Від збройного конфлікту страждають усі. Але, напевно, найбільше перепадає дітям. В одну мить руйнується їхній щасливий, світлий світ. Вони змушені кинути свої улюблені іграшки, залишити свій найкращий парк з атракціонами, дитячий майданчик у дворі, де вони грали з друзями, й разом із батьками тікати від війни у безпечне місце. Проте часто діти не розуміють, що відбувається і навіщо їм потрібно було їхати. Знайти відповіді на свої запитання вони намагаються у батьків. Але не всі дорослі знають, які правильні слова підібрати й пояснити своїй дитині, що до них у дім прийшла війна.
Про те, як батькам поводити себе з дітьми під час збройного конфлікту, що варто розповідати дітям про війну, а про що необхідно і промовчати, ForUm дізнавався у психолога, арт-терапевта Вікторії Носенко.
- Чи потрібно батькам говорити дітям про те, що відбувається в країні, про те, що йдуть бойові дії?
- Якщо це діти до трьох років, тоді бажано не лякати і не турбувати їх. Вони ще не можуть усвідомити весь сенс того, що відбувається. Найімовірніше, у них виникне тривожність і страх. До них складно донести, пояснити, що насправді відбувається. Тому краще їх відволікати іграми, намагатися не показувати телевізор, зокрема новини.
Але діти молодшого шкільного віку (6-10 років) уже багато розуміють. Щоправда, розуміють по-своєму, якісь епізоди. Весь масштаб трагедії вони не в змозі осмислити, а невідомість ще більше лякає. Тому батьки повинні ясно і доступно пояснити дітям суть подій, що відбуваються. Діти все одно дізнаються про це, але краще їм дізнатися про це з вуст батьків, що їх люблять, ніж із новинних сюжетів.
Не так давно я працювала з хлопчиком, який разом із батьками переїхав із зони АТО до Києва. Батьки думали, що дитині не варто розповідати нічого про те, що відбувається, щоб не лякати його. В результаті у хлопчика виникли проблеми з адаптацією у школі – він почав замикатися в собі, в своєму світі, перестав йти на контакт. Звісно, батьки захотіли зрозуміти, що ж відбувається? Після спілкування з хлопчиком виявилося, що його дуже турбують події, які сталися у нього вдома. Він не знає і не розуміє, що сталося, і це лякає й турбує його. Він пам'ятає якісь фрагменти, побачені ним по телевізору, розповідає, що у них там немає їжі, вбивають людей. Але що конкретно відбувається, дитина не знає. Батьки, хвилюючись за нього, захищали його від новин і не розповідали, що насправді сталося. Однак хлопчикові важливо було знати, що відбувається, важливо отримувати підтримку від батьків, щоб сформувати своє ставлення до подій. Батьки повинні були пояснити йому, що так іноді буває, але, хоч це і дуже страшно, все буде добре, вони впораються з проблемами і повернуться до себе додому.
- Що і як потрібно розповідати дитині про війну?
- Краще, щоб батьки своїми словами розповіли, що таке війна. Адже так, як розкаже мама, не розповість ніхто. Тим паче що дитина в цьому віці краще сприймає інформацію від батьків. А ось новинні передачі по телевізору дивитися дитині не варто.
- Про що взагалі не потрібно говорити? Яких тем варто уникати?
- Мабуть, не варто говорити про найбільш погане і страшне. Наприклад: ми всі помремо, нас всіх уб'ють. Зрозуміло, що зараз і батьки перебувають у вкрай стресовому, іноді просто панічному стані, і найчастіше – саме через величезну тривогу за своє дитя. Усім важко. Але емоційний стан батьків відразу ж передається дітям і погано відбивається на них, якщо це негативні емоції. Тому батькам необхідно намагатися зберігати свою внутрішню рівновагу, показувати дитині свою силу, спокій, упевненість, надійність. Розповідати дитині про те, що відбувається, за можливості відверто, при цьому розмовляти з нею без зайвих емоцій, спокійно, лагідно, не підвищуючи голос.
- Якщо внаслідок бойових дій постраждав або загинув хтось із близьких, чи варто розповідати про це дитині? Яким чином?
