Початок нинішнього року ознаменувався великим скандалом з американською родиною, яка усиновила трьох українських дітей. Прийомний батько вбив 13-річного хлопчика. Цей випадок став для української влади каталізатором у вирішенні проблеми, яка зріла десятиліттями. Іноземні сім'ї всиновлюють наших дітей, але Україна як держава не в силах перевіряти умови їхнього утримання. Адже до 18 років вони залишаються громадянами України, в якій би країні не опинилися.
У результаті перевірки українськими дипломатами умов проживання двох дітей, які залишилися у цій сім'ї, з'ясувалося, що дівчинка наразі живе з мамою-усиновлювачем, а хлопчика всиновила інша сім'я. За словами Уповноваженого Президента України з прав дитини Юрія Павленка, діти спілкуються як одне з одним, так і з родичами в Україні, і поки всім задоволені.
І це вже не перша ситуація, коли виникають проблеми з українськими дітьми в іноземних прийомних сім'ях. Але цей випадок послужив поштовхом, по-перше, до серйозної перевірки утримання українських сиріт у США, а по-друге, до перегляду самої системи контролю над прийомними сім'ями.
Куди везуть українських сиріт
Торік 60% українських сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, всиновили сім'ї з США. Із них кожен четвертий – дитина з особливими потребами. В основному, це малюки з синдромом Дауна, ВІЛ-інфекцією, вродженими вадами серця та іншими проблемами зі здоров'ям. «Американські сім'ї беруть наших діток із синдромом Дауна, тому що у США краще розвинена медицина і їм легше соціалізуватися. У цієї хвороби є кілька ступенів тяжкості. Нерідко буває так, що в американській сім'ї була дитина з тяжкою стадією, її лікували, але трагедії все ж уникнути не вдалося. І батьки вже знають, як боротися з цією хворобою і як жити з такою дитиною. Їм цього не вистачає, тому вони беруть наших діток і лікують їх. Такі діти здатні навчатися, можуть набувати певних навичок і працювати», - пояснює Павленко.
Станом на 1 лютого 2013 року за межами України перебуває 21574 маленьких громадянина нашої країни, які проживають у 34 державах світу. У США живуть 8250 усиновлених українців, в Італії – 6212, Іспанії – 3121, у Франції – 1310, в Ізраїлі – 907. Судячи зі статистичних даних, кількість іноземних усиновлень щорічно зменшується на 20%. Якщо у 2007 році за кордоном опинилося 1670 сиріт, то у 2012-му – 806.
Варто нагадати, що в Україні діє заборона на усиновлення іноземцями малят до 5 років. За словами Павленка, влада змушена була вдатися до подібної міри, тому що в нашій країні щорічно створюється ціла черга у 1,5 тисячі українських сімей, які бажають усиновити маленьке чадо. Якщо у 2005 році іноземці всиновили в 2 рази більше дітей, ніж громадяни України, то вже торік в українських сім'ях залишилося у 6 разів більше сиріт, ніж в іноземних. У зв'язку із забороною на усиновлення малюків виникає перекіс у попиті і пропозиції. «Приблизно 50% американських сімей хочуть усиновити дитину до 6 років, а таких (дітей. - Ред.) сьогодні близько 3%. Приблизно 50% дітей, які підлягають міжнародному усиновленню, – це діти старше 12 років. І тільки кожен десятий зарубіжний усиновитель хоче взяти дитину старше 12 років. Пропорція постійно змінюється: маленьких дітей стає все менше, а відсоток дорослих дітей збільшується. Загальна ж кількість дітей-сиріт в Україні щорічно зменшується», - розповів він. Також, за інформацією Павленка, 26 тис. дітей, які стоять на обліку в українській базі даних, можуть бути всиновлені, і приблизно 12 тис. із них можуть усиновити іноземці. Шість тисяч із цих 12 – підлітки старше 16 років. А у тих же США усиновлення дозволено тільки до 16 років.
У чому проблема?
За чинним українським законодавством іноземні сім'ї-усиновителі повинні перші три роки подавати щорічний звіт, у якому описується процес соціалізації. А потім вони можуть подавати такий звіт один раз на 3 роки до 18-річчя прийомної дитини. Документація повинна подаватися до дипломатичних установ України до 1 лютого. У США українські дипломати отримали відповідні папери всього від 44% сімей, а минулого року – від 28%.
За словами Павленка, у перші три роки дитині складно звикнути до нової сім'ї, до нової країни і мови. Батьки бояться говорити про ці проблеми, щоб дитину не відібрали. А потім новий член родини стає таким рідним, що ніхто і згадувати не хоче про усиновлення. Сім'ї частенько переїжджають в інше місце, не повідомляючи про це, щоб повністю розірвати зв'язок з чиновниками і позбутися сумних спогадів про минуле. Але як тоді українським дипломатам відстежувати, чи все в порядку з малюком?
Адже одним із зобов'язань консульських співробітників є нагляд за дітьми. Правда, і тут, за словами Павленка, виникає проблема: в українському законодавстві не прописане поняття «нагляд». А отже, кожен може трактувати його по-своєму. Хтось вважає за потрібне влаштувати перевірку, а для когось достатньо прочитати звіт, написаний самими усиновлювачами. Але гарантій автентичності подібної інформації не дає ніхто.
Виникає і ще одна традиційна проблема – недостатнє фінансування. «Ми повинні знайти гроші на нормальне фінансування діяльності консульського співробітника. Зокрема, на розсилання листів-нагадувань; пошук сімей-усиновителів, що змінили адресу проживання, через платні пошукові ресурси; здійснення відряджень з метою відвідування усиновлювачів. Також необхідно передбачити збільшення кількості консульських працівників, які будуть безпосередньо займатися прийомними сім'ями», - каже Павленко. За його словами, при нинішній кількості штатного персоналу посольств навіть фізично рук не вистачає. Якби кожен співробітник займався тільки перевіркою таких сімей, то сил все одно б не вистачило.
А далі...
Щоб визначитися, що потрібно зробити Україні для захисту своїх маленьких громадян за кордоном, дитячий омбудсмен після скандального вбивства у США здійснив туди робочий візит. Ознайомившись з конкретною проблемою і ситуацією з міждержавним усиновленням загалом, Павленко вніс низку пропозицій щодо поліпшення української законодавчої бази.
«Потрібно розробити чітку структуру нагляду за усиновленими дітьми. Ця процедура повинна узгоджуватися з законодавством країни проживання дитини. Ми повинні знати все про дитину, яка проживає за кордоном. Крім того, необхідно уніфікувати ведення справ усиновлених дітей в усіх дипломатичних установах. Сьогодні кожне посольство веде справи українських сиріт так, як вважає за потрібне. Це створює проблеми у формуванні єдиного банку даних та систематизації інформації. Також потрібно розробити детальний інструктивний лист, підзаконний акт МЗС, який повною мірою унормував би дії консульського співробітника, давши чіткі відповіді, що і як робити у разі виникнення позаштатної ситуації. При цьому повинна передбачатися варіативність дій залежно від конкретних вимог країни проживання. Сьогодні такий документ відсутній, і це сковує дії співробітників консульств», - вважає він.
Також, на думку Павленка, необхідно затвердити порядок ведення єдиного досьє дитини, до якого вносилася б уся інформація, включаючи постановку на консульський облік, звіти про умови виховання, інформація про зміну адреси проживання, листування дипломатів з сім'єю. І чітко визначити критерії відбору сімей, які потрібно відвідати консульському працівнику, процедуру аналізу звітів.
Крім того, Павленко переконаний, що Україна як європейська держава має забезпечити необхідне фінансування своїх посольств і консульств. «Це не такі вже великі гроші. Я думаю, що Україна зможе їх виділити на перевірки умов проживання українських сиріт в іноземних сім'ях-усиновлювачах», - упевнений він. Тому, швидше за все, у Держбюджеті-2014 витрати на це будуть збільшені.
І хоча кількість зарубіжних усиновлень зменшується, а українці хочуть взяти у сім'ю дитину з інтернату все частіше, в нашій країні, як і раніше, десятки тисяч дітей чекають своїх тат і мам. І їм абсолютно все одно, де жити: в Україні чи Австралії. Вони просто хочуть опинитися у сім'ї, де їх любитимуть.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом