В Україні 22 серпня - День пам'яті міліціонерів, які загинули при виконанні службових обов'язків. Будуть спогади, почесті і сльози. Будуть нарікання і співчуття, розмови про честь мундира і про плями на ньому. Хтось скаже: навіщо це все, адже міліціонери - перевертні, які діють не на благо, а на шкоду безневинним громадянам. Чия правда - розбирався ForUm.
Пам'ятаємо
Пам'ять - великий дар, без якого важко уявити собі життя людини. Завдяки їй ми живемо, використовуючи і свій досвід, і досвід попередніх поколінь. Ми з дитячих років навчені: якщо біда, телефонуй на «102», хоча забуваємо про міліцію, коли все добре. І це, напевно, правильно. Але є місця, де про міліціонерів пам'ятають завжди. Наприклад, Солом'янська площа в Києві.
Посеред площі стоїть пам'ятник Скорботній матері, жінці, яка втратила дитину, чоловіка, брата чи сестру. Саме до її ніг 22 серпня покладають квіти в пам'ять про загиблих міліціонерів.
На площі також розташована Академія МВС.
Молимося
Приємно, що є в Києві місце, де про загиблих правоохоронців не тільки пам'ятають, а й моляться. Також там допомагають родичам впоратися з болем. Це - Храм Святого Георгія Побідоносця (проспект Миру, 16).
Як розповіла
ForUm'у сестра-господиня Катерина, Храм освячено 18 грудня 1998 р. Він був зведений на кошти меценатів у дуже стислі терміни - за 4-6 місяців.
І відразу ж у ньому були розміщені меморіальні таблички в пам'ять про загиблих міліціонерів.
- Я тут з перших днів. Скільки імен на стінах не знаю, але щороку нові з'являються. У кожного своя історія. Кожен з них пішов занадто рано, - журиться сестра-господиня.
- Ось одна з перших - пам'яті Людмили Чередник (1977-1998). Зовсім молода дівчинка була. У ДАІ служила. На неї на Хрещатику напали. Страшно мучили, катували нелюди. А вона хорошою дівчинкою була, талановитою. Скриньки сама робила, з дерева вирізала. Її мама приносила її роботи, показувала, - продовжує розповідь вона.
- Знаєте, у неї мама художниця. Вона з першого дня і досі приходить до Храму. Дуже важко переживала втрату. Перші півроку щодня приходила, навіть свічницею у нас була, - ділиться жінка.
- До нас часто рідні приходять, навіть цілими сім'ями, з дітьми. Ми їх вже знаємо. Нових видно одразу - плачуть, вбиваються. Потім біль трохи вщухає, але рідні продовжують приходити, хоч і рідше. Також і товариші по службі приходять, - каже Катерина.
І насправді, атмосфера в Храмі світла, хоча і незвичайна. Адже там, де звик бачити ікони - пам'ятні таблички. Їх не мало - 75 імен, переважно дуже молодих людей...
Сумуємо
Дорогий читачу, вибач, що сьогодні все так коротко і без особливих емоцій, але редакція ForUm'у зійшлася з думкою, що довгі пафосні промови на поминках - поганий тон. Крім того, щось дійсно хороше в нашому житті, як правило, зовсім не таке барвисте, як у романах. Тому давай просто вшануємо пам'ять хороших людей, і постараємося завтра не забути про те, що є в міліції і ті, хто готовий ризикувати своїм життям заради нас з тобою.
Юлія Артамощенко, фото Максима Требухова,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
