Юрій Павленко: 2013 рік буде знаковим для дітей

Дитина, сім'я і школа – всі ці поняття складно уявити одне без одного. Та й усе наше життя – це школа. А однойменний навчальний заклад для здобуття середньої освіти – міні-соціум. І від того, як діти навчаться взаємодіяти з ровесниками, з представниками інших поколінь у школі, залежить їхнє подальше життя. Але все частіше у ЗМІ та у соціальних мережах з'являється інформація про конфлікти у навчальних закладах. Чого тільки варте гучне відео із Інтернету, на якому вчитель «чемно запитує» учня молодшої школи про причини невивчених уроків. Сумно, але таких фактів – хоч відбавляй. Найчастіше батьки навіть не знають, що відбувається з їхньою дитиною, яку вони віддали на виховання педагогам.

Чи дійсно права дітей в нашій країні зневажаються і до чого можуть призвести шкільні конфлікти, в інтерв'ю ForUm'у розповів Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко.

- Юрію Олексійовичу, чи дійсно у школах існує проблема насильства над дітьми?

- На жаль, одна із найгостріших проблем у школах, дитячих садках, інтернатах – це насильство щодо дітей або з боку самих дітей, або з боку вчителів, керівників, а також технічного персоналу. З кожним днем ​​ кількість таких скарг збільшується.

Будь-яке насильство над дитиною – фізичне або психологічне – заборонене законом. Держава гарантує дітям захист від фізичного, психологічного насильства, образ і зловживань, недбалого і брутального поводження, будь-яких форм експлуатації з боку батьків, опікунів, учителів, інших осіб. За життя і здоров'я дитини у школі (дитячому садку) відповідальність несе керівник установи.

Разом з тим доводиться констатувати, що система роботи навчальних закладів, а особливо інтернатних, побудована за принципом приховування фактів і кругової поруки. Тому нерідко конфліктні ситуації розв’язати дуже складно. У моїй практиці є непоодинокі випадки, коли дорослі намагалися зробити винуватою дитини, перекласти свою провину на неї. На подібні скарги ми, безумовно, реагуємо, але підкреслю: вкрай тяжко, знову не травмуючи дитину, встановити істину, якщо конфлікт у навчальному закладі намагаються приховати або заперечувати. До прикладу, у Черкаській області після конфлікту з директором школи 12-річний учень наклав на себе руки. Розслідування підтвердило конфлікт вчителів з дитиною в установі та вину директора. Дорослі будуть покарані, але дитину вже не повернеш.

Суспільство повинно стати категорично нетерпимим до жорстокого поводження з дітьми. Наслідки будь-якого з видів насильства для дитини руйнівні: у неї формується почуття неповноцінності, розвивається депресія, виникають спроби покінчити життя самогубством. Як говорив видатний педагог Януш Корчак, почуття безсилля виховує повагу до сили. Ми на власному прикладі вчимо зневажати те, що слабке. Погана школа, гнітючі прогнози.

- Чи існує якась статистика?

- Згідно з даними дослідження, проведеного у 2012 році, кожна десята дитина скаржиться на жорстокість з боку батьків, кожна дванадцята потерпає від образ однокласників, двадцята – вчителів. Зазначу, діти визначають, що найбільш конфліктне оточення – шкільне, а потім – сімейне.

- Як змінити ситуацію?

- Більше третини опитаних дітей не отримують інформацію від батьків про свої права бути захищеними від насильства. А дитина, яка не знає своїх прав, більш вразлива у зовнішньому світі. Тому, по-перше, батьки і вчителі повинні ознайомити дітей з їхніми правами, і головне – навчити ними користуватися. Крім того, потрібно, щоб школа і сім'я перестали перекладати одне на одного відповідальність і згадали, що навчальні заклади створені для дітей, а не навпаки.

На наш погляд, давно вимагає розробки і впровадження цикл навчальних матеріалів для педагогічних, медичних, соціальних працівників щодо ненасильницьких методів виховання або впливу на дітей. І хто посперечається, що проблемні питання повинні вирішуватися у школі з найменшими негативними наслідками для дитини, а у конфліктах між дітьми саме вчитель повинен бути медіатором, який повинен примирити конфліктуючі сторони? Ми вже звернулися до Міносвіти з пропозицією щодо впровадження програми шкільних служб розв'язання конфліктів (медіації) в усіх школах України. Ця програма встигла себе добре зарекомендувати у деяких регіонах України, і шкільна медіація в окремих школах є обов'язковою формою роботи з дітьми.

- Що це таке – медіація?