- Приховати, якщо хтось пішов із життя, неможливо. У момент, коли людина втрачає близьку людину, в її душі вирують гнів, злість, ненависть, образа на весь світ. Тому, якщо хтось із родичів загинув, необхідно підтримати дитину, заспокоїти її, порушити (зрозуміло, з урахуванням віку дитини) тему смерті. Наголосити, що людина, навіть якщо її фізично немає на землі, все одно залишається з нами назавжди, тому що ми її любимо і пам'ятаємо. Іншими словами, батькам необхідно спільними зусиллями знайти необхідні душевні ресурси, щоб продовжувати жити далі.
- Чи існують якісь правила поведінки для батьків тих дітей, які пережили обстріли, бомбардування, бойові дії?
- Дуже складне питання. Так, необхідно зберігати спокій, але як це робити в умовах постійної небезпеки? Важливо довіряти собі і не впадати в паніку. Тому що, як відомо, у страху очі великі. Наприклад, у новинах показують дуже страшну картину руйнувань, іноді показують навіть те, чого немає. Наприклад, я дивлюся у вікно надвір, там не чути пострілів, але по телевізору кажуть, що десь тут у нас стріляють. Зароджується тривога, яка передається і дитині. Тому необхідно спиратися на себе й на ту реальність, яку ви бачите своїми очима. Головне – не допускати паніки, намагатися передавати свій спокій дітям, підтримувати їх у будь-якій, навіть найстрашнішій, ситуації.
- Якщо дитина стала боятися шуму, стала погано спати, що робити в таких випадках? Це можна виправити або ж залишиться із нею назавжди?
- Людина не може перебувати в постійному відчутті страху та небезпеки. Є особливість психіки звикати і підвищувати поріг чутливості. Тобто коли якийсь час чуєш постріли, вибухи, вони здаються дуже страшними і непереборними для усвідомлення, але з часом звикаєш і розумієш, що це частина реальності. А у кожної дитини навіть в мирний час будуть психологічні травми, проблеми, втрати й труднощі. Неможливо захистити дитину від цього світу. Тому, якщо у дитини з'являться якісь фізіологічні порушення, захворювання, що виникли на психологічному рівні, то, безумовно, це все можна перебороти і вилікувати.
- А чи не призведе це в майбутньому до більш серйозних хвороб?
- Звичайно, якщо не реагувати на перші передумови виникнення тієї ж замкнутості, агресії, це може призвести до серйозного результату. Наприклад, якщо травма сталася у віці до трьох років, то може затримуватися психомовленнєвий розвиток. Це може також призвести до якихось психопатологічних порушень, які, звичайно, можна коригувати, але в зрілому віці це зробити складніше, ніж у момент їх виникнення.
- Діти якого віку найбільш уразливі до того, що відбувається?
- Вразливі усі: і дорослі, і діти. Тільки всі переживають по-своєму. Безумовно, на кожному війна позначається по-різному.
Для дітей до трьох років, дітей молодшого шкільного віку характерні переляк, тривожність. Вони переживають більше на підсвідомому рівні, оскільки ще не до кінця розуміють, що відбувається. Якщо це підлітки, у них підвищується агресія, виникають страхи з приводу свого майбутнього. Зараз я працюю з підлітками: багато із них нічого не хочуть робити, не хочуть вчитися, відмовляються думати про майбутнє, бо не бачать у цьому ніякого сенсу. Аргументують це просто – навіщо все це, все одно війна, а я ні на що не можу вплинути. Це свого роду бунт, протест проти світу, проти дій дорослих, які призвели до таких страшних наслідків. І без того підлітковий вік – найскладніший, а якщо він ще й перегукується з такими подіями, то посилюється і агресія, і обурення, починаються проблеми з батьками, переважає анархічний настрій.
- І як це подолати?
- Важливо не ігнорувати. Батькам варто прийняти дитину такою, якою вона є. Необхідно проявляти особливу доброту, терпіння, любов. Потрібно ділитися з підлітками своїми переживаннями, показувати, що, незважаючи на те, що ви дорослі, ви також боїтеся і переживаєте. Це нормально.
- Як реабілітувати психіку дитини, яка пережила воєнні дії?
