В Україні щодня зростає кількість внутрішніх переселенців, які змушені були залишити свої домівки, роботу через бойові дії на сході країни, а також внаслідок анексії Криму. За офіційними даними, їх вже близько 300 тис. осіб, проте, за неофіційними підрахунками ООН, вимушених мігрантів в Україні може бути в три рази більше. І всім цим людям не тільки потрібно знайти дах над головою, але і забезпечити себе роботою, з допомогою якої і оплачувати те саме житло, а крім того, купувати продукти, речі тощо.

Як переселенцям працевлаштуватися? Де заробити на оплату тимчасового житла? Чи не займуть жителі Донбасу та АР Крим робочі місця гостинних жителів інших регіонів України? Відповіді на ці та інші запитання шукав ForUm.

Центр зайнятості інформує

За даними регіональних центрів зайнятості, з 1 березня по 16 вересня 2014 р. з АР Крим, Донецької та Луганської областей виїхали і були тимчасово розміщені в інших регіонах України 139,3 тис. осіб працездатного віку. Однак офіційно зареєструвались як безробітні лише 12,7 тис. осіб.

Всі інші 126,6 тисячі не готові були приступити до роботи. Причини на це у всіх різні. «48 тис. осіб, або майже 40%, не припинили трудової діяльності за місцем проживання. 44 тис. осіб, або 35%, - змушені були доглядати за дітьми, хворими тощо. 16 тис. осіб, або 13%, - припускали незабаром повернутися до місця постійного проживання і не бажали шукати роботу в інших регіонах. У 15 тис. осіб, або 12%, - були відсутні необхідні документи, і вони, у відповідності з встановленим законодавством порядком, могли отримувати тільки інформаційно-консультаційні послуги без офіційної реєстрації (взяття на облік) у центрах зайнятості», - розповідає начальник відділу зв'язків з громадськістю та ЗМІ Державної служби зайнятості Валентина Клєщикова-Матвєєва.

Щоб знайти упорядковане житло і нормальну роботу, вимушені переселенці найчастіше їдуть у великі міста. Саме там починається справжнє полювання за вакансіями. Тому не дивно, що найбільше переселенців з Донбасу, і з Криму зареєструвалися в центрах зайнятості у Черкаській, Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській областях і в Києві, тобто там, де є хоч якісь шанси знайти своє місце під сонцем і заробити на життя.

Станом на 23 вересня 2014 року кількість безробітних з Криму, Донецької та Луганської областей, зареєстрованих в інших регіонах, становила 4,3 тис. осіб.

«Найбільша концентрація таких безробітних - у Дніпропетровській (427 осіб), Запорізької (429 осіб), Харківській - (501 чоловік) областях і в Києві (670 осіб)», - говорить Клєщикова-Матвєєва.

Варто відзначити, що за останні п'ять місяців центром зайнятості було працевлаштовано понад 2 тис. людей, які покинули Крим і зону проведення АТО.

Був шахтарем - став вантажником

Як бачимо, вимушені переселенці не поспішають ставати на облік у центрах зайнятості. І у кожного на це є своя причина. Наприклад, Анатолій переїхав разом зі своєю сім'єю з Донецької області до Києва ще в липні. Він не захотів ставати на облік просто через те, що в центрі не можуть запропонувати вакансію за його фахом. Він шахтар.

З цієї ж причини відмовився від послуг центру і Володимир. У своєму рідному місті він працював металургом.

Дійсно, ситуація з вакансіями на ринку праці в інших регіонах для вимушених переселенців, прямо скажемо, не райдужна. Адже в основному люди, що проживали на Донбасі, були зайняті на шахтах та на великих промислових підприємствах, яких в інших областях України просто немає.

За словами Клєщикової-Матвєєвої, сьогодні найбільше на ринку праці затребувані кваліфіковані робітники, у тому числі в будівництві, персонал сфери послуг (перукарі, офіціанти, листоноші, охоронці, соціальні працівники, продавці, касири, консультанти), ІТ-фахівці, лікарі, викладачі, кваліфікований робочий персонал (прибиральники, двірники, підсобні робітники тощо).

А ось попиту на шахтарські або вузькопрофільні промислові спеціальності немає. Знайти підходящу вакансію вдається не всім. Тому людям часто доводиться кардинально міняти професію.

Так, Анатолій, який працював шахтарем, переїхавши до Києва, спочатку був вантажником, потім влаштувався на будівництво. «Особливо перебирати роботою немає можливості. Потрібно годувати родину, оплачувати оренду житла. Нам сподіватися ні на кого. Від держави допомоги не дочекаєшся», - каже чоловік.

Кардинально змінити професію довелося і Валентині з Луганська. У своєму рідному місті жінка працювала економістом в одному з супермаркетів. Не знайшовши підходящої вакансії в Києві, а точніше, потрібної вакансії з відповідною зарплатою, жінка влаштувалася кухарем. «У Луганську я теж не особливо багато заробляла. Але там у мене було своє житло. За оренду платити не потрібно було. Тут же ситуація інша. Крім того, що потрібно прогодувати себе, одягнути, доводиться віддавати пристойну суму за квартиру», - ділиться з нами Валентина.

До речі, жінка зверталася в центр зайнятості, але там підходящих пропозицій не було.

А от Олені з роботою пощастило. Їй не довелося стояти в чергах в центрах зайнятості, штурмувати потенційних роботодавців, ходити на співбесіди. Її фірма у Донецьку має свої регіональні представництва в багатьох областях України. «Керівництво фірми пішло назустріч і розподілило всіх співробітників з Донецька по всіх регіонах. Мені дістався Київ», - розповідає Олена.

Робота є, головне - бажання її знайти

Але все ж не всім так щастить. І часто втікачі від війни часто навіть не знають, з чого почати. У своєму рідному місті у них була стабільна робота, де вони працювали багато років. Вони не звикли її міняти. Для багатьох це стрес. Тому перед людьми постає питання - з чого почати пошуки роботи і як не потрапити на аферистів?

Звичайно, найнадійніший спосіб знайти роботу - це зареєструватися в центрі зайнятості. Тут нададуть список підходящих вакансій, забезпечать грошовими виплатами, і можна на 99,9% бути впевненим, що вас не обдурять. А у разі відсутності на ринку праці потрібної вакансії запропонують професійне навчання за рахунок служби зайнятості.

Крім того, кадровики радять бути активним і не опускати руки. «Якщо ви хороший фахівець, то на вашу прописку дивитися не стануть. Шукають людей за пропискою тільки непрофесіонали. Головне - будьте активними», - каже Оксана Клименко, менеджер з персоналу однієї з київських фірм.

За словами Оксани, робота в Києві є. Просто необхідно чітко визначитися з конкретною вакансією і грамотно скласти резюме. Також потрібно об'єктивно оцінювати свої можливості. «Багатьом відмовляють у роботі просто через те, що вони просять занадто високу зарплату. Але часто такі кандидати навіть необхідного досвіду роботи не мають».

Водночас Оксана попереджає шукачів, що зараз повернулася практика 90-х років, тобто розвелося багато шахраїв. «Аферисти за гроші обіцяють знайти хорошу роботу. Але потім в один прекрасний момент зникають з авансом, так нічого і не запропонувавши. Перше, на що потрібно звертати увагу в таких випадках, - якщо вам пропонують дуже високу зарплату за просту роботу. Також часті випадки, коли шахраї, крім номера телефону або e-mail'а а, більше ніякої інформації не надають. Тому зараз треба бути дуже уважними», - попереджає Клименко.

На її думку, найбільш безпечно шукати роботу через державні установи або з допомогою перевірених кадрових агентств.

Вимушені мігранти VS місцеві жителі

Якщо у вимушених мігрантів багато проблем з працевлаштуванням, то у місцевого населення виникла проблема іншого характеру. Багато хто боїться, як би переселенці не зайняли їхні робочі місця.

У центрі зайнятості заспокоюють і говорять, що ця проблема надумана. На роботу беруть за професійні якості. Звичайно, для вимушених переселенців є преференції в пошуках роботи, але вони в основному пов'язані з їх соціальним захистом.

Зокрема, для переселенців спрощена процедура отримання статусу безробітного та скорочено кількість необхідних для цього документів. Також доповнено перелік поважних причин нез'явлення до центру зайнятості у строк, установлений для відвідування, і спрощена процедура поновлення статусу безробітного. Більше на даний момент особливих привілеїв немає.

Однак випадки, коли роботодавці віддавали перевагу людям, які приїхали із зони проведення АТО і Криму, все ж таки трапляються. Правда, в приватних компаніях.

«У червні я втратила роботу. Компанія, в якій я працювала, збанкрутувала. Шукати роботу почала відразу. Перелопатила всі спеціалізовані сайти, прочитала безліч оголошень в газетах, підняла на ноги всіх знайомих і нарешті знайшла ту вакансію, яку шукала. Практично - робота моєї мрії. Але, на жаль, директор компанії відмовив мені, пояснивши, що до них звернувся чоловік, який приїхав з Донбасу, який дуже потребує роботи. Тому перевагу віддають йому, а не мені, хоча моє резюме, мій досвід - все влаштовувало. Чесно кажучи, навіть не знаю, як поводити себе в такій ситуації. Злитися чи ні. Адже я розумію, що люди були змушені кинути все і бігти. Але ж мені теж треба на щось жити?» - журиться Вероніка Коваленко.

Як бути в такій ситуації? Адже це ще один привід для розбрату. За словами психолога Ірини Левищенко, людям необхідно змиритися з ситуацією, що склалася. Крім того, слід йти назустріч вимушеним переселенцям і по мірі можливості допомагати їм адаптуватися до нової ситуації. «У кожного з нас є свої звички, свій звичний, влаштований світ, в який нам складно пускати щось нове і невідоме. Тут присутній такий адаптивний момент. Якщо приїжджають до нас нові люди, то нічого поганого в цьому немає. Місць на ринку праці у нас достатньо. Ніхто нікого не потіснить, не посуне. Робота для всіх знайдеться. Просто необхідний здоровий підхід до подій. Як правило, нова ситуація, нове життя», - каже психолог.

Втім, той, хто хоче знайти роботу, завжди її знайде. І не будуть йому на заваді не прописка, ні конкуренція, ні вимоги роботодавця.

Дарина Шварцман, ForUm

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

весна/лето/осень
2591 грн.