується російський капітал, упевнений аналітик порталу «Росукрфорум» Петро Ніколаєв.

«Зовнішньополітичні пріоритети Росії та України мало чим відрізняються, - йдеться в матеріалі «Митний союз: просто іміджевий проект Росії». - У Концепції зовнішньої політики, розміщеній на сайті МЗС РФ і підписаній Путіним у лютому 2013 року, прямо говориться, що перспективним завданням є побудова єдиного ринку з ЄС. Чому ж тоді таке несприйняття України, якщо Росія заявляє в цьому документі, що бачить себе частиною європейської цивілізації? Навіщо бити за це по руках сусіда!? До речі, Росія веде переговори про створення зон вільної торгівлі з Індією, В'єтнамом, Чилі... І ніхто не обмежує її в цьому праві».

Автор підкреслює, що всі пострадянські держави рухаються до центрів світового розвитку, чи то Азія, чи Європа. «Але Росії вдається заховати свою інтеграцію із Заходом під псевдопатріотичною риторикою і досить успішно вести власну іміджеву політику: мовляв, ми не хочемо підтверджувати наш статус «держави» танками і ракетами, але ми готові зберегти гідний спосіб впливової країни. Хочемо бути присутніми на засіданнях G8, хочемо вирішувати долю Сирії, але повністю готові поступитися ринком високих технологій країнам Заходу», - наголошується у матеріалі, повідомляє «From-UA» .

«Митний союз - також серйозний аспект «іміджевої» політики, щоб залишатися суб'єктом міжрегіональних відносин, - йдеться в статті. - Ця претензія до світової спільноти є важливим пунктом програми Путіна. Неважливо, що всі норми Митного союзу написані в суворій відповідності з нормами ВТО, що різко девальвує саму ідею МС. Важливо, що ця ситуація обігрується як повернення Росії не тільки як об'єкта зовнішньої політики, але і суб'єкта такої. І нічого страшного, що на цьому тлі, наприклад, один відомий російський промисловець Бабкін - змушений виробляти свої трактори в Канаді, тому що в Росії це стало невигідно. Важливо, що «Митний союз розвивається», а «Росія встає з колін» і т.д. Тут, як кажуть, імідж - це все».

Автор упевнений, що Україні в питанні інтеграції з Росією доводиться мати справу з «іміджем», а не з реальними амбіціями держави, яка претендує на щось більше, ніж на роль сировинної колонії. Адже було двадцять мирних років, щоб на численних майданчиках і заходах вищого рівня доводити вигоду інтеграції. Ніхто не заважав створювати спільні промислові кластери в Брянську, Бєлгороді, Курську, Харкові, Дніпропетровську. Замість цього спалахували образи, велися газові війни, сипалися погрози. «На жаль, Євросоюз потрудився зробити дещо більше, адже для них розширення торгової зони - це питання виживання європейських корпорацій в умовах кризи, а російська держава далі питання про прибутки Газпрому нічого не бачить», - пише аналітик порталу «Русукрфорум».

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

201