- Конкретні методи складно означити. Насамперед необхідно провести первинну діагностику. Якщо досліджувати посттравматичний синдром, тоді можливе використання малюнкових тестів з дітьми – коли їх просять намалювати що-небудь на вільну тему: про її родину, її оточення, про її дім. Це зараз дуже актуально. Обговорюючи з дитиною малюнок, можна зрозуміти, які у малюка страхи, про що варто говорити, на чому робити акценти. Необхідно багато розмовляти з дитиною, підтримувати її. Дуже добре допомагає і стабільна, безпечна атмосфера. Але не в лікарняному стаціонарі, а, можливо, у центрі реабілітації посттравматичного синдрому, де затишно, красиво, комфортно, щоб дитина могла відволіктися, щоб у неї загоїлися ці душевні рани.
- А якщо дитина розізлилася на весь світ, як це подолати?
- Скажімо так, агресія – це нормальне переживання, необхідна емоція, яка дана людині для самозахисту. Якщо обмежувати дітей у прояві агресії, забороняти її, все одно ця енергія буде рватися назовні, виявлятися різним способом. Дитині просто необхідно кудись спрямовувати її. Батькам не варто силоміць, у наказовому тоні гасити ці спалахи агресії. Тільки після того як дитина вихлюпне свою негативну енергію, вона зможе побачити і почути іншу людину, зможе контролювати себе.
Існує багато різних способів позлитися, покричати. Наприклад, ми з дітьми рвемо на клаптики папір, щоб кудись спрямувати цю негативну енергію, що накопичилася всередині.
- Тобто батькам необхідно давати дітям можливість випускати на волю всі свої емоції?
- Так. Насамперед для того, щоб ці емоції не блокувалися і не перетворювалися на такий екзистенційний вакуум усередині, який потім дуже важко розгортати в житті. Не можна все тримати в собі. Бо через це виникає маса різних захворювань психосоматичного плану. Емоції на те й дані, щоб їх проявляти.
- Яким чином можна відволікти дитину від подій, що відбуваються?
- Наразі для мене актуальна тема казкотерапії. Є лікувальні казки, які допомагають дітям через метафору пізнавати й опановувати світ. Батьки і самі можуть придумувати казки. За допомогою казки, казкового героя можна розробляти стратегії, які допоможуть подолати життєві труднощі. Можна, звичайно, показувати і мультики. Але краще й ефективніше, коли батьки весь час спілкуються з дитиною. Тоді вона відчуває, що перебуває під захистом, опікою, що вона не залишена сам на сам зі своїми страхами.
З підлітками, які вже не вірять у казки, краще використовувати міфи, притчі. Вони ближчі до реальності, більш їм зрозумілі. Крім того, вони містять мораль, що цікаво і важливо для підлітків.
- Чи відрізняється реакція дорослого і дитини на війну? Як саме?
- Звичайно, відрізняється. У дорослих, крім іншого, реакція спрямована ще й на матеріальні блага. Ще недавно у них все було, були дім та робота, і раптом несподівано нічого не стало. Це фатальна криза, яку не так легко подолати.
Для дітей – це насамперед, на жаль, розчарування у дорослих. Тому що дітям багато найголовніших для них дорослих здаються героями, які завжди захистять і допоможуть. Вони думають – такий світ тільки в дитинстві чи завжди буде так?
Взагалі, неможливо виміряти, хто складніше переживає. У кожного своя міра переживання, як і у кожного своє горе, свої проблеми, стреси. Для когось це переборне, хтось може з цим впоратися. А для когось це щось дуже складне, драматичне, особливо якщо це втрата всього відразу.
Єдине, про що варто сказати – діти сильніші, ніж дорослі. У дорослих вже є якісь закостенілі погляди, їм уже є що втрачати. Вони проявляють мало інтересу до життя, для них найважливіші матеріальні блага, стабільність. Діти ж більш емоційні, творчі, вони готові пристосовуватися, більше досліджують життя, яким би воно не було. Можливо, тому для них війна забарвлена не одним, наприклад, чорним кольором. Вони здатні розрізняти більше кольорів, а отже, й переживань.
- Зараз багато дітей стали грати на вулиці у війну. Як на це реагувати батькам? Дозволяти чи забороняти?
- Діти грали у війнушку завжди, навіть у роки Великої Вітчизняної. Це певною мірою теж важливий момент для становлення, зокрема, чоловіків. Для хлопчиків гра у війну – це прекрасний спосіб виплеску своєї здорової агресії. Але необхідно, щоб це була не руйнівна агресія, тобто щоб головною метою не було вбивати один одного.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом