З багатостраждальною акулою із київського торгового центру відбувається щось дивне. Зоозахисники стверджують, що зубаста рибина доживає останні дні, мовляв, в акваріумі ТРЦ їй тісно, ​​вона стала млявою і постійно залягає на дно. Власники ж торгового центру запевняють, що акула почувається прекрасно. А в Міністерстві екології тим часом уже близько місяця розбираються з цим інцидентом. Сформована ситуація дуже добре ілюструє, що відбувається з дикими й екзотичними тваринами в Україні. Так, їх активно продають, але як їм живеться у господарів, чи у нормальних умовах їх утримують і скільки взагалі «дичини» закупили українці - не знає ніхто.

Як я купувала каракала

Тамарини червонорукі і жовторукі, скунси, дикобрази, лисички фенеки, страуси, навіть крокодили - всіх їх можна замовити через Інтернет. Правда, така екзотика не кожному по кишені. Наприклад, степовий орел коштує 2,5 тис. грн, а єменський хамелеон - 4 тис. грн. Єнот-полоскун обійдеться в 5 тис., а біловухі ігрунки - майже в 13 тис. грн. Ціни на популярних нині папуг Жако коливаються в межах 10 тис. грн, а на маленьких ведмежат - від 7 до 12 тис. грн.

У тому, що придбати в Україні дику, і навіть червонокнижну тварину відносно легко, я переконалася на власному досвіді. Переглянувши оголошення в Інтернеті, зупинилася на одному з інтернет-сайтів, через який здійснюється продаж пухнастої і зубастої екзотики. За легендою, я збираюся придбати каракала - це хижа дика кішка, схожа на рись. Як для домашнього вихованця, така тварина досить велика: довжина її тіла доходить до 90 сантиметрів (не враховуючи хвоста), важить така «кішечка» до 20 кілограмів. Каракал занесений до Червоної книги й охороняється відповідно до міжнародного законодавства. Але, як мовиться, були б гроші!

Телефоную за номером, вказаним на сайті, і запитую про тварину, що зацікавила мене. Чоловік, який відповів на мій дзвінок, небалакучий: «Кошеня коштуватиме 8 тис. євро. Але треба його заздалегідь бронювати, тоді каракала зможете забрати у травні». На запитання про те, чи буде з твариною необхідна документація, він скупо відповідає: «Все буде». Що ж, залишається тільки вірити на слово.

Тепер у мене інша турбота - з'ясувати, як правильно зареєструвати дикого звірка і знайти фахівців, які допоможуть подбати про нього. Телефоную в Центр ідентифікації тварин, але там ведуть облік лише «традиційних» домашніх вихованців - кішок і собак. Каракалами вони не займаються і радять звернутися до Київського зоопарку. Тамтешні ветеринари мені також не змогли допомогти і дали номер свого знайомого - приватного епізоотолога. «А як його до вас привезуть? Швидше за все, «контрабасом» (контрабандою. - Ред.). Дам вам пораду, не морочте голову, вирощуйте його тихенько. Обслуговуватися можете в приватних ветлікарнях. Головне - щеплення від сказу йому зробити», - радить лікар.

Виявляється, у нашій країні каракалів продають не перший рік. Кажуть, їх навіть можна привчити до когтеточки і лотка. Але приносити тапочки вони навряд чи стануть. Не варто забувати, що це хижаки - в дикій природі вони здатні вбивати тварин вдвічі важчих за себе.
 
Тому каракалів, та й взагалі будь-яких екзотичних звірів з розвиненим мисливським інстинктом, краще не заводити, якщо вдома є маленькі діти. Крім того, дикі тварини потребують постійної уваги і дресури з раннього віку. Інакше ризикуєте замість улюбленця отримати джерело неприємностей.

Проблема в тому, що багато людей ставляться до дитинчат диких тварин, як до іграшок. Але коли ті виростають і починають показувати зубки, господарі лякаються і намагаються від них позбавлятися. В Інтернеті маса оголошень таких горе-власників, які продають дорослих єнотів, сервалів і горностаїв, оскільки не змогли з ними вжитися.

Але ж для того щоб утримувати вдома екзотичного звіра, потрібно володіти спеціальними знаннями про особливості його організму, про його гастрономічні пристрасті, характер, зрештою. Наприклад, якщо ви вирішите завести вдома хижого птаха, ви зобов'язані знати, що він простудиться на протязі й загине в задушливому приміщенні. Якщо зважитеся на карликового вухатого їжака, пам'ятайте, що їх можна напувати тільки козячим молоком і годувати бажано комахами (тарганами, кониками, мухами). А у скунсів на п'ятах дуже ніжна і схильна до пересихання шкіра, тому після купання потрібно змащувати лапки тварини обліпиховою олією. Господар, який не знає цих деталей, легко може загубити улюбленця.

