«Коли їдеш на виклик, уявляєш, що там хтось із твоїх родичів», «Ні грама не поспав, хапай, біжи, допомагай, рятуй», «Мало хто пропускає швидку допомогу на дорозі. Ніхто не хоче зрозуміти, що ми їдемо до чиїхось родичів, дитини, матері, батька»... Ось так небагатослівно, але з якимось закликом задуматися, описують свою роботу лікарі швидкої допомоги.
 
Нещодавно медики взяли участь у V Українському чемпіонаті бригад екстреної медичної допомоги, який кілька днів проходив у Києві. Відкриття конкурсу, яке відбулося 23 травня на Хрещатику, по праву можна назвати урочистим парадом «швидких». Тридцять вісім карет швидкої допомоги, як на підбір, вишикувалися на головній вулиці столиці, а поруч з ними в повній бойовій екіпіровці бригади, які приїхали з усіх регіонів України. Серед них і чотири зарубіжні команди: з Литви та Польщі.
 
За тим, як працівники бригад швидкої допомоги боролися за перемогу, спостерігав ForUm.
 
 
 
Родзинка конкурсу полягає в тому, що всі події наближені до реальності. Завдання бригада медиків отримує тільки напередодні виїзду на уявну подію, і то до кінця не знає, що їх очікує на місці. Час для надання допомоги та установки діагнозу «пацієнтові» обмежений. На все про все - 10 хвилин. На місці ж їхні дії строго оцінює компетентна команда суддів згідно зі справжнім протоколом медицини невідкладних станів.
 

За словами головного судді Чемпіонату Арсена Гудими, вся суддівська бригада налічує близько тридцяти осіб, а лікарі повинні допомогти не тільки пацієнтові, але і забезпечити собі особисту безпеку. «Будь-який протокол починається з цього. Бригада, яка приїжджає на етап, повинна запитати у судді, чи безпечне місце події. Необхідно бути екіпірованим: у гумових рукавичках, масках, окулярах, за необхідності в головному уборі і шоломі», - розповідає про критерії оцінювання головний суддя, продовжуючи перераховувати ще низку особливостей дій медиків швидкої допомоги на місці виклику.

У цілому, за його словами, за вісім конкурсів, які повинна пройти кожна команда за весь час змагань, бригада може набрати близько 600 балів. Напередодні старту Гудима обіцяє учасникам чесне, об'єктивне й неупереджене суддівство.

Старт змагань давала Міністр охорони здоров'я Раїса Богатирьова. За її словами, чемпіонат проводиться для того, щоб визначити підготовку тих людей, які працюють у бригадах екстреної медичної допомоги.

З невеликим хвилюванням, але з посмішкою на обличчі і вірою в перемогу, учасники чекають «відмашки». Це команда №28. Вп'ятьох (2 лікарів, 2 фельдшерів і водій) вони прибули на змагання із Запоріжжя. Вже дещо пізніше саме завдяки їм ми дізнаємося, що в машині «швидкої» теж може бути весело.

Напередодні змагань фельдшер Олена Кузьменко ділиться своїми емоціями: «Головна мета нашого перебування тут - це набути досвіду, почерпнути нові знання. І, звичайно, на перемогу ми розраховуємо. Головне - це не амбіції, а навчання, щоб потім передати інформацію нашим колегам.

Сьогодні нас очікують 3 конкурси. Згідно з умовами, вони спеціально представлені у вигляді загадки для того, щоб ми не могли заздалегідь продумати ситуацію. Але це, в принципі, умови, наближені до реального життя, оскільки нас може очікувати на виклику будь-яка надзвичайна ситуація. Ми не можемо передбачити, що нас чекає сьогодні, тому можемо сподіватися тільки на свої знання».

Під дев'ятнадцятим номером за перемогою прибула донецька команда. Медики розповідають, що готувалися до конкурсу аж 2 місяці. Фельдшер Лілія Мекеша (на фото друга зліва) говорить, що охочих поїхати на змагання було дуже багато. Тому, щоб визначити тих, хто представлятиме місто, лікарям довелося пройти, свого роду, кастинг.

«Ми збиралися у вільний від роботи час. У нас є справжній центр підготовки. З нами займалися тренери. Ми приходили і нам ставили різні завдання. Потім подивилися і вибрали тих, у кого найкраще виходить. Створили збірну команду. Ми у процесі кастингу познайомилися, відпрацювали навички», - ділиться вона.


А це - Віктор, водій черкаської бригади швидкої допомоги. Каже, що перед стартом настрій бойовий. Але в той же час нарікає, що в реальному житті дістатися до пацієнта не так вже просто. І справа навіть не в ямах на дорогах, а в людському нерозумінні.

«Нелегко сьогодні добиратися до пацієнтів. Мало хто пропускає швидку допомогу. Ніхто не хоче зрозуміти, що ми їдемо до чиїхось родичів, дитини, матері, батька. Розуміє це десь 20%, а решта мислять за принципом - не до мене ж їдуть», - розповідає він.
 
Нарешті дається «зелене світло» змагань. Всі по машинах і під гул сирен такою ж парадною колоною на місце «битв».
 
 

Кореспонденти ForUm’у проїхали за ними, а потім і самі випробували, як воно - мчати на екстрений виклик рятувати пацієнтів.
 

По дорозі зустрічаємо всю суддівську команду. Підходимо ближче і стаємо мимовільними слухачами роз'яснень щодо кожного із завдань. Незважаючи на те, що навколо все сприяє гарному відпочинку, розмови дуже серйозні, а всі учасники суддівської ланки сконцентровані.
 
