Оплачуючи за імпортний газ одну з найвищих цін в Європі, Україна завдяки видобутку сланцевого газу отримала реальний шанс за кілька років досягнути енергетичної незалежності.

Ні для кого не секрет, що Україна належить до держав, економічний розвиток яких значною мірою стримується дефіцитом власних енергоресурсів. Не дивно, що в таких умовах в останні роки Україна активно займається пошуками енергетичного «інвестора» всередині країни. Світовий досвід досягнення енергетичної незалежності державами, які, здавалося б, історично приречені сидіти на «голці імпортного газу», демонструє перспективність видобутку нетрадиційних видів газу, зокрема сланцевого.

Показовий приклад - сусідня Польща, яка зараз активно експлуатує питання використання сланцевого газу, вбачаючи в цьому основу енергонезалежності. Собівартість його у сусідів складає $300, тоді як вартість російського газу - $500. За кілька років країна видала 44 концесії на пошук нетрадиційних джерел газу, а останні соціологічні дослідження свідчать про підтримку 90% населення Польщі використання сланцевого газу.

На цьому тлі перспективним виглядає факт формування покладів сланцевого газу в межах більшої частини території України. Більшість експертів сходяться на думці, що за його запасами Україна посідає 4 місце у Європі після Польщі, Франції та Норвегії. Так, за різними оцінками, обсяги запасів сланцевого газу в Україні становлять від 5 трлн кубометрів до понад 7 трлн кубометрів.

На користь використання сланцю говорить і наявність розвиненої мережі газопроводів, які можуть забезпечити оперативну доставку видобутого газу, одночасно виключаючи витрати значних коштів для будівництва нових трубопроводів.

При цьому не варто забувати, що однією з головних переваг «сланцю» є його знаходження в потенційного споживача, а це, в свою чергу, може істотно впливати на кінцеву собівартість ресурсу, а також зняти для України з порядку денного питання будівництва газопроводів в обхід країни .

Варто додати, що історичне підписання 24 січня в Давосі угоди між компаніями Shell і «Надра Юзівська» про розподіл продукції від видобутку сланцевого газу на Юзівській ділянці в Харківській і Донецькій областях знайшло і своїх нечисленних опонентів, які апелюють до екологічних загроз, які, мовляв, може нести цей процес.

Варто додати, що подібного роду критика, фактично не підкріплена конкретними фактами екологічних наслідків або природних катаклізмів, має місце в Україні, таємничим чином з'являлася в кожній країні, де обговорювався потенційний видобуток цього виду нетрадиційного виду газу.

Прикладом цього є Болгарія і Франція, на території яких діє повна заборона на роботи з видобутку сланцевого газу. У Франції потужне атомне лобі домоглося заборони для зменшення конкуренції, а на території Болгарії російські енергетичні компанії розіграли «шахову партію» на свою користь, використовуючи необізнаність населення.

У той же час провідні вчені та фахівці зазначають, що під відповідними звинуваченнями криється рука зацікавлених сторін, тоді як екологічна загроза є надуманою. Зокрема, за словами в.о. директора Львівського відділення Державного геологорозвідувального інституту Ярослава Лазарука, поклади сланцевого газу залягають на глибині понад 2,5 кілометра, а водоносні горизонти розташовані на глибині до 500 метрів, тобто ці розробки не перетинаються. У зв'язку з цим, на його переконання, роботи з видобутку сланцевого газу не приведуть до грунтових провалів і тим більше до сейсмічних струсів.

У свою чергу директор Інституту енергетичних досліджень Дмитро Марунич задається питанням, чому американці, які мають у кілька разів вище екологічні вимоги і стандарти, не бояться на власній території видобувати сланцевий газ, то чому ми повинні цього боятися?

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

286