В Україні зберігається низка проблем охорони здоров'я, характерних для всього регіону Європи і Центральної Азії (ЄЦА). Про це керівник програм Світового банку у секторі людського розвитку Паоло Беллі заявив у ході презентації регіонального звіту СБ на тему покращення результативності охорони здоров'я, передає кореспондент ForUm'у.

За словами експерта, в останні два десятиліття в ЄЦА спостерігався значний економічний ріст, але темпи поліпшення роботи систем охорони здоров'я у довгостроковій перспективі були скромними - одними із найбільш повільних у світі за останні 50 років.

«Так, різниця в показниках очікуваної тривалості життя між країнами ЄЦА та Західної Європи значно зросла з 1960-х років, тоді як інші регіони з середнім рівнем доходів наздогнали й обігнали ЄЦА. При цьому Туреччина досягла дуже великих успіхів у сфері охорони здоров'я, ситуація в Центральній Європі також постійно поліпшується, починаючи з 1990-х років, і показники ефективності країн Західних Балкан у даній сфері відповідають світовим нормам. Однак багато інших країн регіону відстають. Останнім часом загальна ситуація в регіоні покращилася, але досягнення повної відповідності показників Західної Європи ще залишається далекою метою», - сказав фахівець.

Він зазначив, що головною причиною поганого стану здоров'я жителів країн ЄЦА є серцево-судинні захворювання (ССЗ). «Саме ними можна пояснити більше половини різниці в показниках очікуваної тривалості життя між цим регіоном і Західною Європою. Значення ССЗ в регіоні ясно вказує, якою має бути головна мета політики урядів у сфері охорони здоров'я. Це характерно і для України, яка могла б служити наочним прикладом роботи систем охорони здоров'я в ЄЦА. Так, показники країни в даному секторі за міжнародними стандартами залишаються слабкими і в останні десятиліття неухильно погіршувалися, хоча кілька років тому настала стабілізація і деяке поліпшення. Очікувана тривалість життя (ОТЖ) зараз становить 71 рік, тобто перебуває приблизно на тому ж рівні (70,6 року), що в 1970 р. (в т.ч. для чоловіків - 66 років, для жінок - 75,8 року ). Такий же рівень ОТЖ спостерігався в країнах Євросоюзу в 1960 р., а зараз він приблизно на 10 років більше», - зазначив представник СБ.

Він перелічив основні структурні та функціональні проблеми української системи охорони здоров'я. «По-перше, країна сьогодні стикається з новим «тягарем хвороб» (поєднання захворюваності, смертності та інвалідності), переважна частина якого припадає на тісно пов'язані з особистою поведінкою людини неінфекційні захворювання (НІЗ), часто накопичуються з роками як супутні. Через НІЗ країна втрачає значну частину населення в молодому віці з причин, яким можна було б запобігти. Притому Україна не реагує на НІЗ належним чином, тому її система охорони здоров'я історично орієнтована на боротьбу з інфекціями і травмами, а також на здоров'я матері і дитини. Глобальний досвід показує, що реального контролю НІЗ можна досягти тільки із застосуванням систематичних підходів, що базуються на профілактиці, і шляхом надання всьому населенню послуг, здатних змінити поведінку людей. Крім того, важливі якісні індивідуальні послуги (первинна медико-санітарна допомога при підтримці ефективної вторинної медичної допомоги)», - підкреслив Беллі.

На його думку, сьогодні, коли змінилася структура матеріально-технічних ресурсів (із зростанням ролі технології щодо недостатньо кваліфікованих людських кадрів) та суттєво зросла їх ціна, значні надлишкові національні потужності у надзвичайно фрагментованому лікарняному секторі - це величезний вантаж у плані неефективного розподілу державних ресурсів. «Цей вантаж не дозволяє здійснювати капіталовкладення, необхідні для змін, а відсутність сучасного управління призводить до технічної неефективності в наданні як індивідуальних медпослуг, так і медобслуговування населення в цілому (які часто називають відповідно «медичною допомогою» і «охороною здоров'я»), - поскаржився експерт . - Крім того, надмірна увага до збереження високого коефіцієнта використання амбулаторних і стаціонарних послуг (не в останню чергу через те, що отримується бюджетними установами фінансування визначається головним чином кількістю ліжок і ліжко-днів) призводить до загальних проблем якості, зайвої інертності і до високої частки готівкових платежів за медичні послуги, що викликає невдоволення громадян».

Фахівець додає, що втрачені можливості користуватися перевагами менш інвазивних технологій, нових стандартів медичної допомоги та більш динамічних методів медобслуговування, спостерігається стагнація результатів, а зростання секторальних витрат не забезпечує зіставні переваги. «Тому можна вітати реформу охорони здоров’я», - уклав він.

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

248