 
 

А це вже так звана точка старту, місце дислокації всіх бригад, які прибули на Чемпіонат. Тут учасники проходять останній інструктаж, звіряють розклад, поправляють екіпіровку, отримують маршрутну карту, а перед самим виїздом - конверт із завданням.
 
Щоб відчути все загострення пристрастей, кореспонденти ForUm'у вирішили відправитися на завдання разом із медиками. Отже, першою командою, яка погодилася попрацювати під прицілом об'єктива, зовсім випадково стає вже знайома нам 28-ма бригада із Запоріжжя.
 

На старті вони отримали завдання під назвою «Свято». За легендою, швидку викликає дружина для свого чоловіка, який знепритомнів. За сигналом карета швидкої допомоги стартує і мчить на всіх порах на місце події. Машину хитає так, що часом не можна втриматися за поручні, не кажучи вже про можливість знімати. Тим часом, самі медики не звертають на це увагу. Вони намагаються розгадати ключ поставленого завдання. Розглядають всілякі варіанти того, як може розгортатися ситуація на місці. Продумують кілька планів, хто за що відповідатиме і як діятиме. Знаходиться місце і для жартів. Атмосфера зовсім не понура, як може здаватися на перший погляд.

І тільки прибувши на місце, з'ясовується, в чому насправді суть...

 
 
Виявляється, що поки чоловік, після застілля з друзями, знаходився у непритомному стані, у квартирі лютував кум з сокирою. Він спробував накинутися і на лікарів швидкої допомоги. Вже після відкриття дверей судді беруть на облік усі дії кожного з команди.
 
 

Перший пункт протоколу виконаний - місцевість убезпечили. Як бачимо, не обійшлося без підмоги. Далі починається сама рятувальна операція.
 
 

Атмосфера така, що здається, ніби й справді рятують тяжкохворого, а не манекена. Незважаючи на те, що перед медиками муляж, це не схоже на гру в лікарню. Працюють на результат так, що злітають каски. У хід йдуть і медикаменти, і дефібрилятор, й інші медичні премудрості.
 

За вказівкою судді конкурс зупиняється. Це означає, що вийшов час. Про те, які бали команда отримала за цей конкурс, до закриття Чемпіонату також залишається в секреті.

Повертаючись на базу, в машині лікарі переводять дух і зітхають з полегшенням. Градус напруженості знову знижується завдяки гумору. Заступник головного лікаря з медичної роботи Запорізької станції екстреної (швидкої) медичної допомоги Олександр Вєдєнєєв, який і очолював на змаганнях бригаду, оцінив роботу команди в цьому конкурсі високо.

«Впоралися чудово. У нас є найкращі фахівці. Вони провели реанімаційні заходи. До 10 хвилин у пацієнта вже була відновлена ​​серцева діяльність. Був пульс на ефективному для мозкового кровообігу рівні. Налагоджена штучна вентиляція легенів. Все було зроблено», - розповів він журналістам.

Медики діляться, що ситуація не така вже критична. Буває й гірше, коли після приїзду «швидкої» пацієнти не тільки сокирою махають, але і стріляють.

Підзарядившись першою поїздкою, вирушаємо з іншого бригадою на завдання «Небезпечні розваги». Погодилися прихистити нас на час у своїй «кареті» медики з Тернополя.

По дорозі фельдшер Володимир Гніздюх читає отримане завдання: «Впав з поїзда. Скаржиться на біль у руці і нозі. Викликає допомогу самостійно». Каже, що умови конкурсу максимально схожі на реальні. З собою взяли весь необхідний набір: ящик, де повністю зібрані всі ларингоскопи, шини, кардіограф, ящик з ампулами, дефібрилятор і т.д.

По дорозі медики розповідають, що для них суть змагань полягає не в самому призовому місці, а в тому, щоб собі довести, що зроблено все правильно. Залишилось дістатися до місця події і дізнатися, що ж там насправді сталося. А ось власне і воно.

 
 
 
 
Як виявилося потерпілий не один, їх - двоє. Ось цей, під кущем, і викликав «швидку», не спромігшись повідомити під час виклику, що його друг знепритомнів і лежить на рейках. Саме до нього медики і попрямували. Лікар пізніше пояснив журналістам, що, як мінімум, той пацієнт, який кричить - не в критичному стані.
 
Діють так, як у житті. Правда масаж серця доводиться робити на муляжі.
 

Через 10 хвилин кнопка секундоміра зупиняє час. Суддя оголошує, що час вийшов. Бригада повертається на точку старту, де отримає нове завдання. Назад медики їдуть не такі бадьорі. Ймовірно, обмірковують, хто як спрацював.
 

Лікар Олександр Ляшко після конкурсу зізнається, що в реальному житті з реальними пацієнтами працювати навіть легше. На місці дислокації прощаємося з бригадою. Вони ж вирушають на нове завдання...

Через три напружені дні, нарешті, стали відомі переможці V Українського чемпіонату бригад екстреної медичної допомоги. Перше місце в номінації «Державна установа» посіла команда Київського міського центру екстреної медичної допомоги служби медицини катастроф. Друге і третє місця в цій же номінації розділили команди Харківської та Львівської областей.

Серед іноземних гостей, у своїй номінації, пальму першості очолила польська команда. Друге і третє місце вибороли команди з Литви.

Своїх переможців вітали і команди, які представляють приватні бригади швидкої медичної допомоги.

Змагання завершилися, а реалії зі своїми непередбачуваними ситуаціями тривають. Тим же, хто не зайняв призового місця, «борючись за життя» манекенів і вигаданих пацієнтів, зневірятися не варто. Головний відлік перемог і справжньої допомоги все одно починається з реальних дзвінків, які щодня надходять на номер «103».

Тетяна Мацур, фото Віктора Ковальчука,

ForUm

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

1279