Безсловесні й безпомічні

В українському законодавстві чітко прописано - продавати червонокнижних звірів у нас можна тільки в наукових цілях і в цілях селекції, і то з дозволу Міністерства екології та природних ресурсів. Торгувати ж рідкісними видами тварин для отримання прибутку заборонено.

Всі легально ввезені в Україну тварини обов'язково мають при собі сертифікат походження, ветпаспорт, а якщо звір занесений до Червоної книги, то також міжнародний сертифікат СІТЕS. Щорічно Мінекології України видає близько 270 таких сертифікатів, переважно зоопаркам або дослідним інститутам. Як повідомили ForUm'у в міністерстві, найчастіше в Україну ввозять рептилій. Разом з тим, українське законодавство не передбачає існування єдиного реєстру диких і рідкісних видів тварин. Тобто ту живність, яку офіційно переправляють через український кордон, ніхто і ніде не фіксує. А що вже говорити про «нелегалів»...

«Згадайте гучну історію з ведмежам Настею, яку продали в приватний звіринець у двомісячному віці. Добре, що її врятували зоозахисники. Але скільки ще тварин тримають в приватних цирках, зоопарках, - невідомо нікому!»- зазначає президент Міжнародної організації товариства захисту тварин SOS Тамара Тарнавська. Вона підкреслює: бізнес на диких і екзотичних тварин надзвичайно прибутковий. «Багатії купують дитинчат, але не вміють з ними поводитися. Як наслідок, звір гине. Але на його місце завжди можна купити нового, доля якого також буде незавидною. А найгірше те, що зоозахисники не завжди можуть допомогти тварині. Я вже двадцять років працюю в цій сфері, але не бачу ніяких серйозних зрушень. Як і колись, у мене щодня «горить» телефон - там тварину отруїли, там замучили», - нарікає вона.

До честі зоозахисників варто відмітити, що саме завдяки їхній ініціативності в Києві і деяких кримських містах міська влада видала постанови про заборону використовувати диких тварин під час фотографування для отримання прибутку. Але якщо в столиці цього правила дотримуються, то в Криму не вщухають скарги на нелюдські умови, в яких доводиться «працювати» тваринкам.

«Одного разу мені довелося спостерігати, як іноземка воювала з кримськими «фотографами» на Ай-Петрі. Влітку на цій горі зазвичай чергує з десяток молодих людей з фотоапаратами і зі зв'язаними хижими птахами. «Let him fly!» - закричала одному з хлопців дівчина, що означало «відпусти, нехай летить». А щоб юнак її зрозумів, почала махати руками, як крилами. Не розуміючи, про що мова, той почав трясти бідного птаха», - розповідає зоозахисниця, студентка філологічного факультету кримського вузу Лідія.

Звільніть Віллі

Тим часом у світі все популярнішим стає тенденція щодо захисту прав диких тварин. У багатьох країнах їх заборонено тримати вдома, наприклад, у Швеції. І навіть якщо швед поселить вдома, наприклад, пораненого лісового їжака, а поліція про це дізнається, то жалісливий громадянин може потрапити за грати. В Японії взагалі обмежене утримання навіть домашніх котів і собак. У цирках Австрії, Греції та Парагваю заборонено використовувати під час вистав диких тварин. А після того, як у Великобританії було оприлюднено відео з камер спостереження місцевого цирку, на якому доглядач б'є вилами слониху, про подібний захід заговорили і в цій країні.

Втім, це зовсім не означає, що в західних державах все райдужно і безхмарно. Наприклад, американський телеканал Animal Planet в одному з реаліті-шоу щодня показує роботу спеціального підрозділу поліції, співробітники якого стежать за дотриманням прав тварин. Переглянувши всього кілька випусків, ви переконаєтеся, що недобросовісні господарі є скрізь, а державні органи просто не в силах встежити за всіма людьми, які заводять у себе вдома пернатих і чотириногих. Вихід? Люди самі повинні усвідомлювати міру відповідальності, яку вони на себе беруть, приносячи живність додому, особливо, якщо предків звіра стали одомашнювати лише кілька десятиліть тому.

Аліна Єремеєва,

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

958