- У деяких школах нашої країни діють шкільні служби розв'язання конфліктів, тобто шкільна медіація. Мета таких програм – розвиток у школярів навичок врегулювання конфліктів ненасильницьким шляхом. Це коли школярі-медіатори проводять зустрічі з однолітками, які перебувають у стані конфлікту, і допомагають їм залагодити суперечку з урахуванням інтересів усіх сторін. Медіація передбачає підтримку з боку педагогічного колективу. Зазвичай координатором цієї програми стає хтось із зацікавлених педагогів, або ж цю функцію може виконувати шкільний психолог, соціальний педагог чи завуч з виховної роботи.

Як показує практика, шкільна медіація дозволяє формувати у школярів навички співпраці, будувати ефективну систему розв’язання конфліктних ситуацій у школі, створювати безпечне здорове середовище у шкільних колективах. На мою думку, ця програма ефективна для розв’язання проблеми насильства у школах. Як приклад, за даними управління освіти м.Біла Церква Київської області, завдяки діючим у школах міста службам розв’язання конфліктів упродовж двох років відбулося зниження кількості бійок серед учнів на 80% і зменшення кількості випадків тимчасового усунення школярів від навчання на 75%. Це реальний результат.

- Але ж люди цих професій вже є у штаті навчальних закладів.

- Воно так і не так. І психолог і соціальний педагог у школі не повинні бути просто формальними працівниками згідно зі штатним розкладом, як це часто буває сьогодні. Нам відомі факти, коли ці фахівці у школі нібито були, але насправді працювали секретарями директорів або взагалі просто числилися. Але саме від якості роботи та рівня професіоналізму цих працівників залежить розв’язання багатьох проблем нематеріального характеру і, зокрема, питань психічного здоров'я дітей у школі.

- Ви кажете, що діти потрапляють у конфліктне оточення не тільки поза домом, а й у сім'ї. Наскільки загрозлива ситуація? З чим це пов'язано?

- Так і є. У сім'ї часто порушуються права дитини. За даними представництва ЮНІСЕФ в Україні, 40% батьків вважають можливим і навіть необхідним застосування фізичного покарання до своїх дітей як основного методу виховання. У той же час, допускаючи приниження і фізичне покарання своїх дітей, батьки дуже активно реагують на випадки насильницьких дій з боку третіх осіб (учителя, однокласника) стосовно своєї дитини. А часто самі виступають порушниками прав дитини, не усвідомлюючи цього.

Великою мірою причина проблем у сім'ї – відсутність або дефіцит спілкування мами і тата з дитиною. Діти намагаються заповнити цю порожнечу телебаченням, Інтернетом, комп'ютерними іграми, черпаючи не завжди корисну інформацію. Без батьківської любові, уваги дитина росте примхливою, плаксивою, неврівноваженою, вразливою, психічно нездоровою. Недавнє дослідження підтверджує, що спілкування дітей з батьками на теми, які турбують їх, про життєві проблеми, інтереси відбувається досить рідко: 72% дітей спілкуються з батьками не більше години у будній день, і 55% – не більше години у вихідний день. Дорослі повинні серйозно замислитися над цим. Переглянути правила свого спілкування з дитиною, подумати про організацію її дозвілля.

- Але дозвілля не так просто забезпечити. У великих містах це ще вирішується, хоча найчастіше цікаві гуртки платні. А у маленьких населених пунктах дітям взагалі нікуди піти поза школою.

- Так, проблема дійсно існує, і протягом останніх років немає істотної позитивної динаміки щодо збільшення кількості дітей, зайнятих у гуртках, секціях, музичних, спортивних школах тощо. За результатами дослідження, 70% дітей хочуть займатися позашкільною освітою. Однак на сьогоднішній день тільки 40% дітей реалізують право на розвиток своїх здібностей у гуртках, секціях, різного виду та напряму клубах, центрах.

Запит дітей на гуртки, секції, школи для творчого, спортивного розвитку значною мірою перевищує наявну пропозицію. Наприклад, запит на секцію фотографування у сім разів перевищує реальну практику відвідування, кулінарії – більш ніж удвічі. Спортивну секцію, вокальні гуртки, заняття з гри на музичних інструментах хотіли б відвідувати майже у два рази більше дітей, ніж зараз відвідують. Крім того, для одних дітей відвідування позашкільних закладів недоступне через вартість послуг, для інших – просто неможливе, оскільки у містах чи селах, де вони живуть, їх просто не існує.

З метою розвитку системи позашкільної освіти, закладів культури і творчості, на які покладено функції з пошуку та підтримки талановитої, обдарованої молоді Президент України оголосив 2013-й Роком дитячої творчості. І я переконаний, що держава повинна не тільки забезпечити можливість займатися у позашкільних установах усім дітям, які цього бажають, але і мотивувати інших дітей до такої діяльності, створити всі умови для реалізації творчого потенціалу дитини. Упевнений, що 2013 рік буде знаковим у цьому питанні.